Літературний рід: Лірика.
Рік написання: 1943, 16 вересня.
Жанр: Патріотичний вірш-маніфест.
Напрям, течія: Соцреалізм, експресіонізм.
Вид лірики: Громадянська.
Віршовий розмір: Ямб з пірихієм, кількість стоп у рядках різна; закономірність – ненаголошений склад чергується наголошеним (U_).
Я є́сть на рóд, я кó го Прáв ди сú ла
ні кúм зво йó ва на щé не бу лá.
Я кá бі дá ме нé, я кá чу мá ко сú ла! —
а сú ла знó ву роз цві лá.
Римування: Перехресне (АБАБ).
Рими точні: сила – косила, не була – розцвіла, не питаюсь – утверждаюсь, розірву – живу, пожирала – крала, синів – осатанів, з'їдаюсь – утверждаюсь, траву – живу, українці – жінці, прославлять – визволять, російських – злодійських, молю – жалю, не стидаюсь – утверждаюсь, ярову – живу, заколоситься – росиця, подивлять – сіять, розгортаюсь – утверждаюсь, зву – живу, блакиті – в житі, як ртуть – загудуть, розсвітаюсь – утверждаюсь, брову – живу, розвертаюсь – утверждаюсь, гробову – живу.
Строфа: Вірш складається з чотирнадцяти строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: Чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
- Лірика як справжня мотивація та віра в майбутнє.
- Національна гордість і гідність (захищаючи рідну землю, українці відстоюють власне право існування).
- Єдність поета з народом.
- Гуманізм і любов до своїх співгромадян.
- Заклик до визволення Батьківщини.
- Відродження з попелу ‒ творення нового щасливого життя.
- Засудження жорстокості війни.
Тема:
Звернення ліричного героя до ворогів від імені українського (радянського) народу, що проголошує нескореність, безсмертя та майбутню перемогу останнього.
Ідея:
Уславлення стійкості свого народу, його волі до життя й свободи, здатності перетворити біль на джерело сили та оновлення, адже, попри всі страждання, він об'єднується та продовжує боротьбу проти фашизму.
Основна думка: "Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу".
Художньо-стильові особливості:
- Урочиста (пафосна), монументальна риторика; мова гнівна, прямолінійна.
- Наявність ознак неоромантизму: героїзм, патріотизм, піднесений тон, культ сильної, духовно незламної особистості / нації, ідеалізована боротьба добра зі злом.
- Емоційна напруга дедалі посилюється текстом, а разом із нею ‒ закличний тон та ритмічність.
- Часте використання архаїчних конструкцій "Я єсть народ…", "…, я утверждаюсь,…" передає тверду позицію поета.
- Образна динаміка вірша П. Тичини твориться на основі композиційно-смислової співвіднесеності лексем народ, я, сила, орли.
- Площини теперішнього і майбутнього часів у творі ніби накладені одна на одну.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "червоні українці", "злодюг злодійських", "нове життя", "неба чистої блакиті", "багате життя", "фашистська гидь".
- Метафори: "Яка біда мене, яка чума косила", "тобою весь з'їдаюсь", "Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь", "І я сіяю, крильми розгортаюсь", "І я життям багатим розсвітаюсь, пущу над сонцем хмарку…", "Тобі ж кладу я дошку гробову".
- Уособлення: "сила розцвіла", "мене пожирала, вішала дочок, синів, … залізо, хліб та вугіль крала,…думала, … подавившись, падаєш в траву (Тевтонія)", "дух осатанів", "нове життя заколоситься", "світ весь буде подивлять", "добробут підніметься", "заблискотять косарки", "заводи загудуть".
- Метонімія: "Я єсть народ, якого Правди сила…"…; "Тевтонія", "Фашистська гидь"…
- Антитеза: "Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла", "Із ран — нове життя заколоситься".
- Риторичні оклики та звертання: "Яка біда мене, яка чума косила!", "Тевтоніє!", "О, як твій дух осатанів!", "Сини мої, червоні українці, …дітей спішіте визволять!", "— я прошу, молю!", "…вбивайте без жалю!", "яка земля! яке зерно! росиця!", "Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!".
- Тавтологія: "злодюг злодійських".
- Порівняння: "гляджу їх, мов пшеницю ярову", "добробут в нас підніметься, як ртуть", "пущу над сонцем хмарку, як брову...".
- Рефрен: "Я єсть народ, якого Правди сила / ніким звойована ще не була.