щаслива мати — зневажена покритка.
Порівняння: "нічого кращого немає, як тая мати молодая", "перед нею помолюся, мов перед образом святим" ‒ автор підносить просту українську жінку до рівня Богородиці; "йде на улицю гулять гордіше самої цариці", "вийшла ти за царину, з хреста ніби знята" ‒ алюзія на Господні страждання; "старці тебе цураються, мов тії прокази". Повтори: "любо, любо", "Моє!". Заперечення: "нічого кращого немає", "а більше не було нічого", "не осталося нікого". Літота: "Щоб хоч огонь той розвести". Гіпербола: "все село весь день дивилося на його", "краса, що всі люде дивувались". Градація: "Потроху діти виростають, / І виросли, і розійшлись / На заробітки, в москалі. / І ти осталася, небого. / І не осталося нікого"; "А тебе покине… Та ще й вилає… І любитимеш, небого, / Поки не загинеш / Межи псами, на морозі/ Де-небудь під тином". Анафора (єдинопочаток): "Моє! Моє!" ‒ підсилює емоційний стан матері; "І ...". Риторичні оклики та звертання: "Це моє!", "Моє!", "А подивіться! Моє найкраще над всіми!", "Весела, рада, боже мій!", "І ти осталася, небого", "Великомученице!", "Безталанная!", "Пропала, немає!", "Найкращеє слово!" ‒ додають емоційності. Риторичне запитання: "Де ділась краса твоя тая, що всі люде дивувались?". Іронія: "Гордіше самої цариці" ‒ протиставлення гордості матері і її майбутнього приниження; "щоб собак дражнила" ‒ страшний кінець життєвого шляху. Зменшено-пестливі слова: дитяточком, дитиночка. Інверсія: "не було нічого", "не осталося нікого", "несе покритка", "де ділась краса", "вийшла ти за царину", "забрала дитиночка", "не дійде до зросту дитина". Алітерація [д] ("Буває, іноді дивлюся, Дивуюсь дивом..."), [с], [т], [н], [ц]; асонанс [а], [о], [е], [и].
Образи та символічні образи:
- Молода мати ‒ уособлення любові, ніжності, чистого щастя й святості. Вона молиться за свою дитину, з гордістю носить її на руках, спостерігає з захопленням. Та реальність перетворює її життя на історію страждання й соціального краху.
- Дитина з одного боку ‒ це джерело радості, сенсу життя, з іншого ‒ причина приниження, тягар.
- Суспільство у творі байдуже та жорстоке: воно відштовхує жінку, цурається її, кидає напризволяще замість того, щоб підтримати.
- Панич лукавий – безкарний винуватець, хитрий та безвідповідальний.
- Слово мамо як втілення тепла, всепрощення.
- Зима, мороз, тин символізують відчай.
Примітки та корисна інформація:
Твір написано в період заслання поета на острові Кос-Арал, у першій половині 1849 року. Найраніший відомий текст ‒ автограф у "Малій книжці". Втім, Шевченко переписав вірш з "Малої книжки" до "Більшої книжки" зі значними виправленнями 1858 року (зокрема, вилучено чотири рядки після 12-го рядка та 22 рядки наприкінці твору); цей варіант остаточний. Вперше надруковано в журналі "Основа", 1862 р. під довільною редакційною назвою "Мати-покритка" та з деякими орфографічними змінами.