Катя Штанко
Пригодницько-детективна казкова повість "Вперед, дракони!"
Частина 1. Зростити чудовисько
1. Ботанік
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Хлопчик Михась дуже любив рослини, хоч таке захоплення більше підходить дівчатам. Звичайно, він любив і поганяти з хлопцями м'яча, і покататися на скейті, і посидіти перед монітором. Почалося все з того, що якось взимку під час прибирання Михась знайшов за холодильником стару цибулину. Дідусь порадив покласти її у склянку з водою. За три дні з'явилися зелені пір'їнки. Михась із захопленням спостерігав за ними, але мама зрізала їх для борщу. Хлопець обурився, але наступного дня мама принесла йому справжній горщик зі справжньою землею. Вони разом посіяли справжнє насіння. Невдовзі у кімнаті хлопчика жило багато рослин. Особливо Михася приваблювали рідкісні рослини. Ще в першому класі він вирішив стати Ботаніком, тож не ображався, коли в школі його так і називали.
Того літа Михась разом з батьками та однорічним братиком Костиком відпочивав у Ялті. Хлопець хотів відвідати Нікітський ботанічний сад, бо там були рідкісні рослини. Мама й тато були не проти, але братик дуже вередував, бо в нього різалися зуби. Передостаннього дня Михась сказав, що піде сам у ботанічний сад. Лише тоді батьки посадили Котьку у візочок і всією родиною вирушили на омріяну Михасеву екскурсію. Братик знову вередував, тому тато дозволив Михасю гуляти самому, а зустрітися вони планували о третій біля виходу. Хлопець рушив повз рідкісні квіти й дерева, проте думав лиш про те, навіщо людині молодші брати і чи потрібен батькам старший син, якщо всю свою увагу вони віддають молодшому.
2. Дослідна ділянка №77
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.Авторські права на переказ належать Укрлібу
Так хлопець заглибився у нетрі парку. У його серці вирувала образа, і він зовсім не звертав уваги, куди його несуть ноги. Михась завернув у першу-ліпшу хвіртку, хоч на ній була табличка про те, що вхід заборонено, бо це дослідна ділянка №77. Тож хлопець потрапив у ЕДІФФіФ – Експериментальний Інститут Фольклорної Флори і Фауни. Невідомо, хто й чому саме в цей день залишив хвіртку незамкнену на жоден з семи замків.
Коли до Михасевої кросівки втрапив камінець і хлопець нахилився, щоб його витрусити, він почув голос маленької червоної квіточки. Вона просила зірвати її. Хлопчик уже й руку простяг, та раптом побачив на ґратах табличку із застереженням не зривати. Нарешті він помітив, що дерева і квіти оточені міцними ґратами й високими парканами з гострими залізними шпичаками. За сусіднім парканом росла невеличка яблунька. Її яблука були наче золоті. Одне зірвалося з гілки й спинилося біля самих Михасевих ніг. Хлопець прочитав на табличці, що це молодильні яблука, один раз вкусивши, помолодшаєш на 11 років. Михасеві було саме 11 років і шість місяців, тож він вирішив не кусати, щоб не починати все початку. Хлопець побачив також кущик, у пуп'янках якого жили летючі музики. Від цієї музики його руки й ноги просто самі собою почали смикатися в такт мелодії. На щастя, Михась прочитав, що танці можна зупинити словами "Я не танцюю!". Сусідкою летючих танцюристів була старезна верба, з якої з'являлися зелені прялі. Михась пригадав казку про дівчину, яку люта мачуха змушувала прясти всяку всячину. Коли він тихенько промовив пісеньку з цієї казки: "Вербо яра, відчинися, Ганна-панна йде!", з верби вистрибнули дівчата з прялками в руках. Вони були гарні, але надто вже зелені. Дівчата не переставали прясти, і їхні нитки заповнювати собою усе навкруг. Михась наважився натиснути червону кнопку з написом "ALARM!", яких тут було багато, і кинувся навтьоки.
- Дракони, вперед! (повний текст) ▲ читається трохи більше, ніж за один вечір
- Дракони, вперед! (стислий переказ) ▲ читається за 33 хвилини
3. Насіння дряконячого дерева
Хлопець мчав, куди бачать очі, проминув безліч чарівних рослин, а коли оговтався, то опинився в глухому куті, майже носом торкаючись таблички, де йшлося про драконяче дерево. Ґрати довкола цієї рослини були потрійні. Зовні на огорожі було прилаштовано чотири вогнегасники і три скриньки з червоними кнопками "ALARM!". Поряд – ящик з піском та всіляке протипожежне знаряддя. Драконяче дерево хоч і було здоровезне, але якесь ніби іграшкове, ніби мала дитина невміло зліпила його з пластиліну. Хлопцеві раптом здалося, що просто на стовбурі відкрилося яскраве блискуче око й цікаво зиркнуло на нього. Коли Михась почав вдавати, ніби старанно вивчає червону кнопку тривоги, то бічним зором ясно побачив, як на стовбурі перекліпуються вже аж три ока. Зненацька одна з гілок здригнулася, щось перелетіло через огорожу й до ніг хлопця ляпнулося щось схоже на велику блакитну напівпрозору грушу. Хлопець відчув голод і з'їв грушу, хоч спершу трохи вагався. Від груші залишилися синя кісточка – доволі велика, як голубине яйце – кругленька і з гострим носиком. Ніяких змін з хлопцем не сталося. Він подумав, що це насіння обов'язково треба посадити.
4. Жовтогарячі господарі
Ботанік хотів уже бігти до батьків, коли його заскочили двоє дядьків у жовтогарячих скафандрах і шоломах. Хлопця запитали, до яких рослин він підходив, чи до чогось торкався, з кимось розмовляв. Михась збрехав, що нічого не бачив, не їв і віддав золоте молодильне яблуко, яке прихопив з собою. Хлопець лише промовчав про сховану в кишені грушеву кісточку.Жовтогарячі вивели хлопця з дослідної ділянки №77 і привели до батьків. Хлопець непомітно засунув кісточку драконячого дерева в Котьчин візочок, під подушку. Жовтогарячі дядьки пообіцяли батькам, що Михась швидко повернеться, і повели його в медичний блок. Там хлопця оглянув лікар, потім його змусили старанно помитися під душем, а тоді ще й ретельно чимось обробили одяг. Коли ті двоє нарешті скинули свої жовтогарячі скафандри, то виявилося, що то не дядьки, а молоді привітні хлопці. Звали їх Олекса та Мурат. Вони пояснили, що навчаються в аспірантурі Інституту Експериментальних Досліджень Фольклорної Флори та Фауни. Довідавшись про Михасеве захоплення рослинним світом, вони одразу почали називати хлопця "колегою" і навіть показали йому кілька досить цікавих, але звичайних рослин. Наостанок аспіранти повідомили хлопцеві номер телефону свого дослідного інституту, щоб телефонував, помітивши щось незвичайне.
Коли родина Вербицьких повернулася до готелю, Михась почав шукати кісточку. Він побачив, що її гризе Котька, і відібрати було важко, але все ж таки вийшло. Вночі Михасеві наснилося драконяче дерево, рясно обвішане стиглими блакитними грушами. Зранку родина Вербицьких дісталася до Сімферопольського аеропорту й вилетіла додому в Київ. Лише в літаку Михась нарешті добре роздивився насінину. Вона була трохи подряпана з одного боку новим Котьчиним зубом, але не надто. Вдома хлопець узяв найбільший горщик із землею і дбайливо посадив туди синє зернятко драконячого дерева.
5. Воно проростає
Цілий тиждень не з'являлося жодних ознак проростання. Ботанік вже був злий на братика, який пошкодив рідкісне насіння. Минув місяць, проте й досі нічого не проросло. Якось до кімнати завітав Котька, який уже вчився ходити. У рученятах малий стискав кухлик з томатним соком. Коли Михась задивився на рослину, яку поливав, Котька вилив свій сік у вазон з насіниною драконячого дерева. Розлючений Михась виніс брата з кімнати, а потім побачив, що з землі виткнувся маленький міцний паросток. Михась почав поливати насіння томатним соком, і незабаром з'явилася яскраво-синя, вкрита дрібненькою блискучою лускою, рослина.За два тижні синій паросток виріс сантиметрів на двадцять і значно потовщав. З одного боку на ньому з'явилася світла пляма, вкрита рудим ластовинням. Згодом маленьке драконяче дерево випустило три пари товстих міцненьких листочків. Згодом почали відростати ще два листки, але чомусь набагато більші за розміром, ніж попередні. На самому вершечку паростка випнулися дві великі бруньки.
6. Хвостаті похибки та інші нісенітниці
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.Авторські права на переказ належать Укрлібу
Після повернення з Криму з Михасем почали відбуватися незбагненні речі. Він помітив, що в класі мешкають сірі істоти з довгими закрученими хвостами. То були похибки, які стрибали на дітей, котрі відповідали біля дошки. Вони мурмотіли у вуха дітей неправильні відповіді. На жаль, крім Михася, ніхто не бачив тих шкідників. Коли ж учень відповідав правильно, то з'являлася "блискуча відповідь" – довкола учня раптом вибухав маленький, але неймовірно яскравий феєрверк. Пізніше Михасеві почало здаватися, ніби кішки, собаки та птахи розмовляють досить зрозумілою мовою. А якось у маминому кошику, куди вона складала мотки ниток, шпиці і недоплетені светри, хлопець несподівано угледів крихітного волохатого дідуганчика. Той сказав Михасеві, що не слід було тягти до хати заморську птицю. Хлопець нічого не розумів і хотів запитати дідуся, що відбувається, але той сховався.
Михась чув, як розмовляють і його рослини, лише драконяче дерево ніколи нічого не казало. Якось в кімнату увірвався Котька і тицьнув у руки старшому брату велику грушу. Останнім часом між братами Вербицькими панував лад, адже Михась тепер розумів свого брата так само, як і голоси рослин. Невдовзі мама забрала Котьку і повела гуляти на вулицю, а Михась знову засів за уроки. Подарована Котькою груша залишилася лежати у "драконячім" вазоні. Коли Михась зробив уроки, то побачив, що на краю горщика лежав лише жалюгідний огризок.