Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Слово до читачів
Авторка розповідає, що ця повість – захоплююча мандрівка у світ таємниць Всесвіту, планети Землі, українського містечка Вишнівки і його чудових жителів: Василька, Сашка, Юрчика, Іринки та багатьох інших. Головним героєм першої книжки із серії книг "Пригоди Лумпумчика" є Лумпумчик – маленький мудрий посланець Семи Священних Планет Всесвіту, який прилітає на Землю. Дружба Лумпумчика з дітьми допомогла розкрити їм силу волі, вміння подорожувати в часі і просторі, навчила бачити таємниці навколишнього світу. Лумпумчик дає своїм друзям багато слушних порад. Авторка наголошує, що все залежить від бажань людини: від уміння слухати своє серце, любити і шанувати друзів, бути уважним до природи. Світ довкола сповнений чудес, але треба вміти побачити і почути.
Персонажі
Лумпумчик – малий інопланетянин, який обрав для контакту саме Василька. Для чого він прилетів на Землю з далекого Сатурна? Чому так важливо, аби про його перебування на нашій планеті знали тільки діти?
Василько – звичайний десятилітній хлопець, який любить вивчати життя рослин та комах, із задоволенням грає у футбол і комп'ютерні ігри. Яка неймовірна зустріч круто змінить його життя? Які відкриття чекають на нього?
Сашко – найкращий друг Василька, математичний геній, добрий, щирий і справедливий хлопець. Хто й навіщо змусить його мимоволі сказати неправду?
Юрчик – допитливий і кмітливий п'ятилітній хлопчик, Васильків сусід. Чи зможе він зберегти довірену Васильком таємницю?
Настя – Василькова однокласниця, рішуча і впевнена у собі дівчинка, яка часто проявляє ініціативу й бере на себе керівництво класом. Чи вдасться їй провести прес-конференцію з інопланетянином? У якому образі постане перед нею Лумпумчик?
Віталик – Васильків однокласник, скромний, малоговіркий і загалом нічим непримітний хлопець. Чим він здивує своїх ровесників? Який випадок допоможе йому розкрити приховані таланти?
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Так усе почалось
Розповідь ведеться від першої особи – Василька Ігнатенка, десятилітнього хлопчика з містечка Вишнівки.
Весняного недільного дня Василько з батьками відпочивав у лісі. До обіду вони з татом ловили рибу в лісовому озері, потім допомагали мамі готувати обід на вогнищі. Сонечко тепло пригрівало, і Василько ліг на землю та спостерігав за хмарами. Він згадав, як колись у Карпатах потрапив з класом під грозу. Їхня вчителька Тетяна Андріївна сказала тоді, що силою думки вони можуть прогнати хмари. Діти стали в коло і почали всі разом закликати сонечко. Раптом хмари помалу розсунулися, на галявині стало ясно, хоч по той бік гори потріскував грім.
Василько дивився на хмарки і пробував "ліпити" з них якісь фігурки. Йому здалося, що він бачить маленького хлопчика, що стоїть на великій кулі. Василько задумав "опустити" його на землю. Раптом щось відвернуло його увагу, а потім Василько побачив, як велика кругла куля покотилася по небу. І в цей момент йому здалося, ніби щось незвичайне опустилося з неба на землю. Потім Василько заснув. Коли тато збудив його, уже вечоріло. Хлопчик помітив, як під кущем щось блиснуло. Там лежав великий голубий м'ячик. Він був теплий, дуже м'який на дотик і легенький. Василькові здавалося, що м'ячик живий. Він взяв його в машину, але батьки чомусь зовсім не звертали уваги на м'ячик. Коли рушили, м'ячик подивився на Василька великими зеленими очима.
Сатурн
Це було широке поле, засіяне дивними квітами дуже яскравих кольорів. А поміж квітами здіймалися над полем великі сяючі кульки, які переливалися всіма барвами. Василько стояв посеред якоїсь галявини і здивовано розглядався довкола. Тут усе було круглим: квіти, дерева, хмарки. Небо було не голубим, а зеленим. Раптом звідкись випурхнула зграйка малих голубих кульок і полетіла просто на нього. Вони неслися над головою з веселим передзвоном. Тіло Василька було важким і незграбним. Він із зусиллям рушив, але скоро звалився у теплий пух під кущем. Лум-пум! – щось лунко гупнуло просто перед носом хлопчика. Ще один м'ячик звалився з куща – і Василько виразно почув: "Привіт, Васильку!". У того створіння не було ні рота, ні носа – тільки очі, але вони сміялися! Хлопчик не знав – це реальний світ, чи віртуальний?
Василька розбудила мама, і він подумав, що йому ця дивовижа наснилася. Раптом хлопчик побачив на кріслі голубий м'ячик. Коли Василько підійшов, м'ячик відкрив очі і посміхнувся. Вони почали подумки розмовляти, і Василько дізнався, що з допомогою думок побував на планеті Сатурн, домівці цього м'ячика. Василько був здивований, що його свідомість могла літати, куди захоче. М'ячик говорив, що треба лише чітко знати, чого бажаєш. Хлопчик згадав, скільки комп'ютерних ігор про інопланетян зіграв з другом Сашком, скільки мультиків передивився! Там інопланетяни були якісь страшні, злючі, нападали на землян. А тут якийсь голубий м'ячик з великими зеленими очима, без рота і без носа. До того ж, він розмовляє з допомогою думок. Василько вирішив поки що не розповідати про нового друга однокласникам і залишити його вдома.
Таємниця
У школі Василько нікому не міг розповісти свою таємницю, хіба найкращому другу Сашкові. На перерві Сашко нагадав Василькові, що в середу вони грають у відбірковому матчі. Та Василько навіть думати про це не хотів. Під час уроків і перерв він думав лише про свою таємницю і розмірковував про те, що робити далі. Найбільше боявся, аби інопланетянин не втік від нього. А Сашко усе не вгавав: розповідав про сьогоднішнє тренування на стадіоні, диск з іграми про інопланетян, який тато привіз йому з Києва. Василько хотів поділитися думками з другом, бо Сашко умів берегти таємниці. В цьому Василько переконався раніше: Сашко так і не розповів нікому, що трапилося з Васильком, коли той захопився комп'ютерною грою і ледь не потрапив у халепу. Ось що сталося…
Планета тайн
Одного разу Сашко не прийшов до Василька. Цілий вечір Василько просидів за комп'ютером, граючи у свою улюблену гру: це була гра про космічні подорожі з комп'ютерним другом, котрий потрапляє з тобою на іншу планету і допомагає вистояти в боротьбі з її жителями. Звали цього друга Компутик, він був розумний і винахідливий. Вони з Компутиком подолали всі перешкоди і опинилися на найвищій горі планети Тайн. Саме тоді Василько згадав про Сашка. Компутик весь час стрибав, бігав, щось оглядав, вимірював, а Василько сидів і дивився на планету Тайн. Вона була дуже красива: рожеве небо із золотистими хмарками низько пливло над золотими і срібними річками. Червоні дерева майже закривали високі трикутні споруди, схожі на єгипетські піраміди. Жителі міста були невидимими. Василько відчув, що йому більше не хочеться оглядати чужу планету, він думав про Сашка. Тим часом Компутик сигналізував йому на своєму маленькому екрані: "Ти повинен рухатися далі, бо вийдеш із гри і залишишся на планеті Тайн!" Раптом екранчик погас – разом із Компутиком. Василько залишився сам на чужій планеті! Йому стало страшно. Хлопчик згадав про Сашка, думав, як будуть хвилюватися батьки. Прикро було, що Сашко сьогодні пішов у гості до свого сусіда. Раптом Василько почув чийсь тихий голос: "Ти вважаєш, що твій друг може тобі допомогти? То скажи йому про це!" Хлопчик не знав, як сказати, бо Сашко був далеко. Тоді цей голос порадив переслати другові свою думку. Невидимий інопланетянин продовжував говорити про те, що планета Тайн особлива: кожен може дізнатися щось про самого себе. Сьогодні Василько дізнався, що для нього не просто важливо грати в гру чи робити якусь роботу, він хоче, аби його розуміли, слухали, цінували. Василько згадав, що Сашко тиждень прохворів, а він передивлявся вдома мультики і не провідав його. А якось у Сашка пропав мобільний телефон і Василько побоявся сказати, що його забрав старшокласник. Василько зробив висновок: щоби мати друга, треба вміти самому бути другом. Хлопчик розплакався, а потім заснув.
Зранку його розбудила мама. Василько був щасливий, що опинився вдома. Він забіг до Сашка, а той розповів, що вчора ввечері заходив до нього, але його не було вдома. На екрані комп'ютера світився напис: "Натисніть клавішу, щоб продовжити гру". Сашко натиснув і побачив Василька на якійсь планеті. Друг побудував космічний корабель, посадив Василька в нього, а потім керував польотом, щоб повернути на Землю. У Василька в руках була якась блискуча кулька з написом "Таємниця".
З того часу Сашко став Васильковим справжнім другом.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Я назву тебе Лумпумчик
Після уроків Василько знайшов м'ячик у своїй кімнаті. Вони почали розмовляти. Хлопчик хотів дізнатися його ім'я, але м'ячик сказав, що ім'я неможливо вимовити. Тоді Василько вирішив назвати його Лумпумчиком, бо м'ячик смішно стрибав, при цьому видаючи звук: лум-пум.
Василько покликав маму, бо хотів показати м'ячик, та виявилося, що вона його не бачить. Мама турбувалася через дивну поведінку сина. Коли вона пішла, Лумпумчик пояснив, що його можуть бачити лише діти. Виявилося, що інопланетянин спеціально прилетів із Сатурна, щоб зустрітися з Васильком та іншими дітьми.
До Василька зайшов Сашко і побачив Лумпумчика. Василько радів, що друг міг бачити інопланетянина. Сашко був гордістю Вишнівки, бо розв'язував найскладніші задачі, котрі діти вивчають у восьмому класі, і вмів чудово конструювати різні ігри. Василько теж добре вчився, але найкраще у нього вдавалися комп'ютерні ігри. І ще він любив вивчати життя рослин і різних комах. Василько мав багато різних енциклопедій. Може, тому, що тато був відомим біологом, а мама дуже любила садити квіти. А ще Василько любив грати у футбол і був найкращим форвардом. Він не розумів, чому Лумпумчик прилетів саме до нього, адже він – звичайний хлопчик: білявий чубчик, сині очі, ріст один метр і двадцять сантиметрів.
Сашко і Василько збиралися на тренування на стадіон.