Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "стан високий", "лист широкий", "тонку, гнучку", "обоє раденькі", "чужії люди", "за сивого, багатого", "стара мати", "щира правда", "милий-серденько", "торішня врода", "гнучка та висока (тополя)", "серце-тополенько"; постійні епітети: "широке поле", "дівчина чорнобрива", "біле личко", "карі оченята", "синє море", "милий чорнобривий".
- Метафори (уособлення): "По діброві вітер виє, гуляє по полю, …гне тополю", "лист широкий марне зеленіє", "серце ниє", "лихо… зострінеться", "серце знає", "личко червоніє", "зав'яне, брови полиняють", "серденько мліло", "чуло серце недоленьку, сказати не вміло", "білим світом нудить", "серденько б'ється", "чорнобрива сохла", "серце не навчити", "жаль душу згубити", "теє лихо знаю", "стане місяць серед неба", "бо все піде в воду", "плачу, літа трачу".
- Гіпербола: "гне тополю до самого долу", "Кругом ні билини.", "Нехай в'яне, Поки закопають", "День і ніч воркує…", "Без милого скрізь могила...", "Легше, мамо, в труні лежать, Ніж його побачить", "Край світа полину!", "Рости гнучка та висока, До самої хмари", "…загину, коли не прибуде".
- Риторичні оклики та звертання: "На чужині, гине!", "Слухайте ж, дівчата!", "Не знайте, дівчата!", "Не питайте свою долю!..", "Бо не довго, чорнобриві!", "Не довго, дівчата!", "Не вік дівувати!", "Не піду я, мамо!", "Легше, мамо, в труні лежать", "Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько", "Любить його, моя сиза, серце не навчити!", "Зроби, моя пташко!", "Тяжко мені, тяжко!", "Добре, доню…", "А за третій, моя доню!", "Спасибі, бабусю", "Ні! Вже не вернуся!", "Плавай, плавай, лебедонько!", "Рости, рости, тополенько!", "Скажи йому, моє серце!", "Скажи йому, що загину, Коли не прибуде!", "Мамо моя!.. доле моя!", "Боже милий, боже!", "Подивися, тополенько!", "Рости ж, серце-тополенько!..", "Не знайте, дівчата!", "Бо не довго, чорнобриві!", "Край світа полину!".
- Риторичні запитання: "Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати?", "Де ти була, що робила?", "Чого в'янеш, моя доню?", "Чи довго їй одинокій На сім світі жити?..", "Де милий-серденько? Чи жив-здоров, чи він любить? Чи забув-покинув? Скажи ж мені, де мій милий?", "Спитай Бога, чи діжду я, Чи не діжду пари?", "А хто ж її головоньку Буде доглядати?", "Хто догляне, розпитає, На старість поможе?" ‒ підкреслюють емоційну напругу.
- Порівняння: "кругом поле, як те море, …синіє", "одна, як сирота", "воркує, як голубка без голуба", "батько, мати — як чужії люди", "сонце світить — як ворог сміється", "сохне вона, як квіточка", "пішла стара, мов каламар", "за перший раз, як за той рік", "полетіла, мов на крилах".
- Паралелізм: "Стануть собі, обіймуться — Співа соловейко", "Не щебече соловейко В лузі над водою, / Не співає чорнобрива, Стоя під вербою", "Не слухала стара мати, Робила, що знала — Дивилася чорнобрива, Сохла і мовчала", "Випий трошки сього зілля — Все лихо загоїть.".
- Повтори (тавтологія): "одна, одна", "любилася, кохалася", "Минув і рік, минув другий", "Позаторік знала, позаторік і зіллячка", "Серед степу пала, Пала…"; "Плавай, плавай…", "Рости, рости…", "Все вгору та вгору" ‒ створюють гіпнотичну атмосферу.
- Антитеза (протиставлення): "Ніхто того не побачить, Ніхто не спитає", "воркує, а ніхто не чує", "скрізь могила…А серденько б'ється", "Не співає — сиротою Білим світом нудить", "чи діжду я, чи не діжду пари", "По тім боці ― моя доля, По сім боці ― горе" "Полюбила ― не спинила".
- Анафора: "Не співає…", "Полюбила…", "Якби знала…", "Скажи…" ‒ посилює драматизм і безсилля героїні.
- Рефрен (приспів): "По діброві вітер виє, / Гуляє по полю, / Край дороги гне тополю / До самого долу.", "Плавай, плавай, лебедонько! По синьому морю".
- Епіфора (єдинозакінчення): "…Вмилась, напилася, … Вдруге, втретє напилася".
- Метаморфоза: "Отак тая чорнобрива …серед поля Тополею стала".
- Зменшено-пестливі слова: серденько, личко, соловейко, козаченько, раденькі, недоленьку, бабусенько, голубонько, зіллячка, лебедонько, тополенько, головоньку, ранісінько.
- Інверсія: "полюбила дівчина", "защебече соловейко", "заспіває козаченько", "вийде чорнобрива з хати", "чи не била мати", "чуло серце", "не слухала мама", "пішла стара", "стане місяць", "тупне кінь ногою".
- Асонанс [о], [а], [и], [і] та алітерація [с], [р], [п], [в] і [т].
Образи та символічні образи:
- Дівчина – головна героїня – повністю віддається почуттям, волелюбна, зневірена; має привабливу зовнішність: чорнобрива, карі оченята, біле личко; засліплена горем, вразлива, безпорадна перед обставинами; не має розуміння від матері, самотня, та попри це любляча донька; ввічлива до бабусі; спершу непевна, але потім стає рішуча.
- Козак – коханий дівчини, який її залишив (імовірно, загинув).
- Мати – втілення суворих норм, соціального тиску. Вона по-своєму розуміє щастя для дочки – не в коханні, а в матеріальному достатку; вперта, не переймається стражданнями своєї дитини і навіть не намагається порозумітися; свавільна (діє на свій розсуд).
- Ворожка – старенька, яка пропонує чарівне зілля – порятунок. Сама пережила страждання, привітна; володіє таємними знаннями, даром передбачення, служить темним силам; переконана, що допомагає людям.
- Старий багатій – нелюб, який уособлює подальше нещасливе життя дівчини.
- Тополя – як символ туги, скорботи, вічного очікування; це душа дівчини, яка не змогла жити у реальному світі без коханого.
- Пісня героїні – її передсмертний заклик до природи, що стає її єдиним прихистком.
- Соловейко – символ щастя, закоханості; його мовчання як ознака втрати любові.
- Голубка з голубом – алегорія пари закоханих.
- Чумак та чабан – народ, що зберігає пам'ять і жаль про трагедію дівчини.
- Образи природи: вітер – життєві обставини, зміни; поле – земля-матір; море – прірва, душевний неспокій; дорога – життєвий шлях людини; долина – невизначеність; верба – родинне вогнище; калина – дівоча врода; могила – смерть, вічність; лебедонька – вірність; півні – захист від нечистої сили; місяць – світло в пітьмі, надія; криниця – життя; вода – початок і кінець, очищення.
Примітки та корисна інформація:
Балада "Тополя" стала однією з поезій, які заклали основу творчої спадщини Шевченка. Джерелом сюжету "Тополі", як і багатьох балад Шевченка та його сучасників, стали народні пісні про нещасливе кохання через соціальні обставини; наприклад, мотив викликання милого чарами Шевченко міг запозичити з пісні "При березі, при морі...", а мотив перетворення дівчини в тополю з поширеної в багатьох варіантах пісні "Оженила мати неволею сина...", в якій зла свекруха обертає нелюбу невістку в тополю.