Капітан пропонує назвати острів. Рено хоче — іменем Франсуа, але капітан м'яко заперечує: гріх його тяжкий. Альберт наполягає: назвати на честь тих, хто знайшов лист і повернув родину. Загальним голосуванням — Клаварено, але ліпше звучить Клаварен. Бартолом'ю прибиває до дерева дощечку: "Острів Клаварен".
Стислий переказ скорочено. Авторські права на переказ належать Укрлібу
11. Прощання і стрибок у течію
До протоки — пів милі. Корабель лягає в дрейф. Дівчата прощаються: довга рука потиску Альберта Рено, короткий, але щирий обмін словами про фехтування і мужність. Моряки заводять їхній надувний човен у петлі канатів і спускають у найсильнішу течію. Клава й Рено лягають на дно. Потік підхоплює.
12. Назад крізь темряву
Скільки плинули — невідомо. Раптом — склепіння печери, знайомі сталактити, звуження, течія стихає. Дівчата відштовхуються руками від стелі, і човен виходить у знайому річку. Пляж. Місто. Дамба. Вони здувають човен, домовляються мовчати про побачене, і — кожна до свого під'їзду.
13. Млинці і тиша
Рено уявляє вдома сльози, міліцію, крики. Відчиняє двері — тиша. На кухні бабуся наспівує і сварить за брудний одяг "із самого ранку". "Умийся, перевдягнись, млинці з сиром і варенням охолонуть". Рено, розчулена, обіймає бабусю і раптом із усмішкою каже: "Добре, відпускатиму коси".
Стислий переказ скорочено. Авторські права на переказ належать Укрлібу
Епілог. Про мрії, дружбу і честь
Так закінчується історія з дитячого зошита, почата двома п'ятикласницями. Вона — не лише про карту острова, піратів і лист із XVII століття. Вона — про відповідальність і слово честі, про сміливість і розум, про силу дружби, що тримає вдвох на гілці вночі й веде крізь течії й страхи. І — про мрії, які, якщо їх записати і берегти, мають чудову звичку здійснюватися.