Літературний рід: Ліро-епос.
Рік написання: 1905, 20 липня.
Жанр: Пролог до поеми "Мойсей" / ліричне послання-звернення.
Вид лірики: Громадянська (патріотична) та філософська.
Напрям, течія: Модернізм, неоромантизм.
Віршовий розмір: П'ятистопний ямб з пірихієм (UU) або ж ямбічний пентаметр; в рядку повних п'ять стоп, закономірність – ненаголошений склад чергується наголошеним (U_):
Прий мú ж сей спíв, хоч тý го ю по вú тий,
Та пóв ний вí ри; хóч гір кúй, та вíль ний,
Тво ї́й бу дý щи ні за дá ток, слíзь ми злú тий,
Римування: Особливе римування терцини (АБА, БВБ, ВГВ …).
Рими точні: розбитий – вкритий, роздорожжу – тривожу – не можу, пізних – залізних – бистроїзних, гноєм – твоїм – розбоєм, покірність – вірність – безмірність, діло – горіло – тіло, любов'ю – кров'ю – здоров'ю, пишаться – іскряться – підняться, потуга – туга – смуга, кохання – зітхання – повстання, духа – слуха – буха, блаженну – вітхненну – спасенну, собою – журбою – до бою, стидом – видом – Бескидом, колі – волі – полі, домовитий – повитий – злитий, вільний – весільний.
Строфа: Вірш складається з 16 строф по три рядки в кожній та одного окремого рядка.
Вид строфи: Терцина.
Провідний мотив, мотиви:
- Віра та сумніви ― народ, попри вагання й випробування, зрештою знайде свій шлях.
- Місія пророка: він може не побачити результатів своєї праці, але його справу продовжать інші.
- Жертовність борців за незалежність.
- Сила рідного слова й пісні.
Тема: Звернення до поневолених ізраїльтян (а насправді до земляків-українців), які перебувають у стані розчарування й безпорадності.
Ідея: Утвердження непохитної віри в духовну силу народу, його неминуче національне відродження, майбутню свободу й гідне місце серед вільних народів.
Художньо-стильові особливості:
- Пролог ― емоційний вступ, що задає настрій усьому твору. Умовно можна поділити на дві частини, співвідносні як теза й антитеза.
- Твір поєднує масштабне зображення долі народу (епос) із глибоким психологізмом та розкриттям внутрішнього світу головного героя, його емоційної пристрасності (лірика).
- Неоромантизм виявляється в культі сильної, виняткової особистості, що протистоїть інертній масі, та у широкому використанні символів і алегорій.
- Написано терцинами, які вперше застосував Данте в "Божественній комедії"; це надає твору ораторської сили, високого пафосу.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "замучений, розбитий народ", "поїзди бистроїзні", "укрита злість", "облудлива покірність", "найсвятішою любов'ю", "дзвінкий сміх", "світляная смуга", "огонь живущий", "блаженна хвиля", "палка, втіхненна пісня", "спасенна путь", "огнистий вид", "домовитий хазяїн", "гіркий та вільний спів", "скромний дар весільний".
- Метафори: "від сорому, який нащадків пізних палитиме", "в сусідів бути гноєм, / Тяглом у поїздах їх …", "заприсяг на вірність", "стільки серць горіло", "в слові іскряться і сила й м'якість, дотеп і потуга", "в пісні твоїй ллється туга, / І сміх дзвінкий, і жалощі кохання", "надій і втіхи світляная смуга", "день воскресний твойого повстання", "слово вздоровлює, огнем живущим буха", "пісня міліони порива з собою, окрилює, веде на путь спасенну", "нам, знесиленим журбою, / Роздертим сумнівами, битим стидом", "Та прийде час, і ти огнистим видом / Засяєш у народів вольних колі, / Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, / Покотиш Чорним морем гомін волі / І глянеш …по своїй хаті і по своїм полі", "спів, хоч тугою повитий, та повний віри", "Твоїй будущині задаток, слізьми злитий, / Твойому генію мій дар …".
- Порівняння: "Мов паралітик той на роздорожжу" ― символічний образ занепаду та втрати надії на власні сили; "…, ніби струпом, вкритий", "глянеш, як хазяїн домовитий".
- Повтор (тавтологія): "по своїй хаті і по своїм полі".
- Гіпербола: "повік уділом буде твоїм", "твоїх сил безмірність", "край весь политий кров'ю", "міліони порива з собою".
- Алюзійний паралелізм: історія євреїв перегукується з долею українців.
- Риторичне звертання: "Народе мій, …".
- Риторичні запитання: "Невже тобі на таблицях залізних / Записано в сусідів бути гноєм, / Тяглом у поїздах їх бистроїзних?", "Невже повік уділом буде твоїм / Укрита злість, облудлива покірність / Усякому, хто зрадою й розбоєм / Тебе скував і заприсяг на вірність?", "Невже тобі лиш не судилось діло, / Що б виявило твоїх сил безмірність?", "Невже задарма стільки серць горіло / До тебе найсвятішою любов'ю, / Тобі офіруючи душу й тіло?", "Задарма край твій весь политий кров'ю / Твоїх борців?", "Йому вже не пишаться / У красоті, свободі і здоров'ю?", "…І все, чим може вгору дух підняться?", "…Надій і втіхи світляная смуга?".
- Риторичні оклики: "Людським презирством, ніби струпом, вкритий!", "О ні! Не самі сльози і зітхання / Тобі судились!", "Окрилює, веде на путь спасенну!", "Якби!..", "Не нам тебе провадити до бою!".
- Антитеза: "сила й м'якість, дотеп і потуга", "туга і сміх дзвінкий", "хоч тугою повитий, та повний віри" (приниження теперішнє — велич майбутнього).
- Анафора: "Невже …", "Задарма …", "О, якби …", "І …".
- Інверсія: "твоїм будущим душу я тривожу", "уділом буде твоїм злість, покірність", "не судилось діло", "іскряться і сила й м'якість, …", "ллється туга", "прийде час".
- Асонанс [а], [о], [і], [и] та алітерація [д], [м], [л], [с].
Образи та символічні образи:
- Ліричний герой — Мойсей / власне автор — пророк, духовний поводир, що страждає разом із народом.
- Народ Ізраїлю — головний узагальнений образ; змучений нерішучий, але потенційно могутній.