Моріс Метерлінк — Синій птах (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Феєрія в п'яти діях і десяти малюнках

Скорочено

ДІЙОВІ ОСОБИ

Тильтиль. Митиль.

Світло.

Фея Берилюн.

Сусідка Берлінго.

Батько Тиль.

Мати Тиль.

Дід Тиль.

Баба Тиль.

Брати Тильтиля померлі.

Сестри Тильтиля.

Час.

Ніч.

Сусідки Берлінго.

Дівчинка.

Собака, кличуть Тильо.

Кіт, кличуть Тилет.

Хліб.

Цукор.

Вогонь.

Вода.

Вовк.

Свиня.

Бик.

Корова.

Віл.

Баран.

Заєць.

Кінь.

Дуб.

В'яз.

Клен.

Липа.

Ялина.

Кипарис.

Каштан.

Плющ.

Тополя.

Верба.

Зорі, Хороби, Темнощі і т. ін.

Убрання

Тильтиль: Убрання Півхлоп'ятка в казках Перо: кармазинові штанці, блакитна куцинка, білі панчохи, руді черевички або бутики.

Митиль: Убрання Гретелі або ж Червоної Шапочки.

Світло: Сукня на колір, як місяць, себто блідо-золота з срібним поблиском, іскристий газ, що творить проміння і т. ін. Стиль ново-грецький або англо-грецький, жанр Вальтер Череп або більш-менш Ампір.— Стан високий, голе рамя і т. ін.— Фризура: щось подібне до діадеми або ж легкої корони.

Фея Берилюн, сусідка Берлінго: Класичне вбрання жебрачок в казках про фей. Можна б опустити в першій дії переміну Феї на принцесу.

Батько Тиль, Мати Тиль, Дід Тиль, Баба Тиль: Легендове вбрання німецьких дроворубів і селян в Гріммових казках.

Брати Тильтиля й Сестри Тильтиля: Як убрання Пів-хлоп'яти.

Час: Класичне вбрання часу: ополистий плащ, чорний чи синій, біла розмайна борода, серп, пісковий годинник.

Ніч: Ополисте чорне вбрання, таємничо висипане зорями, з червоно гарячим поблиском. Вуаль, темні маки і т. ін.

Сусідчина дівчинка: Біляве і блискуче волосся, довга біла сукня. .

Пес: Червоний фрак, білі штанці, лаковані чоботи, цератова шапка; убрання нагадує більш-менш убрання Джон Буля.

Кіт: Убрання Кота в чоботях: напудрована перука, триріжник, ясно-блакитний фрак, шпага і т. ін.

Слід, щоб голови цих двох осіб були злегка узвірячені.

Хліб: Пишне вбрання Баші. Ополиста кармазинова сукня з шовку або оксамиту, гаптована золотом. Велике завивало. Ятаган. Велике черево, надто набряклий червоний вид.

Цукор: Шовкова сукня на зразок тих, що носять євнухи, напівбіла, напівсиня, щоб нагадати бібулу, що вгортають голови цукру. Фризура, як у сторожів сералю.

Вогонь: Червоне трико, кармазиновий плащ з міньонним поблиском, підбите золотом. Чубок з різнобарвного полум'я.

Вода: Сукня часу казки Осляча Шкура, себто синява або бірюзова з прозорими поблисками, немов хвилює серпанок, стиль теж ново— або англо-грецький, але більш ополистий, більш розмайний. Фризура з квіток і поросту або з рогозу.

Звірята: Убрання людове чи селянське.

Дерева: Одіж на колір зелена різних відтінків або кольору кори на дереві. Атрибути, листя і віти, що можна по них пізнати дерева.

Малюнки

1-й малюнок (дія І): Дровальова хата.

2-й малюнок (дія II): У Феї.

3-й малюнок (дія II): Країна Спогадання,

4-й малюнок (дія III): Палац ночі.

5-й малюнок (дія III): Ліс.

6-й малюнок (дія IV): Перед завісою.

7-й малюнок (дія IV): Гробки.

8-й малюнок (дія IV): Царство Прийдучини.

9-й малюнок (дія V): Прощання.

10-й малюнок (дія V): Прокид.

Дія перша

Перший малюнок

ДРОВАЛЬОВА ХАТА

Театр показує середину дровальової хати, простої, селянської, але не вбогої.— Комінок під дашком, там тліли головешки.— Кухонні спряти, шахва, діжа, дзигари з вагою, прядка, рулка на воду і т. ін.— На столі світиться лампа.— Долі коло шахви з обох боків сплять, склубочившись носами під хвіст, Собака й Кіт.— Між ними обома стоїть біло-синя голова цукру.— На стіні кругла клітка з горлицею.— Просто, два вікна з зачиненими зсередини віконницями.— Під вікнами лава.— Ліворуч двері надвірз великою клямкою.— Праворуч другі двері.— Драбина на горище.— Праворуч теж два маленькі дитячі ліжка і в головах на двох стільцях лежить одежа, старанно згорнена.

Як піднімають завісу, Тильтиль і Митиль міцно сплять у своїх ліжках. Мати Тиль поправляє постіль останній раз, нахиляється над ними, дивиться на хвильку, як вони сплять, кличе рукою батька Тиль, що просовує голову, відхиливши двері. Мати Тиль кладе палець на губу, щоб він мовчав, потім на здибочках виходить направо, згасивши лампу.— Хвилину на кону темно, а далі крізь щілини в віконницях потроху все виднішає в хаті. Лампа на столі сама засвічується, але її вогонь вже не того кольору, як був, коли Мати Тиль її згасила. Діти, здається, прокидаються і сідають на ліжках.

Тильтиль. Митиль?

Митиль. Тильтиль?

Тильтиль. Ти спиш? Митиль. А ти? Тильтиль. Ні, я не сплю, бо балакаю з тобою...

Митиль. Скажи, сьогодні Різдво?..

Тильтиль. Ні ще, Різдво завтра. Але кутя нічого не принесе сього року…

Митиль. Чому?..

Тильтиль. Я чув, мама казали, що не могли піти до міста, щоб її покликати. Але вона прийде на той рік...

Митиль. На той рік, се довго?..

Тильтиль. Не дуже хутко... Але сеї ночі вона піде до багатих . дітей...

Митиль. А?..

Тильтиль. Диви... Мати забула про лампу... Знаєш що?..

Митиль. Що?..

Тильтиль. Ми зараз устанемо...

Митиль. Се не вільно...

Тильтиль. Аджеж нікого нема... Бачиш віконниці?..

загрузка...

Митиль. О, як вони світяться...

Тильтиль. Се ясність від свята.

Митиль. Якого свята?

Тильтиль. Напроти, у маленьких богатирів. Се ялинка. Ми зараз розчинимо віконниці...

Митиль. А то ж можна?

Тильтиль. Певно, бо нікого нема... Ти чуєш музику?.. Уставаймо...

Діти встають, біжать до вікна, стають на лаву і розчиняють віконниці. В хаті стає дуже ясно. Діти жадібно дивляться на двір. Тильтиль і Митиль милуються чудовим світом багатих дітей і радіють з того.

Тильтиль, раптом утихомирений і наляканий. Що се?..

Митиль з перестрахом. Се тато...

Поки вони баряться відчинити, видно, як велика клямка сама піднімається риплячи; двері трохи розчиняються, щоб пустити маленьку бабусю в зеленому і в червоній шапочці. Вона горбата, клишонога, одноока, ніс сходиться з підборіддям, і йде вона, зігнувшись на ціпок. Знати, що се фея.

Фея. Чи є у вас тут трава, що співає, або Синя Пташка?..

Тильтиль. Трава є, але ж вона не співає.

Митиль. Тильтиль має пташку.

Тильтиль. Та я не можу її дати...

Фея. Чом?..

Тильтил ь. Бо вона моя.

Фея. Авжеж маєш рацію. Де та пташка?..

Тильтиль, показуючи на клітку. В клітці....

Фея, надіваючи окуляри, щоб роздивитись на пташку. Я її не хочу; вона не досить синя. Треба буде, щоб ви пішли пошукали такої, як .мені треба.

Тильтиль. Але ж я знаю, де вона є...

Фея. І я не знаю. Тому й треба її шукати. В останнім разі я обійдусь без трави, що співає, але Синьої Пташки мені конче треба. Се для моєї маленької дочки: вона дуже хвора.

Тильтиль. Що їй сталося?..

Фея. Не вгадаєш добре; щастя їй заманулося...

Тильтиль. Га?..

Фея. Ви знаєте, хто я?..

Тильтиль. Ви трохи скидаєтесь на нашу сусідку пані Берлінго...

Фея, зразу сердито. Ані же... ані кришки... Се бридко... Я фея Берилюн.

Тильтиль. А, дуже добре...

Фея. Треба буде зараз іти...

Тильтиль. Ви підете з нами?..

