Дехто давав гроші, а хтось говорив, що батьки не дивляться за дітьми, бо вже й дитину заставили просити. Раптом Галя побачила свою вчительку Катерину Петрівну, а біля неї була ще й однокласниця Галі – Сабіна. Вчителька була вражена, вона запропонувала вийти з вагона. Галя слухняно подалася за Катериною Петрівною. Найбільше Галя боялася, що Сабіна розкаже про це в школі. Вчителька повела Галю додому, а Сабіні сказала, що про цей випадок не треба нікому розказувати. Галя не вірила, що Сабіна не розповість у школі про цю ганьбу.
Катерина Петрівна взяла Галю за руку й повела додому. Удома вчителька відіслала Галю в другу кімнату і щось довго розповідала мамі, а мама, звісно ж, плакала і пила валер'янку. Аж коли Катерина Петрівна пішла, мама сіла поряд з Галею, обняла її, і вони плакали вже удвох. Потім вернувся тато. Дізнавшись про Галин вчинок, він бушував, а мама намагалася заспокоїти. Батьки сварилися, а Галя тихенько плакала в своїй кімнаті. Її погляд упав на альбом "Мистецтво Київської Русі". Дівчинка сказала: "Життя паскудне, шановний Алимпію. Дурне, нікчемне, безпросвітне, емо мають рацію, хіба ж ні? У тебе воно теж було гірким. І не обдурюй мене своєю Панагією!"
12. САБІНА
Наступного дня Галя переконалася, що Сабіна нічого не розповіла однокласникам. Дотримала обіцянки, яку дала Катерині Петрівні. Галя була здивована, коли Сабіна запропонувала їй сісти поруч, бо Василинка захворіла. Галя слухняно сіла, хоча воліла б сісти за свою парту, поряд із Сашком Гнатенком. Краще вже він, ніж Сабіна, яка певно ж почне випитувати, через що та чому Галя пішла жебракувати.
Проте Сабіна не випитувала. Вона сказала, що Галині батьки можуть взяти кредит, а її батько порадить їм, як його вигідніше оформити. Галя подякувала, бо це справді було гарне рішення. Сабіна розпитала Галю про братика, а сама сказала, що не має братів і сестер, тільки кіт, але з ним нудно. На уроці Галя не могла зосередитися. Вона думала про те, що Сабіна – найкрутіша в класі дівчинка, яка всіма верховодить, теж хотіла б мати братика. Вчителька тим часом дала завдання скласти текст з однорідними членами речення. Галя написала таке: "Тато, мама, я і Степан відпочивали на Десні. Десна швидка і глибока. Ми гралися, купалися, бігали, пустували. Мама варила на вогнищі чай і козацький куліш." Здавши зошит, Галя вийшла в коридор. І знову поруч з нею опинилася Сабіна. Дівчата почали говорити про відпочинок. Галя розповіла, що відпочивати на Десні дуже гарно. Сабіна була в різних країнах, але вважала, що там нудно, бо в ресторанах треба поводитися чемно, їжа несмачна, а батьки часто сваряться. Сабіна мріяла ночувати в наметі, і Галя пообіцяла, що вони її візьмуть з собою, коли все буде добре.
Галя завжди вважала Сабіну гордячкою, а вона була зовсім інакша. Співчутлива, щира. Ще й уміла берегти таємниці. Ісанка й Оля дуже дивувалися, що Сабіна водилася з Галею. А от Сашко Гнатенко невиправний, завів стару пісню: "Несе Галя воду...". Галя раптом підхопилася, мовби якийсь чорт її підкинув, і, взявшись у боки, пройшлася павою перед класом. Ще й запитала Сашка: "Ну що, хороша?" Сашко почервонів, а Сабіна сказала Галі, що вона напевно подобається Сашкові.
13. ПІДСЛУХАНА РОЗМОВА
За всіма своїми клопотами та хвилюваннями Галя давненько не провідувала Степанчика, тож після уроків вибралася до нього. Несла йому гостинець: саморобку барвистого автобуса. Проте забава не вдалася. Степанчик був не в настрої, плакав, бо хотів додому. Хлопчик виїв начинку з булочки, накришивши на ліжку й на підлозі. Галя зробила автобусик і пішла в туалет, щоб вимити від клею руки. Там вона мимоволі підслухала розмову прибиральниці та Степанчикової лікарки. Лікарка Ольга Миколаївна просила прибиральницю Валентину Петрівну прибрати в палаті, бо Степанчик розкришив булку. Прибиральниця спитала лікарку, чому хлопчика не виписують, адже з таким діагнозом не виліковуються. А малий вередує, та плаче, та розкидає, тож краще виписати його. І Німеччина йому не поможе, тільки дарма батьки потратяться. Ольга Миколаївна щось заперечила, але плюскіт води заглушив її слова. Коли жінки вийшли, Галя стояла, мов облита холодною водою. Невже братик залишиться калічкою? Дівчинка все одно досі вірила у ті мізерні шанси, тому вирішила нічого не розповідати батькам.
Вдома Галя подумала, що правду казав той хлопчик-емо: життя нікчемне. А вона вже було повірила в щастя. Намагалася помічати хороше, бо так радив Ангел Золоте Волосся. Може, він справді тільки привидівся, як вважала мама.
Раптом у кімнаті з'явився Ангел.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
14. НОВА МАНДРІВКА
Ангел, звичайно, прочитав її думки, а вони ж були злі та похмурі. Галя запила Ангела, навіщо в світі стільки горя, чому люди страждають. Він відповів, що часом горе приходить, як лікар до хворого або як учитель. Іноді варто скуштувати гіркого, щоб цінувати солодке. Дівчинка наважилася спитати напряму, чи одужає Степанчик. Ангел відповів, що шанси є, а допомогти може навіть Галя своєю любов'ю. Ангел сказав, що мусить ще раз вернутися у минуле, і запропонував дівчинці йти з ним.
Вони опинилися на тому самому місці на кручі, але Успенський собор давно добудували. Уже й будівничі померли, про них розказували легенди. Галя побачила Алимпія. Це був чернець з бородою, вродливий і ще не старий. Здається, він був хворий: обличчя мав бліде, аж восково-жовте, очі позападали під тонкими рівними бровами. З розмови Алимпія з іншим ченцем Галя дізналася, що художник підвів поважного замовника: пообіцяв йому велику ікону Богородиці для іконостасу та й досі не намалював, бо захворів. Також Алимпій вмів зцілювати, бо якось придивився, що з покійним отцем Агапітом Цілителем замовляють в купців однакові мінерали – один на фарби, інший – на ліки. Тож одного разу, вже після того, як отець Агапіт помер, пожалів Алимпій хворого проказою, намастив його виразки фарбою, і він з Божою поміччю одужав. Звідтоді часом рятував людей від ран та від виразок.
Галя стала свідком того, як до Алимпія прийшов багатій Брячислав з дружиною і дітьми. Саме він замовляв ікону, яку Алимпій не встиг намалювати. Багатій був розлючений, бо хотів, щоб до свята Успіння було зроблено, адже запросив на посвяту церкви самого князя. Алимпій просив пробачення, говорив, що відчуває наближення смерті. Потім він сказав, що Бог може одним словом сотворити ікону Своєї Матері. Але багатій не збирався чекати Божої утіхи. Він сказав, що всім розповість, як Алимпій обдурив його. Тут Галя вже не могла стриматися. Дівчинка схопила грудку землі і пожбурила в багатія, прямісінько в лисину. Друга грудка полетіла в його дорідну дружину. Ангел схопив Галю за руку, і в ту ж мить вона відчула, що знову кудись переноситься. Дівчинка подумала, що додому.
15. ЧАРІВНЕ МАЛЯРСТВО
Вони знаходилася у тісній і маленькій кімнаті, де висіла ікона з лампадкою, поруч стояла сперта до стіни широка свіжовистругана дошка, біля вікна був крихітний столик, заставлений вузликами, горщечками, пензлями і ще багато чим. Під протилежною стіною на вузькій постелі лежав Алимпій. У кімнатку зайшов чернець Євстафій, який приніс Алимпію поїсти. Галя впізнала Євстафія – це колишній монастирський служка Остап. Він був такий же рудий і кругловидий, і очі його поблискували весело та жваво. Євстафій говорив про те, як гарно Алимпій провчив боярина, коли грудки самі полетіли в його голову. Алимпій сказав, що не розуміє, як це сталося, а потім пильно подивився в куток, у якому стояла Галя, і їй здалося, що він її бачить. Художник сказав, що важко йому буде помирати, бо ж заборгував ікону, підвів поважного чоловіка. Євстафій почав переконувати Алимпія, що той ще намалює ікону, а він визолотить гарну раму, бо ж вміє це добре робити. Коли Євстафій пішов, Алимпій спробував хоча б заґрунтувати дошку, та сил у нього не було. З жалем поглянувши на непочату ікону, чернець ліг на убогу постіль. І тоді сам Ангел Золоте Волосся почав малювати. Алимпій побачив його, почав питати, хто він, та ангел мовчав. Алимпій знав, що жоден майстер не працює так швидко. Ангел малював все так, як і задумав художник. Він намалював Богородицю, на грудях був Ісусик. Насамкінець у кругах-медальйонах праворуч і ліворуч від Богородиці зобразив двох ангелів. Це була якраз та Панагія, котру Галя знала зі свого альбому.
Алимпій ожив і немов посвіжішав, з його обличчя зійшла жовтизна, і воно стало вродливим і натхненним. Чернець сказав, що став тепер щасливим. Галя не вірила цим словам, адже він – хворий, передчасно постарілий, виснажений недоїданням і надмірною працею. Раптом Алимпій звернувся до дівчинки. Він її бачив. Алимпій пояснив, що щасливий тому, що здобув те, чого найдужче прагнув. Малим мріяв малювати – і малював усе життя. Багато ікон створив, навіть задум Панагії не пропав. Художник знайшов ще одну дошку і сказав, що зараз має сили намалювати ще одну ікону – Ангела Золоте Волосся. Проте Галя вже летіла через час і простір, вертаючись додому.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
16. ПЕНЗЛИК ВІД ВОХРИ
Дівчинка опинилася у своїй кімнаті. Ангел був з нею і сказав, що Алимпій прожив яскраве і щасливе, хоч і недовге життя. Галя зрозуміла, що Алимпій знайшов своє щастя, хоч і постригся в ченці. Точніше, тому й знайшов, що постригся – іншого шляху до мрії в нього не було. Тепер для Галі найголовнішим було одужання братика. Ангел порадив не впадати у відчай, адже завтра Степанчикову ніжку оглядатиме професор. Ану ж виявиться, що шанси на одужання не такі вже й нікчемні. Галя раптом побачила, що Ангел тримає Алимпієвий пензлик, умочений у вохру. Ангел сказав, що забув залишити пензлик, тож доведеться знову вертатися в минуле. Ангел підвівся, і Галя збагнула, що зараз він зникне, скоріш за все назавжди. Він нагадав, що завжди бачить Галю, а вона знає, де можна побачити його.
Наступного дня Галя пішла до лікарні. Професор уже мав оглянути Степанчика. Ось і двері Степанчикової палати. Дівчинка дуже хвилювалася. Вона відчинила двері і побачила радісні мамині очі, хоч і заплакані.