Літературний рід: Лірика.
Жанр: Ліричний вірш / елегія.
Напрям, течія: Модернізм, символізм.
Вид лірики: Інтимна (любовна) та пейзажна.
Віршовий розмір: П'ятистопний хорей з пірихієм (UU); в рядку повних п'ять стоп, закономірність – наголошений склад чергується ненаголошеним (_U):
Я́ сту жúв ся, мú ла, зá то бó ю,
З тý ги о бер нýв ся ми мо хíть
В я́ во ра , що, пá ле ний жур бó ю,
Сáм-о дúн між бý ка ми сто ї́ть.
Римування: Перехресне (АБАБ).
Рими точні: тобою – журбою, мимохіть – стоїть, сонці – явороньці, небеса – роса, трина – яворина, гуде – молоде, люди – груди, поруби – журби.
Строфа: Вірш складається з чотирьох строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: Чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
- Метаморфоза (перетворення): людина → явір → скрипка.
- Екзистенційна самотність і відчуження ("Сам-один між буками стоїть").
- Фатальність людської долі, приреченість ("Зміряють його на поруби, розітнуть йому печальні груди").
Тема: Зображення туги ліричного героя за коханою, що виливається в його перевтілення.
Ідея: Оспівування красти й сили щирого почуття, з якого народжується справжнє мистецтво.
Основна думка: "Скрипку зроблять із його журби"
Художньо-стильові особливості:
- Композиційно твір складається з наступних частин: вступ (сум ліричного героя за коханою) → розвиток почуття (ліричний герой стає явором, що росте й співає яворині, мріє про її кохання) → кульмінація (смерть явора) → розв'язка (яворова туга перевтілюється у Скрипку).
- Драматична історія кохання розгортається в поетовому рідному карпатському краю: наявні гірські, лісові та лicoрубські мотиви, а також поодинокі діалектизми, як-от "трина", "бескиди".
- Система образів вірша будується на основі фольклорного паралелізму: герой і героїня ― явір і яворина.
- Сумний, мінорний настрій.
- Музичність, пісенність мови.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "весняне сонце", "кохання молоде", "печальні груди".
- Метафори: "палений журбою", "з туги обернувся… в явора", "грає листя на веснянім сонці", "розітнуть йому печальні груди, / скрипку зроблять із його журби".
- Уособлення: "він (явір) росте й співає явороньці", "сніг летить", "йде зима й бескидами гуде", "яворові сниться яворина", "згорає від сльози роса".
- Персоніфікація: явір набуває прикмет людини.
- Порівняння: "в душі печаль, як небеса", "сніг летить колючий, ніби трина".
- Риторичне звертання: "я стужився, мила, за тобою".
- Зворотна градація: уповільнення темпу додатковою паузою, ще однією "перешкодою" взимку: "сніг лежить колючий, / ніби трина…".
- Прийом паралелізму: образи природи дублюють стан героя: весна (надія), зима (кінець), звук скрипки (нове життя).
- Зменшено-пестливе слово: явороньці (літота) ― увиразнює ніжність ліричного героя у ставленні до коханої.
- Інверсія: "грає листя", "згорає роса", "йде зима", "сниться яворина", "надійдуть люди".
- Алітерація [с] (передає шум вітру у кроні дерев), [р] (повторений сім разів, посилює суворість, трагізм зображуваного) та асонанс [у], [о], [а].
Образи та символічні образи:
- Ліричний герой — закоханий чоловік, чутливий митець. Його глибоке й водночас неземне кохання переростає в символ, а, можливо, навіть в ідеал, який має бути в житті кожної людини.
- Явір — символ самоти, очікування, нерухомої печалі. У народній творчості явір символізує душу людини.
- Яворина — уособлення коханої, про яку мріє герой, хоча вона залишається недосяжною.
- Скрипка — символ мистецтва, що народжується зі страждання; це рукотворна краса, уможливлена людською творчістю.
- Весна — відродження, але не для героя, адже його печаль занадто велика.
- Зима, сніг — холод розлуки, душевна порожнеча, невідворотна смерть.