Фея. Се ніяк не можна, бо вранці я поставила юшку варитися, і вона раз-у-раз збіжить, як мене нема більш години... Показуючи то на стелю, то на комин, то на вікно. Чи ви сюди хочете вийти, чи туди, чи он туди?..

Тильтиль, боязко показуючи на двері. Краще б я пішов туди...

Фея, знов раптом розгнівавшись. Сього ніяк не можна, і се неподібна звичка. Показуючи на вікно. Ми вийдемо сюди... Ну?...Чого ви чекаєте?.. Одягайтесь зараз... Діти слухаються і хутко одягаються, Я поможу. Митиль…

Тильтиль.У нас нема черевиків...

Фея. То байдуже. Я вам дам чудову шапочку. Де ж ваші батьки?..

Тильтиль, показуючи на двері праворуч. Вони там, сплять...

Фея. А ваш дід і бабуня?..

Тильтиль. Вони померли...

Фея. А ваші малі брати й сестри?.. Є вони в вас?..

Тильтиль. Еге, еге; троє маленьких братів...

Митиль. І четверо маленьких сестер...

Фея. Де вони є?..

Тильтиль. І вони померли...

Фея. Ви хочете їх побачити?..

Тильтиль. А як же... Зараз... Покажіть їх...

Фея. Я їх не маю в кишені... Але це станеться; ви їх побачите, переходячи країну Спогадання. Се простуючи до Синьої Пташки. Зараз наліво, по третьому скруті. Що ви робили, як я постукала?..

Тильтиль. Ми гралися, ніби їмо пиріжки.

Фея. У вас є пиріжки?.. Де вони?

Тильтиль. В палаці багатих дітей... Гляньте, се так гарно...

Він тягне фею до вікна.

Фея, біля вікна. Та це ж не ви їх їсте...

Тильтиль. Так, але ж як нам все видко...

Фея. Ти на них не сердишся?..

Тильтиль. Чого?..

Фея. Що вони все їдять. Я гадаю, що вони не добре чинять, не даючи тобі...

Тильтиль. Зовсім ні, вони ж багаті... Диви, що то за гарно в них...

Фея. Не краще, як у тебе.

Тильтиль. Де там... У нас темніше, вужче, нема пиріжків...

Фея. Це зовсім те саме; та того ти не бачиш...

Тильтиль. Е, ні, я дуже добре бачу, я маю дуже добрі очі. Я бачу, яка година на церковному годиннику, а тато не бачить!..

Фея раптом з пересердя. Я тобі кажу, що ти не бачиш... Як же ти мене бачиш? Якою я є?.. Тильтиль мовчить, засоромившись. Ну, чи ти відкажеш? Щоб я знала, чи ти бачиш... Чи я гарна, чи дуже погана?.. Тильтиль мовчить, дедалі більше соромлячись. Ти не хочеш відказувати?.. Чи я молода, чи стара?.. Чи я рожева, чи жовта?., чи може я горба маю?..

Тильтиль погідно. Ні, ні, не дуже великого...

Фея. Але глянувши на тебе, здається, що він величезний... Може й ніс у мене закарлючений, і ліве око видушене?

Тильтиль. Ні, ні, я так не кажу... А хто ж його видушив?..

Фея, все більше лютуючи. Та ж його не видушено... Грубіяне, поганцю... Воно краще за друге; воно більше, ясніше, і блакитне, як небо... А моє волосся, чи ти бачиш?.. Воно як жито половіє... наче щире золото... Та й багато ж його такого, що й на голову важко... Воно скрізь витикається... Чи ти його бачиш в мене на руках?.. Показує два ріденькі чубки сивого волосся.

Тильтиль. Еге ж, я бачу кілька...

Фея обурена... Кілька... Снопи! оберемки! копиці! хвилі золота!.. Я знаю добре, люди кажуть, що його не бачать; але гадаю, ти не з тих лихих, сліпих людей?..

Тильтиль. Ні, ні я дуже добре бачу, що не ховається...

Фея. Але треба бачити інше так само сміло... Кумедія з тими людьми... По смерті фей, вони й не бачать більше й не догадуються навіть... На щастя, я завжди маю при мені все, що треба, щоб засвітити згаслі очі... А що це я витягаю з торбинки?..

Тильтиль. О, гарненька зелена шапочка... Що це так блищить на кокарді?..

Фея. Це великий діамант, що дає бачити...

Тильтиль.

1 2 3 4 5 6 7
загрузка...