Джоан Роулінг — Гаррi Поттер i фiлософський камiнь (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Джоан Роулінг

Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Хлопчик, що вижив

Містер і місіс Дурслі жили в будинку номер чотири на вуличці Прівіт-драйв. Чоловік (дебелий, з пишними вусами) керував фірмою, яка виготовляла свердла. Його жінка була худорлява, білява, а її шия була майже вдвічі довша (це їй допомагало підглядати за сусідами). Подружжя мало сина Дадлі, якого батьки вважали найкращим у світі. Дурслі мали все, що хотіли, а до того ж і один секрет, що стосувався сестри місіс Дурслі – Лілі Поттер.

Одного ранку, їдучи на роботу, Вернон Дурслі на розі вулиці помітив кицьку, яка уважно вивчала мапу. Він подумав, що йому це приверзлося. У місті він побачив дуже багато людей у мантіях. А у своєму кабінеті, сидячи спиною до вікна, він не бачив, що надворі літає безліч сов. На обід чоловік пішов по булочку і почув розмови людей у мантіях, які говорили про Поттерів і їхнього сина. Містера Дурслі охопив жах. Коли він виходив з роботи, випадково штовхнув маленького старого чоловічка у мантії. Але чоловічок радісно заусміхався й верескнув, що треба радіти, бо відійшов Відомо-Хто, і навіть маґли повинні святкувати цей чудовий день.

Повернувшись з роботи, Дурслі знову зауважив ту саму кицьку, що вранці. Перед жінкою він старався не виказувати свій страх. Дурслі почув по новинах, що у місті вдень літали сови, а в Кенті, Йоркширі і Данді відбуваються зорепади. Це все було дивно, і чоловік запитав дружину, чи не було якоїсь вістки від її сестри. Петунія розсердилася, бо вони завжди вдавали, ніби тієї сестри не існує. Чоловік ще запитав, як звати сина сестри, і Петунія сказала, що його звати Гаррі.

Дивіться також

Дурслі заснули, а кицька й не думала спати і сиділа непорушно. На вулиці з'явився високий, худорлявий, з довгим сивим волоссям і бородою, чоловік. На ньому була довга пурпурова мантія та окуляри, що скидалися на два півмісяці. Очі мав голубі, а ніс був страшенно довгий і гачкуватий. Звали цього чоловіка Албус Дамблдор. Він витяг щось схоже на срібну запальничку і погасив цим усі ліхтарі на вулиці. Чоловік підійшов до будинку номер чотири, де й примостився на стіні поряд із кицькою, яка раптом стала суворою на вигляд жінкою у квадратних окулярах. На жінці була смарагдова мантія. Чорні коси були зібрані в тугий вузол. Це була професорка Макґонеґел. Вона сказала, що усі святкують занадто гучно, а треба обережніше, бо магли можуть здогадатися. Дамблдор сказав, що 11 років вони вже нічого не святкували, і ось тепер нарешті Відомо-Хто (тобто Волдеморт, ім'я якого боялися казати вголос) зник. Професорка спитала, чи правда те, що Лілі і Джеймс Поттери загинули, коли боролися з Волдемортом, який намагався вбити їх сина Гаррі, але не зміг і утратив свою силу, і саме тому його не стало. Дамблдор сказав, що правда. Макґонеґел дивувалася, що Гаррі зміг вижити.

Дамблдор дістав з кишені золотого годинника і глянув на нього. Годинник мав дванадцять стрілок, але не мав цифр: замість них по ободу рухалися маленькі планетки. Дамблдор сказав, що Геґрід запізнюється. Він сказав, що прийшов залишити Гаррі в тітки з дядьком, адже тепер це його єдина родина. Професорка була проти, щоб Гаррі лишався тут, але Дамблдор сказав, що тітка з дядьком усе пояснять хлопцеві, коли він виросте. А доти Гаррі не треба знати, що він знаменитий і легендарний.

З'явився величезний мотоцикл. На ньому був чоловік вдвічі вищий за нормальну людину і принаймні вп'ятеро ширший. Він мав довгі пасма кошлатого чорного волосся й бороду. Це був Геґрід, який привіз немовля. У хлопчика на чолі, під жмутиком чорного волосся виднівся знак, подібний на блискавку. Дамблдор узяв Гаррі на руки. Геґрід на прощання поцілував хлопчика і заплакав. Дамблдор поклав Гаррі на поріг, витяг із мантії листа, запхав його між ковдри, а тоді вернувся назад. Геґрід сів на мотоцикл і знявся в повітря.

Гаррі Поттер спав на порозі, не знаючи, що він особливий і знаменитий, що по всій країні потай збиралися люди, підносили келихи і стишено виголошували тости: "За Гаррі Поттера – хлопчика, що вижив!".

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Зникле скло

Минуло майже десять років відтоді, коли подружжя Дурслі знайшло свого племінника. Дадлі Дурслі виріс, ставши дебелим білявим хлопцем. В усій кімнаті ніщо не свідчило, що в будинку живе ще один хлопець. Але Гаррі Поттер досі жив там і зараз він ще спав у комірчині під сходами. Але тітка Петунія вже прокинулась і розбудила хлопця. Сьогодні був день народження Дадлі. Увесь стіл на кухні був завалений дарунками. Дадлі матиме новий комп'ютер, другий телевізор та спортивний велосипед, хоч Дадлі був товстунцем і не любив рухатися. Найдужче він полюбляв штурхати Гаррі, проте рідко коли наздоганяв його – Гаррі був на диво спритний.

Гаррі, як на свій вік, завжди був малим і миршавим. Він був змушений доношувати старий одяг Дадлі. Гаррі мав худе обличчя, гострі коліна, чорне волосся і ясно-зелені очі. Він носив круглі, обмотані скотчем окуляри, бо Дадлі часто ламав їх, луплячи його по носі. Єдине, що подобалося Гаррі у власному вигляді, — тонесенький шрам на чолі у формі блискавки. Дурслі сказали хлопчикові, що його батьки загинули в автокатастрофі, а Гаррі вижив, отримавши шрам.

Гаррі готував сніданок для родини, коли в кухні з'явився Дадлі разом із матір'ю. Дадлі мав широке рожеве обличчя, коротесеньку шию, маленькі водянисті синюваті очка й густе біляве волосся, що гладенько лежало на жирній і круглій голові. Дадлі порахував, що подарунків є 36, а це для нього було мало. Батьки пообіцяли купити ще. Щороку на день народження батьки цілісінький день водили сина і його приятеля по розважальних парках, "макдональдсах" і кінотеатрах. А Гаррі щороку лишався з місіс Фіґ, недоумкуватою старою, що жила за два квартали. Та цього року вона не могла сидіти з Гаррі. Дадлі не хотів, щоб Гаррі їхав з ними. Прийшов Пірс, найкращий приятель Дадлі. Здебільшого саме він тримав ззаду за руки тих дітей, яких лупцював Дадлі. Гаррі мусили взяти разом з Пірсом і Дадлі. Дядько попередив Гаррі перед поїздкою, що коли хлопець зробить щось не так, то сидітиме у коморі до Різдва.

З Гаррі деколи траплялися дивні речі. Наприклад, коли тітка обстригла йому волосся, за ніч воно відросло. Коли тітка силкувалася надягти на нього огидний старий Дадлів джемпер, то одяг чомусь зменшився. А ще Гаррі мав великі неприємності, коли його знайшли на даху шкільної кухні. Він сам не знав, як там опинився, рятуючись від Дадлі зі своєю зграєю.

Усі приїхали в зоопарк. Дадлі й Пірсу купили по великому шоколадному морозиву, а Гаррі дешевого лимонного льодяника. У павільйоні з плазунами Дадлі й Пірс хотіли подивитися на величезних змій. Дадлі швидко знайшов найбільшу зміюку, але вона міцно спала. Дадлі хотів, щоб змія заворохнулася, тому Вернон почав стукати по склу. Гаррі стало шкода змії, адже тут їй було самотньо. Раптом змія підморгнула хлопцеві. Він теж підморгнув. Хлопчик почав розмовляти зі змією. Дадлі підбіг до змії, відштовхнувши Гаррі. З несподіванки Гаррі заточився і впав просто на бетонну долівку. А Дадлі й Пірс притулилися до скла. І тут скло кудись зникло, довжелезна змія швидко розмотувала кільця, сповзаючи на підлогу; відвідувачі з лементом бігли до виходу. Змія подякувала Гаррі за звільнення.

У машині Пірс заявив, що Гаррі розмовляв зі змією. Дядько Вернон зачекав, коли Пірс піде додому, а тоді насварився на Гаррі, вигнав його у комору і сказав, що хлопець сидітиме без їжі.

Гаррі жив у родині Дурслі майже десять років. Хлопець згадував, як загинули батьки, але пам'ятав лише сліпучий спалах зеленого світла й пекучий біль на чолі. Гаррі зовсім не пам'ятав своїх батьків. Тітка з дядьком ніколи про них не говорили, а запитувати забороняли. В будинку не було жодних їхніх фотографій. Інколи Гаррі здавалося, ніби якісь незнайомці на вулицях знають його. Ці незнайомці були ще й дуже дивними. Одного разу, коли Гаррі з тіткою Петунією й Дадлі пішов до крамниці, йому вклонився чоловічок у фіалковому капелюсі. Іншого разу в автобусі йому радісно помахала рукою якась навіжена старушенція в зеленому вбранні. А нещодавно на вулиці йому навіть потис руку лисий чолов'яга в довжелезному пурпуровому плащі й пішов собі, не мовивши ані слова.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Листи від Нікого

Коли Гаррі нарешті випустили з комірчини, вже почалися літні канікули. Хлопці Пірс, Деніс, Майкл і Ґортон на чолі з Дадлі влаштовували полювання на Гаррі. Тому Гаррі намагався якнайменше сидіти вдома і тинявся собі по сусідніх кварталах, чекаючи кінця канікул. З вересня він мав піти до середньої місцевої школи, а Дадлі віддавали до школи, де колись навчався дядько Вернон.

Тітка купила Дадлі нову форму для школи. Ввечері Дадлі показував свою нову форму. Дядько Вернон тішився сином, а Петунія аж плакала з радощів. Ну а для Гаррі тітка замочила фарбувати старий одяг Дадлі. Принесли пошту, і Гаррі пішов по листи. Він здивувався, коли побачив лист для себе. Ще ніхто ніколи нічого йому не писав. Навіть адреса була дуже точна: "Містеру Г. Поттеру Комірчина під сходами 4, Прівіт-драйв Літл-Вінґін Графство Суррей". Конверт був важкий і товстий, з жовтуватого пергаментного паперу, підписаний яскраво-зеленим чорнилом, і не мав жодного штемпеля. Була і пурпурова воскова печатка з гербом: лев, орел, борсук і змія, що обплела велику літеру "Г".

Гаррі вже розгортав листа, але дядько Вернон видер листа йому з рук. Він показав листа Петунії, а тоді вигнав обох хлопців. Дядько вирішив ігнорувати лист. А ввечері, повернувшись із роботи, зайшов у комірчину до Гаррі, хоч ніколи цього не робив. Дядько сказав, що Гаррі має перейти спати до другої спальні Дадлі. У будинку Дурслі було чотири спальні: одна для дядька й тітки, одна для гостей, одна для Дадлі, а в четвертій він тримав усі свої іграшки та речі, які не поміщалися в першій спальні.

Гаррі за один раз переніс усе своє добро з комірчини до цієї кімнати. Дадлі лютував. Зранку знов був лист, тепер уже підписаний: "Містеру Г. Поттеру, Найменша спальня, Прівіт-драйв, 4". І знову Гаррі не вдалося прочитати лист. Та він мав план: піти рано-вранці і перехопити лист.

1 2 3 4 5 6 7

Дивіться також: