Іван Тургенєв — Ася (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Іван Тургенєв

Ася

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

І

Мені було тоді років 25. Я тільки що вирвався на волю і поїхав за кордон, щоб подивитись на світ божий. Я був здоровий, молодий, веселий, гроші у мене не переводилися, турботи ще не встигли обсісти. Я мандрував без всякої мети, зупинявся, де мені подобалось, і вирушав негайно далі, тільки-но з'являлося бажання бачити нових людей, бо мене цікавили виключно самі люди. Я ненавидів цікаві пам'ятники, уславлені зібрання. Природа впливала на мене надзвичайно, але я не любив, щоб вона нав'язувалася мені. Зате обличчя, живі людські обличчя, їхні рухи, сміх, – от без чого я обійтися не міг.

Отже, років з 20 тому я проживав у німецькому невеличкому місті З., на лівому березі Рейну. Недавно мене вразила в серце одна молода вдова, з якою я познайомився на водах. Вона надала перевагу червонощокому баварському лейтенанту. Рана мого серця не дуже була глибока, але я вважав, що повинен віддатися на деякий час смуткові й самотності.

У містечку З. я часто ходив дивитися на величну ріку і просиджував цілими годинами на кам'яній лаві, під самотнім величезним ясенем. Між його гіллям виднілася маленька статуя мадонни з майже дитячим обличчям і червоним серцем на грудях, протятим мечами. На протилежному березі розташувалось містечко Л.

Одного разу увечері сидів я на своїй улюбленій лаві й почув музику з містечка Л. Виявилося, що то студенти приїхали з Б. на коммерш. Я вирішив подивитися, тому знайшов перевізника й подався на другий бік.

Дивіться також

ІІ

Коммерш – це особливий урочистий бенкет, на який сходяться студенти одної землі або братства. Майже всі учасники коммершу одягаються в здавна встановлений костюм німецьких студентів: венгерки, великі чоботи і маленькі шапочки з околичками певних кольорів. Студенти бенкетують до ранку, п'ють, співають пісень, курять, інколи наймають оркестр.

Такий самий коммерш відбувався в м. Л. перед невеликим готелем. Чимало народу дивилося на комерш. Я теж вмішався у натовп глядачів. "Асю, досить з тебе?" – раптом промовив за мною чоловічий голос по-російському. Я швидко озирнувся і побачив гарного юнака, який держав попід руку дівчину, невисоку на зріст, в солом'яному капелюшку, що закривав усю верхню частину її обличчя. Чоловік представився – Гагін. Він запнувся на мить, а тоді сказав, що дівчина – його сестра.

Ми розговорилися. Я дізнався, що Гагін подорожує і тиждень тому заїхав у містечко Л. Правду сказати, я неохоче знайомився з росіянами за кордоном, яких відразу було видно по самозадоволеному і зневажливому виразу обличчя. Я уникав росіян, але Гагін мені сподобався одразу. У нього було миле, ласкаве обличчя з великими, лагідними очима і м'яким кучерявим волоссям.

Дівчина з першого погляду здалася мені дуже гарненькою. Було щось своє, особливе, в її смуглявому круглому обличчі, з невеликим тонким носом, майже дитячими щічками і чорними, ясними очима. Вона була граціозно збудована, але начебто не зовсім ще розвинена. Вона нітрохи не була схожа на свого брата. Вони жили у самотньому будиночку у винограднику.

Гагін запросив мене, і я пішов до них. Невеликий будиночок стояв вгорі, з обох боків на уступах ріс виноград. Сонце заходило, і був чудовий краєвид. Ася (власне, ім'я її було Анна, але Гагін називав її Асею) подалась у дім і незабаром вернулася разом з хазяйкою. Вони удвох підготували усе для вечері надворі. Я ніколи не бачив такого непосидющого створіння, як Ася. Вона вставала, бігла в дім і прибігала знов, наспівувала півголосом, часто сміялась. Її великі очі дивилися прямо, ясно, сміливо, але часом повіки її злегка мружилися, і тоді погляд її раптом ставав глибоким і ніжним.

Ми сиділи до ночі і говорили. Ася раптом похилила голову, аж кучері їй на очі впали, замовкла й зітхнула, а потім сказала нам, що хоче спати, і пішла в дім; проте я бачив, як вона, не світячи свічки, довго стояла за неодчиненим вікном. Коли Гагін пішов мене проводжати, Ася нас наздогнала. "Ти хіба не спиш?" — спитав її брат; але вона, не відповівши йому й слова, пробігла далі.

Ми знайшли Асю на березі: вона розмовляла з перевізником. Я плигнув у човен і попрощався з новими друзями. Гагін обіцяв навідати мене другого дня. Коли я простяг свою руку до Асі, щоб попрощатися, вона тільки подивилася на мене і похитала головою.

Вдома, лягаючи спати, я зрозумів, що протягом вечора ні разу не згадав про вдову...

ІІІ

Наступного дня Гагін прийшов дуже рано. Розмовляючи в саду, я дізнався, що Гагін, бувши людиною заможною, хотів присвятити себе живопису і тільки жалкував про те, що пізно прийшов до розуму і змарнував багато часу. Він запропонував мені піти до нього подивитися на його етюди. Я одразу погодився. Ми не застали Асі. Вона, як сказала нам хазяйка, пішла на "руїну". За дві версти од містечка Л. були рештки феодального замка. Я розглянув роботи Гагіна. Жоден з його етюдів не був закінчений, і малюнки здавалися недбалими і неправильними. Я одверто висловив йому свою думку. "Коли вистачить терпіння, з мене вийде що-небудь, не вистачить, залишуся недоуком з дворян. Ходімо краще Асю шукати", — сказав Гагін.

загрузка...

IV

Дорога до руїни звивалася по схилу вузької лісистої долини; на дні її біг струмок, що зливався з річкою. Незабаром показалася руїна. На самій верховині голої скелі височіла чотирикутна башта. Порослі мохом мури прилягали до башти; де-не-де тулився плющ. Кам'яниста стежка вела до уцілілих воріт. Ми вже підходили до них, коли раптом попереду нас майнула жіноча постать, швидко перебігла по купі уламків і примостилася на виступ муру, просто над проваллям. То була Ася. Гагін насварився на неї пальцем, а я голосно почав докоряти їй за необережність.

Тут сиділа стара жінка, плела панчоху і продавала туристам пиво, пряники й зельтерську воду. Ми розмістились на лавочці й почали пити пиво. Ася все сиділа нерухомо, підігнувши під себе ноги і закутавши голову серпанковим шарфом; я з неприязним почуттям поглядав на неї. Ще напередодні спостеріг я в ній щось напружене, не зовсім природне... "Вона хоче здивувати нас, — думав я, — навіщо це? Що за дитяча витівка?" Ніби вгадавши мої думки, вона раптом кинула на мене бистрий і гострий погляд, засміялася знов, двома стрибками зіскочила з муру і, підійшовши до старенької, попросила в неї склянку води. Цією водою вона поливала квіти на стінах, хоч декуди залазити було небезпечно. "Ви вважаєте, що моя поведінка непристойна, — здавалося, говорило її обличчя, — байдуже: я знаю, ви мною милуєтеся". "Майстерно, Асю, майстерно", — промовив Гагін стиха.

Вона раптом ніби засоромилася, опустила свої довгі вії й скромно сіла коло нас, як винна. Я тут уперше добре роздивився її обличчя, най-мінливіше обличчя, яке я будь-коли бачив. Через якусь мить воно вже все поблідло і набрало зосередженого, майже сумного виразу; навіть риси її мені здалися більшими, суворішими, простішими. Вона вся затихла. Ми обійшли кругом руїни (Ася йшла за нами слідом) і помилувалися краєвидами. Гагін купив ще кухоль пива і, обернувшись до мене, вигукнув з лукавою міною: "За здоров'я дами вашого серця!" "А хіба у нього, — хіба у вас є така дама?" — спитала раптом Ася. "Та в кого ж її нема?" — відказав Гагін. Ася задумалася на мить; її обличчя знов змінилося, знов з'явилася на ньому задирлива, майже зухвала усмішка.

Вертаючись додому, вона ще більше реготала й пустувала. Вдома вона зараз же пішла до себе в кімнату і вийшла аж перед самим обідом, одягнена в кращу свою сукню, старанно зачесана, в рукавичках. За столом вона поводилася дуже поважно. Тільки-но закінчився обід, Ася пішла до фрау Луїзе.

Гагін розповів, що фрау Луїзе – вдова колишнього тутешнього бургомістра, добра, а втім, пуста бабуся. Вона дуже полюбила Асю. Ася страх як любить знайомитися з людьми кола нижчого.

Що більше я пізнавав Гагіна, то сильніше до нього прив'язувався. Я скоро його зрозумів. Це була щиро російська душа, правдива, чесна, проста, але, на жаль, трохи млява, без наполегливості й внутрішнього жару.

Сонце зайшло, і мені вже час було іти додому. Ася все ще не верталась. Гагін пішов проводжати мене. Біля будинку фрау Луїзе Гагін покликав Асю. З вікна показалася її голова. Дівчина кинула гілку герані. Гагін віддав її мені, я пішов додому. Вдома я почав думати... про Асю. Мені згадалося, що Гагін під час розмови натякнув мені на якісь перешкоди, що не дають йому повернутися до Росії. "Та чи справді вона сестра йому?" — вимовив я голосно.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

V

Вранці другого дня я знову пішов у Л. Я запевняв себе, що мені хочеться побачитися з Гагіним, але потай мені кортіло подивитися, що буде робити Ася, чи так само вона буде "химерувати", як напередодні. Я застав обох у вітальні. Ася здалася мені зовсім російською дівчиною, простою дівчиною, мало не покоївкою. Вона шила і майже нічого не говорила. Я дивився на її жовтаве, погасле личко, згадував про вчорашні мрії, і жаль мені було чогось.

Згодом ми з Гагіним пішли, бо він хотів намалювати етюд з натури. Ася не йшла з нами. Ми зайшли в долину. Гагін взявся малювати, а я читав. Та ми не довго це робили, більше говорили.

Вернувшись, ми застали Асю такою ж, як була зранку. Надвечір вона кілька разів неудавано позіхнула й рано пішла до себе. Я сам незабаром попрощався з Гагіним і, вернувшись додому, подумав: "А все ж вона йому не сестра".

VI

Минуло два тижні. Я щодня навідував Гагіних. Ася немов уникала мене, але вже не дозволяла собі нічого з тих пустощів, які так здивували мене в перші два дні нашого знайомства. Вона здавалася потай засмученою або збентеженою; вона й сміялася менше. Я з цікавістю стежив за нею. Вона досить добре говорила по-французьки й по-німецьки; але з усього було видно, що вона з дитинства не була в жіночих руках і виховання одержала чудне, незвичайне. Якось я побачив, як вона читала якийсь французький роман. "Одначе я вашого вибору похвалити не можу", — зауважив я. "Що ж читати! То краще піду пустувати", — і побігла в сад.

Того ж дня увечері я читав Гагіну "Германа і Доротею".

1 2 3

Дивіться також: