Іван Андрусяк — Вісім днів із життя Бурундука (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Іван Андрусяк

Вісім днів із життя Бурундука

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розповідь ведеться від першої особи – хлопчика Івася Бондарука

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,

у якому забити гол виявляється не так просто, як здавалося

На початку твору Івась каже, що хоче дещо розповісти, але читач з цього не повинен насміхатися, а лише реготати. Частенько з Івася насміхаються під час уроків фізкультури, називаючи Бурундук, але він просто Івась Бондарук. Івась – це щоб із татом не плутали, бо тато – Іван Іванович Бондарук. Івась був трохи товстенький і щокастий. На уроках фізкультури він не любив лазіння по канату і стрибки через козла.

Якось у п'ятницю, коли останнім уроком була фізкультура, дітям повідомили, що Емілія Миколаївна (вчителька фізкультури) захворіла, і на уроці вони будуть самі. Про це повідомила учнів Коза – класна керівничка, Любов Григорівна. У неї, казали, дівоче прізвище Козинюк було, тому її так і прозвали. Хоч вона й сувора, але капостей не робила, а Клочкову або Рибку (це так фізручку прозивали, бо в неї розряд із плавання й плечі ширші, ніж у директора школи) Івась побоювався.

Перед фізкультурою була математика, і діти писали контрольну. Іванюк сидів за Івасем і списував. "Дам тобі списати, якщо в команду візьмеш", — сказав Івась. Іванюк – найкращий футболіст у класі, а може, й у цілій школі. З математикою він не дружив, тому погодився.

Дивіться також

Під час гри Івась був захисником, та хлопці йому все одно не давали м'яча. Двічі Івасеві вдавалося дотягнутись до м'яча і вибити його з-під ніг суперника, хоч бив куди завгодно. Гра тим часом затяглася. Ось уже вся школа й на перерву висипала, хлопці з паралельних класів обступили поле, вболівають. Навіть дівчата декотрі зацікавились, і ота задерихвістка, кісочки-бантики-сюсі-пусі, теж стоїть за чужими воротами… Рахунок був 3:3, і нікому не хотілося без перемоги додому йти. Івась подумав, що це його шанс, і побіг уперед, до чужих воріт, не тому, що там ця задерихвістка – просто побіг. Іванюк вагався: пасувати Івасеві чи ні? Все-таки Іванюк подав пас, але Івась пальнув мимо м'яча. Хлопці обізвали Івася Бурундуком і вигнали з поля.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ,

у якому Івась знаходить яєчко не просте і не золоте, а значно цікавіше

Після уроків Івась побачив татову автівку біля під'їзду, а з їхньої квартири долинали Любині писки. Хлопець зрозумів, що вони їдуть у село до бабусі. Йому не хотілося йти додому, бо був похнюплений, хоч у щоденнику мав відмінні бали з літератури та історії. Досадно було Івасеві, що на поле приперлася ота дівчина, баньки повитріщала. Як тут по м'ячу вцілити, коли вона вперлася в тебе очима й посміхається! А хлопці ще й кричали: "Бурундук". Коли списати, то мало не Івась Іванович, – а коли не влучив, то вже й усі ґулі на нього…

У квартирі Люба сиділа на дивані, вдягала колготки. Мама сказала синові йти обідати. Виїхали вони за півгодини. Тато звернув увагу, що з сином щось негаразд, але "доколупуватись" не став. А мамі було ніколи, мама всю дорогу Любу вгамовувала.

Бабуся дуже зраділа, коли приїхали онуки. Вона готувала вечерю, тому послала Івася в курник забрати яйця, що їх кури нанесли за день. Надворі вже посутеніло, але бабусине подвір'я хлопець знав як свої п'ять пальців. Тож у курник йому й заходити не треба було – досить просунути руку поза дверцята ліворуч і намацати гніздо. Хлопець хотів визначити, котре яйце – покладок, але раптом знайшов одне дуже маленьке біле яйце. Бабуся сказала, що це зніщє, або ще кажуть: зносок. Дивне яєчко Івась одразу ж заховав до кишені, бо Любі його тільки покажи, то вже буде по ньому. Івась міг за нього в когось із сільських хлопців справжнє пташине яйце виманити чи ще яку цікавинку.

Коли усі вже лягали спати, бабуся розповіла, що іноді буває, що курка знесе дивне яєчко. Таке, як звичайне, біленьке, але дуже мале. Точнісінько як пташине. І воно не просто собі яєчко, а особливе. Його зніщєм називають, або ще зноском, і курка несе його останнім, коли вже всі яйця знесла, тільки воно лишилося. Старі люди кажуть, що з того зніща можна вивести дідька. Маленького такого, домашнього – його ще антипком називають. Коли бабуся була маленькою, то чула, як люди розповідали, що зі зніща можна дідька вивести, який нібито у всьому допомагати буде. Але не так просто його висидіти, як здається! Бо людина ж не курка – вона не може на гнізді сидіти. А колись Яковиха Михайлюкова – бабуся її вже й не пам'ятала, одного разу під квочку разом із яйцями й таке зніщє підклала. І нібито з нього вилупилося щось таке – ні чоловік, ні пес, що ніхто не знав, як його назвати. Від людей воно бокувало, ходило з курчатами. І жодне з тих курчат не пропало: ні хвороба їх не бралася, ні яструб не бив, нічого… А коли підросли, то воно, те чортеня, десь щезло. І вже ніхто його не бачив більше.

А коли людина виводить, то антипко нібито людині на цьому світі у всьому допомагає – а вже що буде на тому світі, то хіба Бог святий зна… Розказували, що в сусідньому селі був колись один чоловік дуже бідний, а потому він раптом за рік-два вибився в такі багачі, що не лише велику хату собі звів і землі накупив, але вже мусив людей до себе наймати, бо сам усю ту землю обробити не міг. То бабусина бабуся розказувала, що її двоюрідна сестра пішла до того багача за наймичку. Кожного ранку, подоївши корову, вона мала одразу ж налити ще тепленького молочка в спеціальну мисочку, віднести її на горище, акуратно там примостити в певному місці й негайно забиратися звідтіля. І дуже наказував, що молоко мусить бути не гаряче й не холодне, а ледь тепле, а головне – щоби те молоко ніхто й не думав солити, бо тоді щось дуже погане станеться. Але одного разу вона посолила те молоко. І не встигла ще з горища злізти, як ота миска звідти їй у голову полетіла! А тоді на горищі такий страшний рейвах, такий гармидер зчинився, що й не сказати! Загупало там, хата вся трястись почала! Прибіг господар і прогнав служницю з дому. Вже потому сам антипкові молоко носив…

Казали старі люди, що треба отаке зніщє сім днів під лівою пахвою носити – вигрівати. А головне: ні до кого за ці сім днів і словом не обмовитись. Якщо ж заговорив, то все – пиши пропало…

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,

у якому зринає рятівна ідея і ухвалюється непросте рішення

Після цих розповідей Івась не міг заснути. Він уявляв, як за допомогою зноска зможе забити команді Іванюка п'ять голів, залізти догори ногами по тому клятому канату аж під стелю, перестрибнути через дурного козла з переворотом у повітрі, бодай хоч загриміти в кабінет директора з якимось особливо екзотичним порушенням.

Хлопець порахував, що наступної суботи може мати власного чортика, і життя піде на лад! Саме на канікули, які того дня й почнуться. Вночі Івасеві приснився сон про антипка: хлопець його в бабусиному садку догнав, а він Любиним голосом говорив, а потім антипко до пташиного гнізда подряпався, яєчко звідти дістав і Івасеві кинув, а воно розбилося.

Зранку Івась думав, що сім днів мовчати буде тяжко. Усе, що ввечері видавалося таким простим, зранку постало нездійсненним. Врешті, Івась подумав, що один тиждень "доколупувань", "діставань" і знущань витерпіти можна, якщо маєш мету! Якщо знаєш, що потім усі твої бажання виконуватимуться автоматично й жоден із тих знущальників тобі й слова кривого сказати не посміє!

Хлопець тихенько, щоб не розбудити Любу, піднявся з ліжка, дістав із горнятка на верхній полиці бабусиного буфету своє зніщє (там він його заховав, щоб Люба не дотяглася), так само на пальчиках повернувся до ліжка й спробував примостити яєчко собі під пахву. Вирішив сховати зносок в коробочку від кіндер-сюрпризу і ватою обкласти. Але потім зрозумів, що яйце ж теплом свого тіла гріти треба. Івась щедро загорнув зніщє у вату й знову примостив під пахву. На шурхіт прокинулася Люба й з розгону, як вона це полюбляє, стрибонула Івасеві на плече. Яйце залишилося ціле лише тому, що хлопець вчасно встиг ухилитись, і воно з-під пахви ковзнуло під футболку. Не розмовляти не вдалося, бо Івась накричав на сестру, а потім його насварили.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ,

у якому починаються випробування, але все закінчується сміхом

Колись Івась хотів братика, а не сестричку. Якось тато взяв його з собою на роботу. Тато сидів за своїм комп'ютером, а Івася посадовив за сусідній, саме вільний, увімкнув якусь гру й попросив не заважати. Татові за чимось треба було вийти з кабінету. А в нього на столі одразу кілька телефонних апаратів стояло, і один із них був цікавий такий: без кнопочок і без диску зовсім – лише слухавка на коробці, та й усе. І Івась чомусь вирішив, що з такого апарату можна зателефонувати, куди собі забажаєш. Він підняв слухавку. В ній щось пікнуло, клацнуло, і дивний голос сказав: "Так!". Івась подумав, що то лелеки і попросив у них братика. Потім з'ясувалося, що насправді Івась зателефонував не до лелек, а до татового начальства. І воно, начальство, пересміявшись, викликало тата й розпорядилося негайно виконати хлопчикове замовлення. Але замість омріяного братика народилася капосна сестричка.

…Івасеві був час розпочати мовчанку. Одначе про те, щоби замовкнути просто так, нічого перед тим не пояснивши батькам і не приспавши їхню пильність, годі було й думати. Ще, чого доброго, до лікаря поведуть.

Одразу після сніданку тато зібрався ремонтувати дах сараю й узяв сина до себе за підручного. Тато видряпався нагору й почав діставати побитий череп; а Івась, трохи підлізаючи по тій же драбині, подавав йому новий і забирав черепки. Івась сказав батькові, що побився з Іванюком об заклад, хто довше промовчить. Тато не сварився і розповів, як колись побився з хлопцями об заклад, хто води більше вип'є.

Із мамою було складніше. Нагода поговорити з нею трапилася одразу по обіді. Тато ще порався по господарству. Бабуся з Любою пішли до сусідки тітки Галі гладити кошенят. А мама, взявши кошика, заходилася збирати горіхи. Історія про суперечку з Іванюком, на відміну від тата, маму на спогади не "пробила" і враження на неї не справила.

1 2 3

Дивіться також: