Джон Бойн — Хлопчик у смугастій піжамі (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

БРУНО РОБИТЬ ВІДКРИТТЯ

Одного полудня, коли Бруно повернувся додому зі школи, він побачив, що Марія, служниця їхньої родини, пакує його речі. Мама хлопчика, висока жінка з довгим рудим волоссям, не відразу пояснила, що відбувається. Бруно вже думав, що щось натворив і його кудись відправляють. Та хлопчик побачив, що дворецький Ларс складає і мамині речі. Мама повела Бруно до великої їдальні, де тиждень тому обідав Фурор, і повідомила, що їх відсилають з Берліну, бо цього вимагають службові обов'язки батька. Хлопчик був би не проти, якби відправили лише його сестру Гретель, бо вона була Безнадійним Випадком і лише створювала проблеми для нього. Бруно знав, що його батько – чоловік, на якого треба зважати і що у Фурора великі сподівання на нього. До їхнього дому завжди приходило багато людей – чоловіків у чудернацьких одностроях, жінок із друкарськими машинками. Хлопчик не знав конкретно професії свого батька, хоч знав, ким працюють батьки трьох його найкращих друзів: батько Карла продавав зелень, батько Даніеля був вчителем, а батько Мартіна був шеф-кухарем. Бруно міг лише сказати, що його батько – чоловік, на якого треба зважати, і Фурор має великі сподівання на нього.

Бруно було шкода покидати свій гарний будинок, який мав п'ять поверхів. Нагорі були вікна, з яких Бруно міг бачити весь Берлін. Кухарка, дворецький і служниця теж мали їхати з сім'єю Бруно. Не хотілося покидати і трьох найкращих друзів. А ще Бруно було шкода, що він більше не зможе з'їжджати перилами свого будинку.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

НОВИЙ БУДИНОК

Новий будинок стояв окремо – посеред порожнього, занедбаного місця, й інших будинків ніде не було видно. Новий дім мав лише три поверхи: верхній поверх, де розміщалися всі три спальні й лише одна ванна кімната, нижній поверх із кухнею, їдальнею й новим кабінетом для батька і підвал, де спали слуги.

Навколо нового будинку не було інших вулиць, ніде не було крамниць. Через кілька годин по тому, як вони прибули, Бруно сказав Марії, що це була погана думка приїхати сюди. Хлопчик мав надію, що вони таки повернуться назад. Ще вчора він був цілком задоволений, грався вдома, мав трьох найкращих у житті друзів, ковзав перилами… А тепер, щоб трохи заспокоїтись, він піднявся нагору, сподіваючись провести якісь дослідження, але не знайшов нічого подібного. На його поверсі було лише четверо дверей, по двоє з кожного боку, що стояли одні навпроти одних. Двері до його кімнати, двері до кімнати Гретель, двері до кімнати батька й матері та двері до ванної кімнати.

Дивіться також

Поки Марія розпаковувала його речі, Бруно наважився спитати її, що вона про все це думає. Служниця відповіла, що не їй про це судити. Раптом хлопчик почув, що двері кімнати матері й батька ледь відчинилися. Він налякався, що суворий батько міг почути його нарікання на переїзд, але з кімнати вийшов якийсь чоловік. Він був молодий, не такий високий, як батько, але мав на собі однострій. Чоловік здавався дуже серйозним і ніс ящик, але на мить зупинився, коротким кивком привітався з Бруно і пішов своєю дорогою. Марія висловила припущення, що це один з солдатів батька, і порадила Бруно триматися якомога далі від солдатів.

У кутку кімнати хлопчика, з протилежного боку дверей було вікно в стелі, що опускалося на стіну. Бруно вирішив глянути у це вікно. Притуливши обличчя до шибки, він побачив щось таке, від чого йому стало дуже холодно й страшно.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

БЕЗНАДІЙНИЙ ВИПАДОК

Гретель була на три роки старша за Бруно, і хлопчик трохи боявся її. Дівчина мала велику колекцію ляльок і кількох вельми неприємних для Бруно подруг. Ці подруги насміхалися з нього, говорили, що йому не 9 років, а лише 6. Бруно дуже страждав, бо він справді був нижчим за однолітків.

У перший день в новому будинку Бруно зайшов до кімнати Гретель, яка саме розкладала своїх ляльок. Дівчина була переконана, що тут вони житимуть кілька тижнів. Це втішило Бруно, який чомусь думав, що вони прибули сюди на місяць. Гретель, хоч як не любила брата, поставилася з розумінням, бо й самій було тут не дуже приємно. Вона пояснила братові, що цей дім називається Геть-Звідси. Сестра пояснила назву будинку так: назва пов'язана з тим фактом, що попередній мешканець погано виконував свою роботу й хтось сказав – геть його звідси, й оселимо тут чоловіка, який зможе виконувати її добре.

Бруно пожалівся сестрі, що йому сумно без Карла, Даніеля й Мартіна. Потім він побачив у кімнаті сестри таке ж саме вікно, як у своїй. Виглянувши, він побачив автомобіль, у якому вони сюди приїхали, а також три або чотири інших, вони належали солдатам, що працювали на батька, деякі з них стояли навкруги, курили сигарети й сміялися. Далі була під'їзна дорога й ліс, який Бруно захотілося дослідити. Хлопчик сказав сестрі, що тут є інші діти. Він повів її у свою кімнату і показав те, що було видно через його вікно.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

ЩО ВОНИ ПОБАЧИЛИ У ВІКНО

Бруно і Гретель побачили крізь вікно багато чоловіків, дідів, хлопців і хлопчиків. Дівчина здивувалася, що там не було жодної жінки чи дівчинки. Всі ці люди були за огорожею. Під самим віконцем Бруно був великий сад. Біля квітів була дуже приємна доріжка з дерев'яною лавою. Над лавою була набита дошка з написом. Десь за двадцять футів далі від саду, квітів і лави з написом над нею все змінювалося. Там була висока загорожа з колючого дроту, що тяглася понад усім будинком і загиналася вгорі. Загорожа була вищою, аніж дім, у якому вони стояли, і підтримували її величезні дерев'яні стовпи, схожі на телеграфні. На загорожі величезні мотки колючого дроту закручувалися у спіралі.

