Павло Тичина — Арфами, арфами... (аналіз, паспорт твору)

Аналіз твору

Літературний рід: інтимно-громадянська лірика.

Жанр: вірш.

Напрям: модернізм.

Течія: поєднання різних стильових тенденцій символізму, неоромантизму, експресіонізму, імпресіонізму; "кларнетизм".


Система віршування: своєрідне тичинівське ритмізоване віршування.

Віршовий розмір: невизначуваний.

Римування: своєрідне, ледь простежуване.

Строфа: своєрідна строфічна будова.


Провідний мотив, мотиви: "весна"; "гармонія й краса природи"; "передчуття бою-змін"; "кохання".


Тема: переживання людиною приходу весни.


Ідея: возвеличення весни як символу життя, краси й змін; оспівування кохання; передчуття великих, прекрасних змін у житті.


Композиція (зміст): арфами обізвалися гаї — іде весна — думами переповнилася блакить — буде бій, сміх буде, плач буде — стану я подивлюся на весну — звернення до коханої одкрити "колос вій" — ствердження, що "сміх буде, плач буде перламутровий".


Художні засоби виразності: епітет, порівняння, метафора, персоніфікація, метонімія; інверсія, антитеза, риторичний вигук, риторичне звертання, повтор; неологізм.


Образи та символічні образи: людей: ліричний герой, який насолоджується приходом весни, кохання й відчуттям бою (змін у житті, нового життя); уявна кохана; природи: весна, квіти, струмочки, жайворон, ниви; предметів і явищ: думи, кораблі, бій, колос вій, сміх, плач.

Дивіться також

Символічні образи: весна (символ оновлення життя, кохання, змін); бій (символ життєвих змагань).


Примітки та корисна інформація: Історія створення: молодий Тичина у світі, де визрівають драматичні події першої чветрі XX століття, шукає джерел гармонії — одним із таких, на його переконання, є світ природи, який, на відміну від людського світу, ближчий до ідеального стану "музики сфер": струни Тичинових арф, які нятягнуті між небом — зосердям повної гармонії, божественної єдності й чистоти — і землею — юдоллю хаосу й нестійкості — стають тим містком, який може допомогти гармонії прийти від свого джерела-неба на землю. У своїй філософській сутності модель світу Тичини, де "музика сфер", чим далі від свого небесного джерела, тим все менш гармонійна (зміни, війна, революція), чимось подібна до філософських поглядів Піфагора, Лейбніца, для яких єдність, гармонія, Бог поступово розчиняються випромінюючись у простір, і там, де "музики сфер" мало, там іде боротьба, там все тягнеться до джерела гармонії. Тичина чує цю музику сфер і тягнеться до неї, пропонуючи й читачеві до неї долучитися.



Дивіться також: