Федір Достоєвський — Злочин і кара (стисло)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Частина перша

На початку липня, у надзвичайно спекотний час, надвечір, один молодий чоловік вийшов із своєї кімнати-комірчини, яку він знімав у С-кому провулку Петербурга, на вулицю і повільно, ніби вагаючись, вирушив до К-ого мосту.

Цей молодий чоловік — Родіон Романович Раскольніков. Комірчина, де він мешкав, була розташована під самим дахом п'ятиповерхового будинку і більше скидалася на шафу, ніж на справжню кімнату.

Родіон прямував до старухи-лихварки. Борги, голод, безвихідь штовхнули його на цей крок. Він ніс у заклад останню цінну річ — сімейну реліквію — годинник покійного батька. Поводився Раскольніков якось підозріло: нервував, озирався, ніби чогось боявся.

Лихварка своєю жадібністю та бездушністю викликає у нього недобре почуття. Але не тільки особиста злиденність та думки про несправедливе суспільство, де існують бідні та багаті, є причиною його мук і страждань. Повертаючись від лихварки, молодий чоловік знайомиться у пивній з чиновником у відставці Семеном Захаровичем Мармеладовим. Не соромлячись, бо давно вже звик до приниження і знущання, "п'яненький" Мармеладов розповідає Раскольнікову історію своєї сім'ї: дружини Катерини Іванівни, доньки Соні, змушеної заради молодших сестер та брата стати повією. Мармеладов не міг бачити страждання тих, кого він любив, тому почав пити, навіть інколи брав гроші на похмілля у Соні, хоча і розумів, що своїм пияцтвом лише посилює страждання рідних. Благородство і гідність, і жаль, і співчуття цієї "маленької людини" були задавлені убогістю.

Сповідь Мармеладова, сімейна сцена у його квартирі, зустріч із зганьбленою дівчинкою на бульварі, франтом та городовим викликають у Раскольнікова біль за "зневажених та скривджених" і усвідомлення безвиході. Ідучи додому, Раскольніков думає про долю Соні. "Який колодязь, одначе, змогли викопати! і користуються! Ось так-таки користуються ж! і звикли. Поплакали і звикли. До всього підла людина звикає". Він розмірковував так: коли вже ясно, що весь рід людський мерзотний, то виходить, що його закони важать не більше від забобонів, тому немає ніяких перепон, тому людині все дозволено.

Душевний стан Родіона посилюється листом матері, якого він отримав наступного дня. У цьому листі вона розповідала про приниження жіночої гідності його сестри Дуні в маєтку поміщиків Свідригайлових, де вона служила гувернанткою. Щоб виправити нужденне сімейне становище, Дуня погоджується вийти заміж за ділка Лужина, який був нікчемною людиною, але мав гроші. Він збирався побудувати шлюб не на коханні, а на бідності нареченої, яка потрапить у повну залежність від нього. Майже весь час, поки Раскольніков читав листа, обличчя його було мокрим від сліз. Він раптом відчуває, що не має чим дихати у своїй кімнаті і, схопивши капелюха, кидається на вулицю. Він добре усвідомлює, що сестра продає себе, аби мати змогу допомогти йому, розуміє, що не може прийняти від сестри таку жертву. Ця жертва була такою самою, як жертва Соні. Раскольніков не міг і не хотів миритися з такою несправедливістю.

З важкими думками іде він містом. Думає відправитися до свого приятеля Разуміхіна — напрочуд відкритого, веселого, товариського хлопця, доброго до простоти, якому, втім, властиві і гідність, і глибина характеру. Раскольніков хотів просити друга про роботу, але раптом зрозумів, що шлях Разуміхіна — не для нього. В його збудженій уяві блукає "ідея", реалізація якої мучить його. Раскольніков повертає додому.

Вночі Родіон бачить дивний сон: дитинство, він з батьком гуляє містом і стає свідком знущання п'яного натовпу з ні в чому не винної кволої коняки. Він, хлопчик семи років, кидається на захист тварини, та його ніхто не помічає, а батько каже, що це не їхня справа, — то, мовляв, п'яні бешкетують.

Раскольніков прокинувся у холодному поту. Він думав, чи справді зможе вбити стару лихварку. І розум, і серце підказували, що йому не витримати цього. До старої Раскольніков відчув огиду ще з першого разу, коли її побачив... А потім випадково у трактирі він стає свідком розмови між студентом та офіцером. Студент розповідає про те, як стара п'є кров з людей, знущається з усіх, навіть зі своєї сестри Лізавети, яка працює у домі і за кухарку, і за прачку, і взагалі виконує усю брудну роботу. Слова студента стосувалися старої Альони Іванівни: "Вбий її і візьми її гроші з тим, щоб з їхньою допомогою присвятити потім себе служінню всьому людству і загальній справі: як ти гадаєш, чи не виправдається один невеличкий злочин тисячами добрих вчинків?" Ці погляди відповідали "теорії" Раскольнікова про надлюдину, якій усе дозволено, навіть "кров по совісті".

загрузка...

Раскольніков здійснює свій задум — він вбиває нікчемну лихварку-кровопивцю, а разом з нею і ні в чому не винну Лізавету, яка випадково повернулася додому раніше. Родіон почув голоси на сходах і швидко залишив місце злочину.

Ті речі, що він узяв у квартирі, Раскольніков сховав у якомусь зручному місці, навіть не оцінивши, скільки все це коштує.

У своїй кімнаті він упав на диван і забувся.

Частина друга

Родіон проспав дуже довго, а коли прокинувся, почувався хворим. Він виходить на вулицю, спілкується з людьми, але в якийсь момент відчуває, що між ним та його оточенням виникло відчуження. Лише його товариш по університету, Разуміхін, постійно був поруч і піклувався про хворого друга. Разуміхін викликав лікаря. З їхньої розмови Раскольніков дізнався, що за підозрою у вбивстві заарештовано ні в чому не винного маляра Миколку. Родіон дуже хворобливо реагує на будь-які відомості про злочин, але й сам поступово починає викликати в оточуючих підозри.

Якось до Раскольнікова завітав Лужин — познайомитися з майбутнім родичем. Він був вражений убогістю помешкання. Сам Лужин — буржуазний ділок. Його життєві та соціальні засади — егоїзм, економічний розрахунок, нажива. У власному збагаченні він бачить розквіт суспільства, при цьому відкидає жертовність в ім'я загального блага. По суті, Лужин, як і Раскольніков, уважає, що поодинокі благодіяння не можуть змінити світ. Родіон розуміє усю нікчемність цього чоловіка. Та ще більше роздратування викликає в нього розуміння того, що "розумний егоїзм" Лужина дещо схожий на його теорію. Родіон на підтвердження своєї правоти вбивства старої кровопивці запевняє себе у її шкідливості для людей та неминучості смерті. Лужин сокиру не підняв, але у своїх роздумах припускає такий варіант.

Частина третя

Родіон намагається відмовити Дуню від ганебного шлюбу. Він усе ще виглядає хворим, та інколи йому ставало краще — це трохи заспокоювало мати й сестру. Одного разу Родіон вирішив піти до поліції (нібито для того, щоб дізнатися долю речей, що були у заставі). Він вступає у розмову зі слідчим, Порфирієм Петровичем.

Коли ж Порфирій пригадав статтю "Про злочин...", в якій була викладена месіанська теорія Раскольнікова ще до скоєння ним убивства, Родіон сприйняв це як виклик. І прийняв його. Він погодився з тим, як розтлумачив його статтю Порфирій Петрович. Так, людство поділяється на дві частини: людей "звичайних" — більшість, та "незвичайних" — меншість, яким усе дозволено, вони володарі світу. Весь історичний процес доводить, уважав Раскольніков, що всі видатні, "незвичайні", люди — ті, хто давав людству новий закон, були злочинцями, бо повинні були порушувати існуючі закони. Чималою кров'ю обійшлися людству закони Наполеона, Соломона, Магомета. Якби оприлюдненню законів Ньютона завадили кілька осіб, він мав би право позбавитися їх, аби зробити ті закони відомими усьому людству, стверджував Раскольніков.

Слідчий аналізує зміст статті та розвінчує її "наполеонівську" ідею. Ця стаття і вивела Порфирія Петровича на слід убивці.

Проникливий Порфирій майже розгадав Раскольнікова, але в нього не було прямих доказів проти Родіона. Тому він відпустив молодого чоловіка, сподіваючись, що докори сумління самі приведуть його до зізнання. Зрозумівши усю "пошлість" та "підлість" скоєного злочину, Раскольніков дуже страждає. Він розумів, що не може віднести себе до "тих, хто право має". Адже він не зміг переступити через кров: скоївши вбивство, він не відчував задоволення та спокою.

На вулиці Родіон стає свідком того, як коні збили Мармеладова. Він допоміг відвезти його додому та дав родині Мармеладових гроші на лікаря. Але потерпілий невдовзі помер.

Частина четверта

До Петербурга приїжджає Свідригайлов. Він намагається запропонувати Дуні гроші, аби тільки вона не виходила заміж за Лужина. Дружина Свідригайлова померла — і ходили чутки, що це він винуватий у її смерті. Завітавши до Родіона, він повідомив також про те, що дружина залишила Дуні три тисячі, які вона невдовзі зможе забрати.

Лужин, який був запрошений в гості до Дуні та її матері, почав зводити наклепи на Родіона й Соню, дочку Мармеладова. Коли ці плітки було викрито, Дуня вигнала нареченого з дому. До того ж її гнів посилювався тим, що Лужин відверто висловив упевненість у тому, що дівчина повинна дякувати йому за те, що він збирається витягнути її зі скрути — тому має повністю підкоритися Лужину після одруження.

Невдовзі до Раскольнікова прийшла Соня, щоб запросити на поминки батька. Мати та сестра Родіона впевнилися у благородстві та чесності цієї дівчини. Сам Раскольніков намагався знайти в Соні розуміння та спасіння від своєї самотності. Адже, на його думку, вона теж переступила закон, продавши себе за гроші. Та Соня не почувалася самотньою. Адже вона принесла себе в жертву заради інших, а не заради себе, як Родіон. Вона знайомить Раскольнікова з Біблією, читає йому уривки про воскресіння Лазаря, висловлюючи надію, що і в її житті станеться щось дивне й добре.

Та Родіон не пристає до цих думок. Так само, як не може переконати Соню у вірності своєї теорії. Між тим він сам вже давно не впевнений у своїй правоті і навіть прагне, щоб його викрили. Втім сам до поліції не йде.

Нарешті докори сумління приводять Раскольнікова до Порфирія Петровича. Прийшовши до нього, аби дізнатися про речі, що були у заставі, він вступив у розмову про психологію злочинців. При цьому Раскольнікову постійно здавалося, ніби слідчий усе знає і хоче витягнути з нього зізнання.

їхні зустрічі, які відбуваються на квартирі Родіона, у поліційній дільниці, пробуджують совість Раскольнікова, особливо тоді, коли майстровий хлопець Миколка взяв убивство старої лихварки на себе.

1 2 3

Інші твори Федіра Достоєвського скорочено: