Це був велетенський жук. Раптом жуки стали один за одним перекидатися на спину. Вони вишикувалися в цілий ешелон і подриґували в повітрі міцними волохатими лапами. По цих лапах і по їхніх животах посувалася якась гора.
Згодом Василько знову опинився на маминій грядці і побачив, як чорні жуки-гнойовики тягли щось у нірку. Хлопчик здогадався, що Лумпумчик зменшив його і кинув у нірки жуків. Уперше за кілька днів Василько вражено і з недовірою поглянув на Лумпумчика. А що, як він назовсім закине його в якесь підземелля чи на якусь страшну планету? Чому Василько повинен вірити, що він – добрий інопланетянин?
Лумпумчик все розумів і одразу попросив вибачення. Він сказав, що просто включив у Василькові свідомість мурашки, лише на секунду. Лумпумчик пояснив, що земляни мають у собі свідомість не лише людини, а й усіх створінь, котрі живуть на Землі: і комашок, і звірят, і рослин, і навіть мінералів. Василько може відчувати, як мурашка, орієнтуватися в просторі, як птах, і при тому залишатися людиною. Сьогодні хлопчик був людиною у свідомості мурашки. Хлопчик був вражений тим, як мурашки тягли ношу на своїх животах, перебираючи лапами. У Василька з'явилося бажання розуміти інші світи, як це робить Лумпумчик. Інопланетянин сказав, що Всесвіт не лише той, який хлопчик бачить у телескоп. Та й Василько ще не знає, який він насправді мудрий.
Вночі хлопчику снився Сатурн, сатурненята, з якими високо стрибав. У самому розпалі гри пролунав фінальний свисток. Час було вставати і йти до школи. Василько пригадав нічну розмову з Лумпумчиком і подумав, що має багато роботи... із самим собою. За сніданком Васильку здалося, що батьки щось помітили. Тато за сніданком якось по особливому розмовляв з ним, розпитував про школу, про футбольний матч. І час від часу багатозначно переглядався з мамою. А Василько обмірковував плани і вирішив рішуче діяти. Він хотів придумати, як використати неймовірні можливості інопланетянина.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Урок на природі
Під дверима свого класу Василько побачив з десяток старшокласників: Дімків брат Андрій, Сергій – двоюрідний брат Остапа, Настина сестра Оленка. Вони вже знали про Лумпумчика, але не наважувалися заговорити.
У класі Сашко сказав Василькові, що Лумпумчика доведеться десь заховати. Лумпумчик тим часом умостився на парті просто перед їхніми носами. Вчителька Тетяна Андріївна оголосила, що урок відбудеться на природі. За школою в їхнього класу була велика клумба, на якій діти створили справжнє казкове царство. Колись вони вивчали казку про Змія Гориня, який жив у великій горі, і вирішили побудувати біля школи таку казкову гору, тільки трішки меншу. Свистун вирішив, що гора буде з цегли (його тато працює бригадиром у будівельній бригаді). Коли гора була готова, її засипали зверху землею, посадили кущі і квіти. Це було ще в першому класі, а зараз гора перетворилася на маленьку казкову державу. У цій горі жив їжак, діти приносили йому молоко. Та якось старшокласники вирішили викурити їжачка з печери. Вони підпалили зошит перед входом. Їжак ледь не задихнувся, але таки набрався сміливості і виповз із печери. Василькові однокласники покликали вчительку, і їжачка занесли в ліс. Більше він до їхньої гори не повернувся.
Тетяна Андріївна попросила дітей прополоти клумбу від рослин-шкідників. Лумпумчик примостився на вершечку клумби і оглядав усіх згори. Звісно, Тетяна Андріївна його не бачила. Василько побачив жучків і попередив однокласників, щоб обережно ходили, не топтали їх. Віталик звернув увагу на те, що насправді рослини-бур'яни теж корисні. Цей хлопчик на уроці майже не говорив, а тут почав розповідати, що його бабуся знала цілющі рослини. До суперечки приєднався Дімка. Він спитав однокласників, чи оці рослинки, котрі вони повиполювали, не були красивими. Згодом Остап зробив зі збитої цегли і уламків дощечок казкову огорожу для гори. Тетяна Андріївна сказала, що учні були особливими і показали собі, що навчилися любити природу. Василько згадав учорашню розмову з Лумпумчиком. Може, для того, аби щось чи когось любити, його треба уважніше бачити. А ми дуже часто не помічаємо нікого і нічого довкола.
На уроці математики Лумпумчик сів Іринці на плече, коли вона біля дошки розв'язувала задачу. Інопланетянин зробив так, що задача на дошці ожила. Діти добре зрозуміли і змогли швидко розв'язати. Потім Тетяна Андріївна запропонувала зіграти в математичну гру, а Лумпумчик блискавично розігрував перед дітьми казкових персонажів, поки вчителька зачитувала з книжки текст. Діти були захоплені, а вчителька була вражена впливом казки. Вона похвалила Остапа і сказала, що він зможе перейти в наступний клас. На наступному уроці Лумпумчик уже примостився на голові в Тетяни Андріївни. Але ненадовго, бо дитячий сміх заважав їй працювати.
Змініть свої думки!
Лумпумчик поділився з Васильком думками про те, що на Землі люди постійно шукають собі темні думки, аби загорнутися в них, як у клубок, і казати самому собі: "Мені погано. Все в житті погане. Цей світ недосконалий". Насправді світ стає недосконалим від людських думок. Потрібно змінити свої думки, і світ стане радісним.
Після обіду Василько, Сашко, Юрчик і Лумпумчик грали на стадіоні у футбол. Уболівальниками були: кицька Мурка і кіт Бурмилко, песик Бровко, клени біля воріт, один кущ калини і вся квітникова рать. Гра ледь не закінчилася пригодою. Юрчик раптом зачепився за штангу воріт і з розгону полетів на жорстку доріжку. Але тут Лумпумчик блискавично схопив його за штанці, і малий футболіст завис у повітрі. За мить Юрчик легко і граціозно приземлився на обидві ноги.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
У царстві ельфів
Через тиждень у школі мали початися канікули. Якось Василько, Сашко і Лумпумчик сиділи на порожньому стадіоні і розмовляли про Галактику, безмежний Всесвіт, Сонячну систему. Почувши від інопланетянина, що рослини повністю підкоряються своїм правителям, хлопці запитали, чи це правда, що в рослин є ельфи. Лумпумчик відповів, що друзі можуть побачити їх навіть зараз. Василько глянув на мамин квітник. Над ним ніби спалахнув феєрверк. Зелені, жовті, голубі і червоні вогники закружляли над їхнім будинком. Зграйка вогнів полетіла просто на хлопців. Білий сріблистий метелик відірвався від зграйки і легенько опустився на Лумпумчика. Це був Білий Нарцис. Василько дуже любив запах нарцисів, який означав, що весна вже повністю вступила у свої володіння. І зараз запах білої весняної квітки, такий сильний і вологий, ніби заграв у повітрі. Хлопчику здалося, що він чує якісь неймовірно красиві звуки. Лумпумчик сказав, що це – музика нашої Галактики. У білому сяйві можна почути і побачити всі енергії Всесвіту. Білий колір вбирає у себе всі кольори, а біле сяйво випромінює всі космічні енергії. Кожна енергія – це окрема мелодія. Інопланетянин пояснив, що квіти спілкуються між собою запахами. Квіти – найдавніші жителі цієї планети. Цей ельф живе на світі майже мільярд років. Коли на Землі стаються якісь вселенські катастрофи і квіти зникають, ельфи продовжують жити; вони шукають місця, де можна засіяти своє насіння.
Нарцис запросив друзів на бал ельфів, бо саме в травні ельфи збираються в палаці королеви всіх квітів і рослин, яка у людей називається Леля. Хлопці могли увійти у царство ельфів, але для цього потрібно було очистити свої думки. Для цього друзі повинні прийняти для себе закони цього світу, як вдячні гості. Бо в цьому світі немає думок – тільки чиста енергія запахів, кольорів, здоров'я землі. Думки матеріальні, а люди недооцінюють їхню силу. Ніжна квітка від злої думки може навіть загинути.
В одну мить друзі опинилися на березі дивного озера чи фонтана, з якого в повітря здіймалися діамантові бризки, а весь простір довкола був, як святкова ялинка, прикрашений безліччю райдуг. Посеред цього озера росло якесь дивне дерево: воно складалося із семи ярусів, кожний з яких був укритий різноманітними квітами певного кольору. Квіти були так тісно переплетені між собою, що нагадували велетенський капелюх. А на вершечку дерева сиділи дві пташки: золота і срібна. Від легеньких дзвіночків, що бриніли в повітрі, як росинки, Василько і Сашко відчули себе легенькими і щасливими. Лумпумчик узагалі наче вдома опинився. Він занурився в озеро, весело плюскотів і перекидався. Хлопцям теж захотілося пострибати. Вони кинулися в прозоре озеро, у якому зовсім не відчували своїх тіл.
Василько не міг пригадати, як все перервалося, але вони знову були на стадіоні. Усе зникло. Хлопчик спитав Лумпумчика, чому ж вони не побачили королеву квітів. Той відповів, що королева – різнокольорове дерево, навколо якого вони плавали. Василько відчував, що його тіло досі таке легке, а голова – вільна від думок. Він почувався просто щасливим...
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу