Марина Муляр — Гра. Рівень перший: Синій Коридор (уривки)

Стислий переказ, виклад змісту

І

У неї було старовинне ім'я, Палатна, але надто довге, тому всі звали її Аг. Зараз вона сиділа на сходах будинку й дивилася на зорі крізь герметичну скляну оболонку астероїда. Вона народилася тут. І її батьки. І навіть бабуся. Тільки дід розповідав, давно, коли ще був живий, про велику планету, де було небо й вітер, де люди після останньої війни намагалися вижити в отруєному повітрі, на випаленій землі. Зрештою вони втомилися, завантажили у великі міжпланетні кораблі все необхідне й покинули свою планету.

Аг дивилася на зорі й думала: "Мабуть, гарно, коли є вітер і птахи в небі. Тут вони тільки в клітках. І повітря штучне".

— Привіт!

На сходинку поряд із нею присіла шкільна подруга Фана. Вона саме присіла, адже була легка й гарненька, мов метелик. Вона любила книжки про хоробрих лицарів та ошатних красунь і сміливо всміхалася хлопцям, за що Аг їй трохи заздрила.

— Слухай, Аг, у мене є така комп'ютерна гра! Така!..

Вона піднесла вгору кулачок, що означало: класна, суперська, неперевершена.

— Не хочу. Набридло.

— Вона зовсім свіженька! Ми перші в неї гратимемо. Перші у світі! Уявляєш?

— Як це?

— Ну... — Фана опустила великі блакитні очі. — Мій дядько її тільки-но розробив. А він, кажуть, геній, тож гра, мабуть, супер крута.

— Не може бути, щоб він її одразу дав тобі на випробування?

— Не зовсім так... Він десь пішов, а я зазирнула до його кімнати. Диск був у комп'ютері. Я тільки одним оком глянула, і мені сподобалось!

Дивіться також

— Ти вкрала диск?!

— Позичила. Зрештою, за тиждень він піде в серійне виробництво й усі гратимуть! А ми — тільки один разочок — і повернемо. Дядик не встигне помітити!

— Не знаю, не знаю... А про що там?

Фана пурхнула у двері будинку й потягла за собою Аг. "Якраз, і батьки на роботі затримались. Може, справді ніхто не помітить", — подумала та й заспокоїлась.

Ця похмура, скеляста земля під металево-світлим небом називалася Королівство Камінної Волі. Усе тут було вороже, і комп'ютерний герой, звичайний хлопчик, для того, щоб повернутися додому, мусив знищити королівство разом з оборонцями. Захищали злу землю страховиська, а очолювали їх три принци: Морок, Спалах і Вигук. Кожен мав свою зброю. Кожного можна було перемогти, якщо уважно прочитати правила й виявити швидку реакцію та спостережливість. Самотньому героєві автор подарував по дев'ять життів на епізод, щоб спроби перемогти не минали надто швидко.

Кожен рівень закінчувався битвою з трьома принцами, та знищити їх можна було тільки на завершальному етапі гри.

Перший рівень досвідчені в іграх дівчата здолали досить швидко, і ось настав час останнього епізоду.

На екрані, на тлі далеких темних скель, постали три фігури в одежі, що нагадувала військову форму, тільки з чорної лакованої шкіри, ще й у довгих темних плащах, мов ті лицарі з давніх книжок.

Перша фігура, розкинувши руки, наче великий птах, ринула зі скелі назустріч героєві. Сліпучо-біле волосся розлетілося на вітрі.

— Темні окуляри! Темні окуляри!

Фана швидко затицяла по клавіатурі, герой став квапливо вивертати кишені. Принц невідворотно наближався.

— Стривай. — Аг перехопила її руку. — Подивися йому в очі!

Принц загрозливо зупинився перед героєм. Він мав осяйне світле волосся й тонке обличчя, та очі були не людські, темні, без блиску, як глибока вода, де й дна не вгледіти. Фана відсахнулася:

— Господи, це ж не Спалах!

— Це Морок, — тихо сказала Аг і рішуче взялася керувати героєм. У руці в нього засвітився електричний ліхтарик. Принц простиг перед собою руку — і каламутна, темна хмара розрослася так, що сховала його з головою. Потім темрява стала насуватися на героя.

Аг захоплено нахилилася вперед. Герой раз за разом змахував ліхтариком, і тонкий білий промінь зблискував, наче лезо. Від хмари відпадали шматки темряви й зникали. Ось уже знову показалася постать Морока. Промінь у черговий раз урізається в темряву, принц притискає руку до грудей і зі стогоном зникає.

— Перемога! Перемога! — Фана з вереском застрибала по кімнаті.

Аг насупилась і пересмикнула плечима:

— Це випадково. Я в нього не цілила.

— То й що! То й що! Ми перемогли!

— Дивись!

Друга темна фігура злетіла зі скелі. Вітер грав чорними кучериками, очі палали гостро й холодно, мов дві срібні зірки.

— Оце вже Спалах!

Тепер героєм узялася керувати Фана. Той начепив темні окуляри й вихопив чорного смолоскипа — дивну паличку, над котрою, замість вогню, коливалося густе віяло диму, темного і, мабуть, дуже смердючого.

Герой крутився, намагаючись дотягтися чорним смолоскипом до грудей Спалаха, але той вергав страшні блискавиці з очей і кінчиків пальців з гострими срібними нігтями. Тільки на шостому житті Фані вдалося торкнутися його смолоскипом. Принц коротко зойкнув і зник.

Тепер уже обидві вони не могли втримати захвату. Фана плескала в долоні й верещала. Аг гупала кулачком по столу поряд з клавіатурою.

Раптом знову запала тиша.

Третя фігура в блискучому чорному мундирі опинилася перед і героєм.

Волосся й очі принца Вигука були кольору сутінків. Він здавався старшим за своїх братів. Голову його охоплював сірий ремінець, що проходив по надбрів'ю.

Принц розвів руками й ледь ворухнув блідими губами, та на дівчат з обох динаміків наче вихлюпнувся рев бурі з громом і виттям вітру. Герой захитався й позадкував.

— Пісенька! Тут усе дуже просто — пісенька!

Фана тицьнула в потрібну клавішу, герой бадьоро заспівав:

— Голосе хижий, крику ворожий!

Я не боюсь, я на сторожі!

Не переможеш!

Не переможеш!

Вигук відступив на кілька кроків, але буря в динаміках посилилась.

— Він надто далеко, ти не дістанеш! — закричала Аг Фані в саме вухо.

— Що ж робити?

Фана кліпала очима, герой відступав, перечіплювався через каміння й падав, утрачаючи життя за життям.

— Крила! — Аг знову нахилилася до самого екрана.

В одній з попередніх битв герой переміг чаклуна й виборов у нього здатність потрібної миті відрощувати крила.

Нараз герой полетів назустріч Вигукові, волаючи йому просто в обличчя:

— Голосе хижий, крику ворожий!..

Принц пересмикнувся й зник.

Дівчата набрали в груди повітря для переможного вереску перед тим, як перейти на другий рівень. Герой гордо завис у небі на своїх крилах, і раптом за спиною в нього виник принц Вигук — величезний, страшний, мов скеля. Динаміки ревнули, і герой, борсаючись у повітрі, полетів у темінь безодні, що відкрилася в лівому нижньому куті екрана. Потім дисплей згас. В очах у Фани стояли сльози:

— Це нечесно! Так не грають! Звідки...

— Хвилиночку! Зроби повтор останнього епізоду.

Фана слухняно клацнула мишею. Дівчата знов прикипіли очима до екрана.

— Ось! — Аг роздратовано тицьнула пальцем. — Він не просто руками розмахує, він ремінця з голови знімає. Цей ремінець...

— ...робить його невидимим, а ми, дві дурепи, ґав ловили! Ну, нічого, зараз переграємо!

Аг похитала головою.

— Восьма вечора. Зараз повернуться батьки. Краще тихенько повернемо твоєму геніальному дядику диск, доки він не вчинив скандалу. Усе, я сказала, виходь! І не забудь зберегти параметри. Ми непогано просунулись.

Під час виходу з гри сталося дивне: екран зненацька спалахнув дикою синявою, по ньому побігли сліпучі зблиски, а в центрі закрутилось щось подібне до темного, пульсуючого виру. Фана вереснула, Аг притисла руку до горла, наче теж хотіла скрикнути й не могла. Та по хвилі все минулось, так, ніби нічого з екраном і не коїлось.

— Що це? — пошепки, спитала Фана.

Аг, у якої переляк швидко перейшов у лють, засичала на подругу:

— Звідки я знаю! Може, якась захисна система! Казала тобі, не треба цього робити.

— Хіба?

Фана відкопилила губу й укинула диск у рюкзак.

На шляху до будинку Фани треба було пройти повз яскраво освітлену дискотеку.

— Обійдемо провулками, — похмуро попросила Аг.

— Чого це? .

— Хлопці чіплятимуться.

— Боїшся? — Фана хихикнула.

— Просто не люблю.

— Ну, гаразд.

У провулку десь попереду майнули темні тіні. Фана схопила подругу за руку:

— Краще б ми пішли повз дискотеку. А що, як то бандити? Щоразу з тобою в халепу вскочиш...

Аг хотіла заперечити, та тіні вийшли на світло в кінці провулка, їх було троє. У ліхтарному світлі сяяло біле волосся, м'яко переливалося синє, гостро зблискували чорні кучері.

— Та це ж!.. — Фана притулила долоню до рота. Аг потягнула її у тінь будинку:

— Здається, ми й справді вскочили в халепу.

II

Три принци стояли в кінці провулка й про щось неголосно розмовляли. Фана відпустила подружчину руку й струснула головою: її світлі кучерики, зібрані на маківці, розгорнулися квіткою, а тоді знову зібрались у пружну, пухнасту кульку.

— Слухай, мені якось моторошно.

Аг похмуро кивнула:

— Це наша гра. Ми маємо знати, що тут відбувається.

Тулячись до стін будинків, обережно обминаючи освітлені вікна, вони підкрадалися все ближче й ближче до трьох високих постатей у плащах. Ось уже добре чути голоси.

— Хто нас викликав? — нетерпляче запитав Спалах.

Морок знизав плечима й відійшов далі від світла. Виґук стояв, схрестивши руки, дивився повз братів, потім тихо сказав:

— Це не Володар Синього коридору. Він мав би попередити.

Фана смикнула Аг за рукав:

— А хто такий?..

Аг штовхнула подругу ліктем у бік:

— Тсс!

Нарешті Вигук заспокоївся:

— Добре. Хоч доброго я поки що в цьому нічого не бачу, та, може, Володар нам щось пояснить.

Він простяг руку. На долоні з'явилася чорна кулька. На ній світилися три маленькі білі вогники й один більший, вогнисто-червоний.

— Ми зовсім близько від нього, — мовив Вигук і, дивлячись на кульку, завернув у сусідній провулок. Брати мовчки пішли за ним.

— Це що в них, компас такий? — прошепотіла Фана.

Аг пришвидшила кроки:

— Це модель нашого астероїда, а вогники показують, де зараз перебувають самі принци і де той, кого вони шукають. Здається, ти хотіла дізнатися, хто такий Володар Синього коридору? Скоро в нас буде нагода.

— Я вже зовсім не певна, що хотіла б це знати. Найбільше я б хотіла знати, що ми накоїли цією грою й що нам за це буде.

Вони пройшли ще кілька кварталів. Раптом Фала зупинилась:

— Аг!

— Замовкни!

— Та що замовкни?! Вони ж зайшли в мій будинок! Мені це зовсім не подобається!

— То, може, вимкнемо комп'ютер?

Фана зітхнула:

— Так, вибору в нас немає.

Вона вже закопилила губу, щоб заплакати, та раптом усміхнулася:

— За будинком є комірчина.

1 2 3 4 5 6

Дивіться також: