Вони не знали, чи брати з собою Лумпумчика. Врешті друзі обережно поклали Лумпумчика в целофановий мішечок і побігли на стадіон. А там уже кипіла гра. Василько і Сашко приєдналися та так захопилися, що забули про Лумпумчика. Коли тренування закінчилося, кинулися до мішечка, та він був порожній. Василько знайшов Лумпумчика вдома, той "сидів" у його моніторі. Лумпумчик придумав цікаву комбінацію для завтрашнього матчу, щоб перемогти.
Ура, ми перемогли!
Василько хвилювався, тому що був наймолодшим членом команди, хоча і головним форвардом. Перед матчем він зустрів свого малого сусіда – п'ятилітнього Юрчика, з яким деколи ходив на рибалку чи грався у хованки. Юрчик був дуже цікавим хлопчиком. Він саме грався новою машинкою із дистанційним управлінням. Василько запросив Юрчика на матч і попросив взяти машинку. Потім побіг додому і побачив на екрані комп'ютера якісь картинки, хоч пам'ятав, що не вмикав його. Хлопчик сів у крісло і почав дивитися. Спершу просто йшли картинки: якісь гори, вода, потім гори поступово вкривалися зеленою травою. З води виповзали якісь ящери, гадюки, динозаври, мамонти. Василько спробував "мишкою" вийти з файла, але вона не працювала. Раптом на моніторі з'явився Лумпумчик і сказав, що це була мандрівка в часі.
Пізніше Василько з Юрчиком пішли на матч. Юрчик був здивований, коли побачив Лумпумчика. Василько сказав, що на футбольному матчі ніхто не повинен бачити його. Лумпумчика посадили у Юрчикову машинку, а сам хлопчик сів на перший ряд, щоб інопланетянин міг усе бачити.
Після першого тайму Василько побачив, що Юрчика оточили хлопці, котрі навперебій галасували. Дверцята машинки були відчинені. Юрчик стояв на лаві і говорив, що це був не простий, а чарівний м'яч із далекої-далекої планети, тільки він утік. Хлопці навколо сміялись, а Юрчик розплакався.
Василько повертався на поле сумний і пригнічений. Він думав про те, що Лумпумчику стало соромно за те, що Василько так погано грав. Хлопчик вирішив про все забути і добре зіграти. Згодом на рахунку Василька було три з чотирьох забитих м'ячів. І забиті вони були наче з допомогою якогось чуда. Після переможної гри усі вітали Василька, а йому хотілося скоріше вибратися з Юрчиком і машинкою з натовпу і потрапити додому.
Врешті підійшли до воріт Юрчикового дому. Хлопчики відчинили дверцята машинки. З них кулею вилетів Лумпумчик і стрибнув на плече Юрчикові. Малий від несподіванки ледь не впав. Василько відправив Юрчика додому, а пізніше вони мали зустрітися біля квітника.
Вдома Василькові чомусь було сумно. Він намагався зробити уроки, почитати книжку, та нічого не виходило. Врешті Лумпумчик сказав, що все буде гаразд, коли Василько просто познайомить його зі своїми друзями. Інопланетянин вважав, що нині Василько спокійно зіграв би матч, якби увесь час не думав про Лумпумчика. Також Василько дізнався, що в другому таймі Лумпумчик переключився на прискорений земний час і допоміг хлопчикові забити м'яча. Лумпумчик зробив це так, що ніхто цього не помітив.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Пограємо в котика
Василько і Лумпумчик пішли до Юрчика. Коли Василька покликав Сашко, Юрчик і Лумпумчик залишилися разом. Василько саме хотів розповісти Сашкові, що насправді відбулося на полі, але тут Юрчик так захоплено засміявся, що друзі оглянулися. Замість Лумпумчика з Юрчиком гралося золотисте цуценя, а потім пухнастий кіт. Друзі були вражені, бо Лумпумчик міг перетворюватися на будь-кого. Юрчик помчав додому і за хвильку повернувся з рудим плюшевим песиком. Під хатою стояв великий пластмасовий таз. Юрчик усадовив свого песика в таз і щось зашепотів йому на вухо. Виявилося, що Лумпумчик допоміг Юрчикові політати зі своїм песиком у літаючій тарілці. Інопланетянин лише трішки підсилив уяву хлопчика і "уяву" його плюшевого песика.
Як виглядає інопланетянин
На стадіоні зібралася вся футбольна команда. Хлопці бурхливо обмінювалися враженнями від минулого матчу. Остап Свистун і Діма почали битися, бо Діма згадав слова тренера про те, що Остап наступного року не буде в команді, бо через погані оцінки його не переведуть у наступний клас. Свистуна краще не зачіпати, але Діма любив дражнити його. Василько і Сашко підбігли до гурту, коли Діма вже розмазував кров з носа.
Сашка хлопці трішки побоювалися, бо він займався вільною боротьбою. Він підійшов до Свистуна, струснув його – і Остап відразу охолов. Діма обтрусив пил і з півнячим запалом готовий був знову кинутися на Остапа. Сашко сказав, що до них прилетів інопланетянин, та хлопці навіть уваги не звернули на ці слова. Тоді Василько мирним тоном почав розповідати про Лумпумчика. Всі замовкли і недовірливо дивилися. Раптом десь нізвідки з'явився незнайомий хлопець і сказав, що прилетів із Сатурна. Хлопці вважали, що інопланетяни мають виглядати інакше. Лумпумчик спокійно послухав, яким же він має виглядати, і раптом перетворився на "справжнього" інопланетянина: у сріблистому скафандрі, з вогняними очима. Усі були вражені. Сашко попросив Лумпумчика стати більш звичайним, і наступної хвилини перед ними знову стояв усміхнений хлопчисько.
Василько з Сашком наввипередки розповіли хлопцям, як познайомилися з Лумпумчиком і що знають про його планету. Хлопці оговталися від переляку і наввипередки почали розпитувати Лумпумчика про його планету. Коли хлопці розходилися, уже вечоріло. На прощання Лумпумчик попросив усіх, щоб його перебування на Землі поки що залишалося в таємниці. Віталик спитав, чи можна розповісти дівчаткам з класу, та всі розуміли, що коли знатиме Юля, це знатиме весь клас.
А він гарненький?
Наступного дня про таємницю знав уже весь клас. На останньому уроці до Василька полетіли записки від дівчат: "А він гарненький, той інопланетянин?", "Коли ти нас познайомиш зі своїм другом?" і т. п. Василько трішки побоювався дівчат, бо не знав, як із ними розмовляти. Мар'яна одразу плаче, як тільки щось зробиш не по її, а Іринка може дати такого стусана, що свічки на лобі засвітяться. Йому подобалася Юля, але вона дружила з Віталиком. Юля прочитала багато цікавих книжок і сама писала казки. Після уроків увесь клас зустрівся з Лумпумчиком у скверику за стадіоном.
Прес-конференція
Настя вирішила провести прес-конференцію, бо її мама працювала кореспондентом місцевої газети, і це було помітно в поведінці дівчинки. Інопланетянин сидів у целофановому пакеті у своєму звичному образі – в образі голубого м'ячика. Та біля Насті він перетворився на високого незнайомця у чорному блискучому скафандрі. На грудях у нього світився зелений екранчик, а над головою розливалося голубувате світіння. Від несподіванки Настя впала. Згодом дівчинка спитала, як його звати. Лумпумчик розповів, що на його планеті слова не вимовляють, а виспівують. Він проспівав своє ім'я – у повітрі задзвеніли дзвіночки і ніжна музика.
Лумпумчик почав відповідати на запитання, але раптом зник. Діти побачили двох чоловіків і зрозуміли, що їх помітили. Коли чоловіки пішли собі, Лумпумчик з'явився. Він був м'ячиком, хоч дівчата хотіли, щоб знову став незнайомцем у скафандрі. Лумпумчик перетворився на кудлатого милого цуцика. Потім перед дітьми вже стрибало веселе кошеня. Далі почали вистрибувати курча, гусеня, навіть лоша і козеня. Клас пищав від захоплення. Коли бурхливий захват угамувався, Настя трішки заспокоїлася і прес-конференція почалася заново. Дівчинка записувала питання, наприклад, коли люди будуть щасливими? на яких планетах ще є життя? коли люди будуть розмовляти однією мовою? чи небо має початок і кінець?
Але найбільше здивувало Лумпумчика запитання Іринки: чи можна дізнатися, що вони будуть вивчати у п'ятому класі? Однокласники знали, що мама б'є Іринку за погані оцінки, тому розуміли її питання. Свистуна теж бив батько, бо хлопець не хотів вчитися. І тепер Остапа могли не перевести у п'ятий клас.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Закон бажань
Вдома Василько намагався виконати домашнє завдання, але так не хотілося. Хлопчик помітив, як його ручка піднялася в повітря і сама почала писати по папері. Лумпумчик усміхався, а потім сказав, що все на світі відкривається чарівним ключиком, який називається бажання. Василько мав бажання погуляти надворі, а не виконувати ще й англійську. Йому здавалося, що планета Земля дуже недосконала. Тут треба довго вчитися, потім вирішувати проблеми. Завжди бути зайнятим по вуха роботою, як тато. Василько міг порозмовляти з ним хіба в суботу або в неділю. Мама теж завжди зайнята: вона художниця. До речі, Лумпумчик уже бачив її картини з квітами. Він сказав, що Василькова мама вміє літати, тільки не здогадується про це. Вона малювала квіти, які Лумпумчик бачив на інших планетах.
Того вечора інопланетянин відкрив Василькові три закони Всесвіту:
1. У своїй долі ти є господарем. Не дозволяй іншим приймати за себе рішення. Кожна людина неповторна; кожна людина має свою зірку. Непорядок у людській свідомості призводить до згасання зірок.
2. Закон бажань. Бажання людини є підказкою долі. Уся справа в тому, що люди постійно чогось не завершують і переходять до іншої роботи. Навчися переборювати свій страх перед тим, чого не вмієш, – і тоді в тобі проявляться твої справжні бажання.
3. Закон волі. Не треба втікати у чужі думки, хапатися за чужі поради, надіятися на чиюсь допомогу. Допомога прийде тоді, коли ти сам будеш діяти, не оглядаючись на інших.
Зустріч із жуками
Василько і Лумпумчик вийшли надвір. Була середина травня. На небі яскраво мерехтіли зорі, а на маминій грядці пахли квіти. Хлопчик так багато хотів розпитати в Лумпумчика, але не знав, із чого почати. Потім Лумпумчик зробив для Василька неочікувану мандрівку. Хлопчик провалився у глибоке підземелля і побачив щось велетенське, яке виборсалося з-під землі і почало рухатися, голосно потріскуючи своїм панциром. Чудовисько поповзло тунелем і помалу ви бралося на поверхню. Воно клацало довгими клешнями, щось похрускувало в його масивних щелепах.