Гретель мала дванадцять років і вважалася однією з найрозумніших дівчаток у своєму класі, але не могла зрозуміти, що тут відбувається. Зрештою їй спало на думку лише одне пояснення: там просто сільська місцевість. Та Бруно сказав, що ніде не видно тварин. Брат і сестра уперше стали поруч, плече до плеча, й дивилися на те, що відбувалося за п'ятдесят футів від їхнього нового дому. Повсюди, куди вони дивилися, бачили людей. Деякі шикувалися в чергу й штовхали тачки з одного кінця табору в другий, іноді вони зникали, обминаючи ту або ту одноповерхову хатину. Деякі підтримували себе милицями, і в багатьох були забинтовані голови. Інші тримали в руках лопати, й солдати вели їх до якогось місця, де їх було вже не видно. Табіру не було видно кінця. Та найбільше Бруно хвилювало, чому усі ті чоловіки і хлопці були вдягнені однаковісінько: у смугасті піжами й у смугасті шапочки на головах.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

ЗАХОДИТИ КАТЕГОРИЧНО НЕ ДОЗВОЛЕНО

Був лише один спосіб зрозуміти, що тут діється, – поговорити з батьком. Батько прибув сюди на кілька днів раніше. Відколи вони прибули у свій новий дім, Геть-Звідси, Бруно не бачив батька. Хлопчик ніде не чув гучного голосу батька й важкого гупання його чобіт. Але люди, безперечно, внизу були, вони заходили й виходили. Раптом почувся страхітливий галас і тупотіння ніг унизу. Бруно вийшов у коридор подивитися згори.

Унизу Бруно побачив, що двері до батькового кабінету відчинені й біля них стоїть група з п'ятьох осіб, сміючись і тиснучи один одному руки. Батько стояв у центрі у своєму щойно відпрасованому однострої. Інші чоловіки теж були в одностроях. Вони говорили про щось таке, чого Бруно не міг зрозуміти. Батько сказав, що вони почнуть тут усе заново.

Коли батько пішов у кабінет, Бруно наважився постукати. Батько приязно зустрів сина і почав переконувати, що Геть-Звідси – їхній новий дім. Про повернення він не хотів говорити, хоч Бруно переконував, що вони мусять повернутися, бо в Берліні залишилися дідусь і бабуся. Батько сказав, що іноді бувають речі, які люди мусять робити в житті, й у них немає вибору. Тоді Бруно запитав, чи батько зробив якусь помилку, що Фурор відправив його в таке бридке місце. Батько засміявся, ще більше засмутивши Бруно.

Розмова закінчилася тим, що батько підійняв голос і наказав Бруно просто змиритися з тим, що вони залишаються жити тут. Хлопчик закричав, що не хоче з цим миритися, але здавалося, ніщо не могло сьогодні розгнівати батька. З очима повними сліз хлопчик зібрався йти, але спитав, хто ці люди за огорожею. Батько відповів, що це взагалі не люди. Хлопчик відчинив двері, й батько на мить покликав його назад, щоб сказати "Хайль Гітлер!".

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

СЛУЖНИЦЯ, ЯКА КОШТУВАЛА ЇМ НЕДЕШЕВО

Через кілька днів Бруно лежав на ліжку у своїй кімнаті і говорив сам до себе, що ненавидить цей будинок і все, що тут є. У дверях з'явилася Марія, хлопчик почав жалітися їй, що все тут жахливе. Він знав Марію майже протягом усього свого життя, і між ними здебільшого були добрі взаємини. Марія не хотіла сказати, чи їй тут подобається. Вона лише говорила, що батько знає, як для них має бути краще. Бруно сказав, що батько дурний. Марія налякалася, чи ніхто цього не чув. А потім розповіла, що батько – хороший чоловік, який про всіх дбає. Мати Марії знала його, ще коли він був хлопчиком. Вона працювала у бабусі Бруно, була її костюмером, коли бабуся була молодою й гастролювала Німеччиною. Після того, як бабуся перестала виступати, мати Марії одержувала від неї невеличку пенсію, але часи тоді були тяжкі, тому батько Бруно запропонував Марії роботу. Через кілька місяців Маріїна мати тяжко захворіла й потребувала лікарняного догляду, й батько все влаштував. А коли мати померла, він оплатив усі видатки на її похорон.

Після цієї розмови Бруно почав по-іншому сприймати Марію. І коли прибігла Гретель, щоб наказати Марії набрати їй у ванну води, Бруно сердито запитав, чому сестра не може зробити цього сама. Він закричав, що Марія тут не для того тут, аби щось робити для них, а надто те, що вони спроможні зробити самі. Коли сестра пішла, Марія попросила Бруно мовчати і не нарікати на переїзд і нову роботу батька, бо це може створити їм багато проблем.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

ЯК МАТИ ПРИПИСАЛА СОБІ ЧУЖІ ЗАСЛУГИ

Через кілька тижнів Бруно вирішив знайти якийсь спосіб розважитися, щоб повільно не збожеволіти.

1 2 3 4

Дивіться також: