Станіслав Чернілевський — Забула внучка в баби черевички... (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Забула внучка в баби черевички...

Дитячим сміхом бризнувши в зело,

За повелінням вікової звички

Перекотилось літо за село.

Махнуло рученя на бензовозі —

І курява вляглась після коліс.

А бабка все стояла на дорозі,

Хустинкою торкаючись до сліз.

І вийшли в небо зорі-жаровички,

І тихо бабка посеред села

Малесенькі дитячі черевички

У спорожнілу хату занесла.

Лягла собі. І світло не світила.

Торкнулась черевичків перед сном –

І осінь їй тихенько опустила

Горіховий листок перед вікном.


Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Дитина, мати, бабуся. Родина, рід. Це ті одвічні поняття, без котрих і життя — не життя. У далекому селі живе бабуся. Повиростали діти, розлетілися світами. А вона одна, живе спогадами. І яка ж радість, коли приїжджає (якимось, мабуть, попутним транспортом) онука! Нащебече бабусі про свої студентські новини, про те, як зайняті на роботі тато й мама, поїсть бабусиних пиріжків, поп'є свіжого молочка від сусідської корови та й помахає ручкою: треба їхати, хоч на бензовозі, бо коли ще щось буде... Поспіхом забула черевички які перевзувалася. Бабусі — дорога згадка. Торкнулася старенька черевичків, що ще ніби зберігали тепло милих ніжок, і заснула щасливо. А над нею — "зорі-жаровички" й останній горіховий листок. Ця зворушлива поезія закликає: любіть своїх рідних, не забувайте стареньких!