Літературний рід: Лірика.
Рік написання та публікації: 1924 (не підтверджено).
Жанр: Ліричний вірш.
Напрям, течія: Модернізм, неоромантизм.
Вид лірики: Пейзажна та громадянська (патріотична).
Віршовий розмір: Тристопний анапест; в рядку повних три стопи, закономірність – два ненаголошені склади чергуються наголошеним (UU_):
Не бу вáв ти у нá ших кра я́х!
Там же нé бо — бла кú тні про стó ри...
Там сте пú, там мо гú ли, як гó ри.
А вес ня́ ні ї нó чі в га я́х!.. …
Римування: Змішане; спочатку кільцеве (АББА), далі ― паралельне/суміжне (ААББ), потім знову кільцеве і паралельне.
Рими точні: краях – гаях, простори – гори, знаєш – ридаєш, грудях – краях, краях – степах, вернувся – простягнувся, ридати – зорати, сльозах – краях.
Строфа: Вірш складається з двох строф по вісім рядків у кожній.
Вид строфи: Восьмивірш.
Провідний мотив, мотиви:
- Любов до України та її просторів.
- Ідентичність, духовна сила народу;
- Єдність людини з природою.
- Заклик до тих, хто, можливо, ще не оцінив красу української землі.
Тема: Розповідь ліричного героя про красу рідного степового краю, працьовитість та співучість земляків.
Ідея: Уславлення рідної землі та народу.
Художньо-стильові особливості:
- Вірш побудований у формі уявного діалогу з тим, хто не бував в Україні. Тичина створює контраст між двома світами: "Наші краї" та "Той, хто не бував".
- Емоційність і пісенність мови; повтори як засіб підсилення думки.
- Динамічності та емоційності твору додають частки "ах", "ж", прислівник "ген-ген".
- Настрій вірша життєрадісний, сповнений гордості.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "блакитні простори", "веснянії ночі".
- Метафори (уособлення): "серце б'ється", "степ ген-ген простягнувся".
- Порівняння (гіпербола): "могили, як гори" — підкреслює величність історичної пам'яті народу.
- Рефрен: повторення фрази "Не бував ти у наших краях" напочатку й наприкінці кожної строфи.
- Анафора: "Там же …", "Там …", "Що не люблять …", "Що не можуть …".
- Риторичні оклики: "Не бував ти у наших краях!", "А веснянії ночі в гаях!..", "Бо відтіль не таким би вернувся!", "Що не можуть без пісні і нивки зорати!".
- Риторичне запитання: "Чув про степ, що ген-ген простягнувся?".
- Антитеза: Єсть там люди — й зросли у степах, що не люблять, не вміють ридати / Тебе ж завжди я бачу в сльозах...".
- Повтори: "Серце б'ється і б'ється в грудях".
- Перелічення: "Там же небо, …там степи, там могили", "Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш.
- Інверсія: "не бував ти", "єсть там люди".
- Зменшено-пестливе слово: нивка.
- Асонанс [а], [и], [у], [е] та алітерація [б], [н], [р], [с].
Образи та символічні образи:
- Ліричний герой — власне автор — патріот; він народився у степовій частині нашої країни, і щиро захоплюється своєю малою батьківщиною.
- Люди — уособлення витривалості, працьовитості й духовної міцності народу.
- Степ — символ України, простору, волі й сили.
- Могили — символ історичної пам'яті, минулої слави й боротьби.
- Весняні ночі в гаях — символ краси, спокою, гармонії життя.
- Зорові образи: небо, степи, могили, гори, гаї, люди, нивки, сльози.
- Слухові образи: звук степу (шелест трав), пісня, сміх, ридання.
- Образи кольорів: блакитний.