Олександр Олесь — З журбою радість обнялась (збірка) (аналіз, паспорт твору)

Літературний рід: Лірика.

Жанр: Ліричний вірш.

Напрям, течія: Неоромантизм, символізм.

Вид лірики: Інтимна, філософська.

Віршовий розмір: Ямб, три— та чотиристопний; закономірність – ненаголошений склад чергується наголошеним (U_).

З  жур бó ю  рá дість  об ня лáсь…

В  сльо зáх,  як  в   жéм чу гах,   мій   смíх,

І  з  дúв ним   рáн ком  нíч   зли лáсь

І  я́к   ме нí  роз ня́ ти  ї́х?!

Римування: Перехресне (АБАБ) загалом та паралельне (ААББ) – уривки "І це весною, це в маю Обсипав душу він мою!" та "Ні, ні! Тепер, тепер в маю, Скажу, признаюсь, що люблю!".

Рими точні: обнялась – злилась, сміх – їх, журба – боротьба, спиня – я, весною – красою, світ – цвіт, маю́ – мою, луки – звуки, моя – я, маю́ – люблю, уста – золота, кохання – смеркання, снів – спів, єдиний – лебединий.

Строфа: Поділено на три строфи ‒ уривку "З журбою радість обнялась…І дужчий хто – не знаю я…" з восьми рядків, "Тепер в маю, тепер весною,… Скажу, признаюсь, що люблю!" з дванадцяти рядків та "Забуду все. Лишу твої уста…Останній, лебединий" з восьми рядків.

Провідний мотив, мотиви:

•      Життя ‒ єдність протилежностей.
•      Чисте та глибоке кохання.
•      Весна як пора розквіту почуттів.

Тема:

Осмислення людського буття та власної долі, намірів освідчитися коханій.

Ідея:

Переконання в тому, що кохання має всепереможну силу, яка здатна пробудити душу в часи внутрішньої боротьби й сумнівів

Основна думка: у світі не буває чистого щастя або чистого смутку ‒ вони завжди переплетені.

Композиційно твір поділено на дві частини:

1.    філософська (перша строфа) – автор говорить про боротьбу журби й радості, про нерозривність їхніх зв'язків.
2.    особистісна (друга і третя строфи) – змальовується кохання, яке стає джерелом щастя і водночас болю.

Художньо-стильові особливості:

•       Вірш побудований на контрастах, що підпорядковано ідеї показати різноманітність і багатогранність життя.
•       Для вірша характерні чуттєвість, емоційна напруженість та милозвучність; остання досягається алітераціями, асонансами, прийомом недомовлення і риторичними запитаннями.
•       Наявні ознаки романсу (поетична композиція невеликого обсягу без приспівів (рефренів), яка розмірено декламується під музику або без неї).  
•       Модернізм виявляється у складній образності, індивідуальності в зображенні душевних переживань й психологізмі.

Художні засоби, стилістичні фігури:

•       Епітети: "дивний ранок", "божий світ", "небесна краса", "небесний цвіт", "перший цвіт кохання", "хмарка ніжно золота", "журливий час смеркання", "спів останній, лебединий".
•       Метафори: "тепер весною, коли цвіте весь божий світ", "очей твоїх небесний цвіт, обсипав душу він мою", "усмішка їх миліша снів".
•       Уособлення: "в обіймах з радістю журба; летить і спиня", "і йде між ними боротьба", "шумлять, співають ниви, луки".
•       Персоніфікація: журба і радість перетворюються на живих істот, поміж яких стоїть авторське ліричне "Я".
•       Порівняння: "в сльозах, як в жемчугах, мій сміх", "як пісня, вся душа моя", "уста – як перший цвіт кохання, як хмарка ніжно золота…".
•       Антитеза: "з журбою радість обнялась", "з дивним ранком ніч злилась", "одна летить, друга спиня".
•       Оксюморон: "В обіймах з радістю журба", "в сльозах, … мій сміх".
•       Риторичні запитання: "І як мені розняти їх?!", "І дужчий хто ‒ не знаю я?", "А де її слова і звуки?!".
•       Риторичні оклики та звертання: "Обсипав душу він мою!", "Ні, ні!", ""…,о боже,…", "Скажу, признаюсь, що люблю!".
•       Контрастні пари: журба ‒ радість, ніч – ранок, сльози ‒ сміх, летить ‒ спиня, мовчання – зізнання.
•       Повтори: "тепер в маю", "мовчу, мовчу".
•       Тавтологія: "Зацвів небесною красою…небесний цвіт".
•       Інверсія: "йде боротьба", "не знаю я", "цвіте світ", "зацвів цвіт".
•       Асонанс звуків [у], [о], [а], та [і].
•       Алітерація шиплячих [ж], [ш], свистячих [з], [с] та сонорних [м], [н], [л] звуків.