Катерина Штанко — Дракони, вперед! (стислий переказ)

Катя Штанко

Пригодницько-детективна казкова повість "Вперед, дракони!"

Частина 1. Зростити чудовисько

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Одинадцятирічний Михась Вербицький дуже любив рослини. Ця любов почалася з того, що якось взимку під час прибирання він знайшов за холодильником стару цибулину. Дідусь порадив покласти її у склянку з водою. Коли з'явилися зелені пір'їнки, Михась із захопленням спостерігав за ними. Та яке ж було його обурення, коли мама зрізала зелену цибулю для борщу. Наступного дня мама принесла Михасеві справжній горщик зі справжньою землею. Вони разом посіяли справжнє насіння. Відтоді у кімнаті хлопчика поселилося багато рослин. Особливо Михася приваблювали рідкісні рослини. Ще в першому класі він вирішив стати Ботаніком, тож не ображався, коли в школі його так і називали.

Того літа сім'я Вербицьких відпочивала у Ялті. Михась понад усе мріяв відвідати Нікітський ботанічний сад, бо там були рідкісні рослини. Потрапили вони туди лише передостаннього дня, бо однорічний братик Костик вередував усю відпустку. Того дня Котька (так його називали рідні) теж вередував, тож тато дозволив Михасеві гуляти в саду самому.

Михась і сам не помітив, як опинився на дослідній ділянці №77, вхід на яку був суворо заборонений. Тут знаходився Інститут Фольклорної Флори і Фауни. Невідомо, хто й чому саме в цей день залишив хвіртку незамкнену на жоден з семи замків. А росли тут чарівні рослини. Михась побачив драконяче дерево, довкола якого були ґрати, прилаштовано чотири вогнегасники і три скриньки з червоними кнопками "ALARM!". Дерево було здоровезне, але якесь ніби іграшкове, хлопцеві навіть здалося, що просто на стовбурі є очі. З однієї з гілок до ніг хлопця впало щось схоже на велику блакитну напівпрозору грушу. Михась відчув голод і з'їв грушу, хоч спершу трохи вагався. Від груші залишилися доволі велика синя кісточка, яку хлопець надумав посадити вдома.

Піти з батьками з саду виявилося непросто. Хлопця зловили двоє чоловіків у жовтогарячих скафандрах і шоломах. Його запитали, до яких рослин він підходив, чи до чогось торкався, з кимось розмовляв. Потім Михася повели в медичний блок, змусили старанно помитися під душем, а тоді ще й ретельно чимось обробили одяг. Та хлопець уже встиг сховати кісточку у візочок братика, коли його водили до батьків після того, як зловили. Коли ті двоє нарешті скинули свої жовтогарячі скафандри, то виявилося, що то молоді привітні хлопці. Звали їх Олекса та Мурат. Вони пояснили, що навчаються в аспірантурі Інституту Експериментальних Досліджень Фольклорної Флори та Фауни. Довідавшись про Михасеве захоплення рослинним світом, вони одразу почали називати хлопця "колегою" і навіть показали йому кілька досить цікавих, але звичайних рослин. Наостанок аспіранти повідомили хлопцеві номер телефону свого дослідного інституту, щоб телефонував, помітивши щось незвичайне.

У готелі Михась почав шукати кісточку і виявив, що її трохи погриз братик. Наступного дня Вербицькі вилетіли додому в Київ. Вдома хлопець узяв найбільший горщик із землею і дбайливо посадив туди синє зернятко драконячого дерева.

Цілий тиждень не з'являлося жодних ознак проростання. Ботанік вже був злий на братика, який пошкодив рідкісне насіння. Минув місяць, проте й досі нічого не проросло. Якось до кімнати завітав Котька і вилив у вазон томатний сік. Після цього Михась побачив, що з землі виткнувся маленький міцний паросток. Відтоді хлопець поливав насіння томатним соком і незабаром з'явилася яскраво-синя, вкрита дрібненькою блискучою лускою, рослина. Вона мала дивний вигляд: з одного боку була світла пляма, вкрита рудим ластовинням. Рослина мала три пари товстих міцненьких листочків. Згодом почали відростати ще два листки, але чомусь набагато більші за розміром, ніж попередні. На самому вершечку паростка випнулися дві великі бруньки.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Та не лише рослина була дивною. Після повернення з Криму з Михасем почали відбуватися незбагненні речі. Він міг бачити у класі дивних істот, які з'являлися, коли однокласники відповідали неправильно. То були похибки. Коли ж учень відповідав правильно, то з'являлася "блискуча відповідь" – довкола учня раптом вибухав маленький, але неймовірно яскравий феєрверк. Пізніше Михась почав розуміти мову своїх рослин, чужих кішок і собак. А якось у маминому кошику, куди вона складала мотки ниток, шпиці і недоплетені светри, хлопець несподівано угледів крихітного волохатого дідуганчика. Ще дивнішим було те, що драконяче дерево якось з'їло грушу.

І тут Михась нарешті дещо збагнув. Він сів біля драконячого дерева і сказав, що досить прикидатися, пора вилазити. І тут з вазона з'явилося драконеня. Хлопець не знав, що ж тепер говорити батькам. На щастя, з'явився той дивний дідусь і розповів, що Михась виростив фруктового дракона, який харчується фруктами та овочами. Дідок розповів дещо і про себе: він фамільний домовик, який опікується родиною Вербицьких з 1632 року. Звався він Домінус Верба.

Михасів дракончик був різних відтінків синього кольору, а його лазурові крильця сяяли золотими плямками. Хлопець був трохи здивований, коли дізнався, що дорослий фруктовий дракон виростає до 49 метрів у довжину. На щастя, попереду було ще сім років, поки дракон виросте. Від пана Домінуса хлопець дізнався, що і сам має очі й вуха дракона, бо з'їв драконячу грушу. Лише зовні Михась був схожий на хлопця, а насправді був драконом. Молодший братик теж був драконом, бо трохи надгриз насіння драконячого дерева. Михась дав дракону ім'я Хома.

Хома жив під Михасевим ліжком, а вночі міг літати. Хлопець годував його фруктами та овочами. Одного разу до кімнати Михася непомітно зайшла мама. На щастя, дракон приймав для інших вигляд цуценяти. Тож батьки, подумавши, дозволили Михасеві залишити собі це "цуценя".

Якось Михась гуляли з Хомою у дворі. Хома старанно вдавав собаку – обнюхував дерева й завзято гавкав на котів. Спочатку усе йшло добре, та потім Михась зіштовхнувся з Олельком Пихачем. Цей хлопець був його однолітком, мешкав у сусідньому під'їзді, його сім'я була найзаможнішою на цілий будинок. Яке ж було здивування Михася і Хоми, коли вони побачили, що Леліків собака-ротвейлер не собака, а дракон! І це був справжній м'ясоїд, удвічі товщий за Хому, широкий м'язистий тулуб закінчувався коротким хвостом, на кінці якого стирчав гострий шпичак. Звали цього дракона Спайк. Він добряче налякав Хому, і той більше не хотів виходити гуляти. Вдома домовик Домінус Верба назвав Хому нікчемним страхополохом, який боїться м'ясоїдного дракона. Домовик переконав дракона, що Вербицькі зроду не були боягузами, що Хома справжній дракон, хоч і грушевий.

Згодом Михась і Хома дізналися, що у їхньому дворі більше ніхто не гуляє з тваринами, бо всі тварини почали зникати. Пропав кіт однієї старої, Сонин хом'як, курчата, яких тримала двірничка. Всі вважали, що в підвалі будинку оселилося якесь страшне чудовисько, яке зжерло всіх тутешніх тварин. Була вже і поліція, але не знайшли нічого, хоч крізь вентиляційний отвір підвалу чути, як воно гарчить і сопе. Справді, коли Михась і Хома наблизилися до підвалу, Хома відчув, що там є Спайк. Коли дракон нахилився до самої вентиляції, звідти блискавично вихопилася чорна пазуриста лапа і вчепилася в його шию. Михась цеглиною щосили вгатив по лапі, і та зникла в отворі.

Згодом Михась і Хома виявили, що Спайка ходить годувати Лелік. Той зі сльозами на очах розповів, що носить їсти драконові, бо Спайк, коли побачив Хому, сказився і убив собі в голову, що мусить з'їсти травоїда. Спайк вкусив Олелькового тата і втік у підвал, а тато Спайкові ніколи не вибачить. Виявилося, що поліція не знайшла дракона, бо він теж вмів прикидатися, але не тільки собакою, а тінню.

Три доби брати Вербицькі шукали спосіб, як позбутися страшної небезпеки, що оселилася в підвалі їхнього будинку. У перший день зимових канікул Михась і Хома побачили, як до під'їзду, де мешкали Пихачі, підкотило розкішне авто. Пихачі їхали на два тижні на Мальдіви, і Олелько влаштував скандал на цілий двір, бо не хотів їхати. Хлопець не хотів покидати Спайка, бо той міг загинути з голоду. Від того часу Михась і Хома втратили апетит, а вночі пішли годувати дракона.

Спайк мав добрячий апетит, скоро стало зрозуміло, що родині Вербицьких з її не надто розкішними статками ніяк не прогодувати ненажерливе чудовисько. Якось увечері Хома зазирнув до холодильника і не знайшов нічого м'ясного. Михась навіть продав свій бансай (рослину з Японії), а за ці гроші купив ковбасу. Бансаю вистачило аж на чотири дні, а потім гроші скінчилися і годувальники знову засмутились. Згодом Хома вирішив, що їм треба стати вуличними музиками. Михась витяг свою вуркоту, музичний інструмент, який отримав у карпатському селі від старого сусіда бабусі. Цей сусід на прізвисько Шпак виготовляв усілякі незвичні музичні інструменти. Михась здобув невеличку колекцію неймовірних музичних інструментів. Проте звуки, які з них лунали, були дуже дивні. "Клацка" клацала, ніби кінські підкови по бруківці, "бульбока" булькотіла, як гірська річка, "дудука" не дуділа, а саме дудукала, як одуд, "дзенька" дзеленчала, як овеча отара з дзвіночками на шиях. Вуркота мала кілька голосів водночас: починалася як сопілка, а далі на ній з'являлося потовщення, схоже на половинку великої груші з отвором посередині, над яким були натягнуті струни, наче в кобзи.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Коли Михась і Хома збиралися на свої перші заробітки, мама несподівано доручила їм погуляти з Котькою, бо мала багато термінової роботи. Тож брати Вербицькі у повному складі дісталися великого переходу і ушкварили. Михась ладен був провалитися крізь землю, та коли глянув вниз, то побачив, що миска майже повна грошей. Михась не вірив своєму щастю, але раптом почув якусь дивну розмову. Два чоловіки говорили про Хому і бачили в ньому не собаку.