Тарас Шевченко — Минають дні, минають ночі... (аналіз, паспорт твору)

Літературний рід: Лірика.

Рік написання: 1845, 21 грудня.

Жанр: Ліричний вірш.

Напрям, течія: Романтизм.

Вид лірики: Філософська (екзистенційна) та громадянська.

Віршовий розмір: Чотиристопний ямб з пірихієм (UU): в рядку повних 4 стопи, закономірність – ненаголошений склад чергується з наголошеним (U_):

Ми нá ють  днí,  ми нá ють  нó чі,

Ми нá є  лí то,  ше лес тúть

По жóв кле   лú стя,  гá снуть  ó чі,

За снý ли  дý ми,  сé рце  спúть,

Римування: Змішане: перехресне (АБАБ) та паралельне/суміжне (ААББ); також характерне для фольклору римування парних рядків, напр., "Не дай спати ходячому, / Серцем замирати / І гнилою колодою / По світу валятись".

Рими точні: ночі – очі, шелестить – спить, не знаю – доживаю, волочусь – сміюсь, ніякої – злої, замирати – валятись, жити – любити – запалити, неволі – на волі, кинуть – загинув.

Строфа: Вірш складається з 32 рядків, неподілених на строфи.

Провідний мотив, мотиви:

•      Пошук сенсу життя (крик до долі й Бога).
•      "Втрата" себе (стан пригнічення й апатії).
•      Гнів як останній ресурс людини, що хоче зрушити світ;
•      Байдужість як найгірше зло у житті.
•      Заклик до боротьби зі зневірою (прагнення віднайти сенс).
•      Відповідальність людини перед майбутнім.

Тема: 

Роздуми ліричного героя над власною важкою долею та долею пригнобленого народу; усвідомлення плинності життя.

Ідея: 

Засудження пасивності та покірності; абсурдність людського існування, коли немає мети.

Основна думка: "Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати, І спати на волі".

Художньо-стильові особливості:

•       Композиційно вірш симетричний; складається з двох умовних частин: опису втрати відчуття життя та відчайдушного бажання вийти з цього стану. Емоційності й логічної довершеності надає твору обрамлення (однакові початок і завершення твору), що створює ефект замкненості, безвиході, ніби герой ходить по колу
•       Ототожнення образів автора і ліричного героя (його стан змальовано від першої особи) надає творові щирості, проникливості, правдивого звучання.
•       Мова вірша відрізняється своєю образністю. Використано широку палітру лексичних засобів: антоніми (жив / загинув, добра / зла, не плачу / не сміюсь, воля / неволя), фразеологізми (волочитися по світу, заснути навік-віки, гнилою колодою валятись), експресивну лексику, синтаксичні прийоми (тавтологія та риторичні фігури), багаторазове повторення однакових сполучників ("і спати на волі – і заснути навік-віки, і сліду не кинуть ніякого…").
•       Характерні романтичні ознаки: загострений внутрішній конфлікт, культ свободи, максималізм почуттів.
•       Мінорний настрій завдяки численним повторам та поетичному перенесенню ― речення починається в одному рядку, а закінчується в наступному, напр., "шелестить / пожовкле листя".

Художні засоби, стилістичні фігури:

•       Епітети: "пожовкле листя", "гнилою колодою", "доброї / злої долі".
•     Метафори: "гаснуть очі" – символ втрати волі, бажань, інтересу; "все заснуло", "Не дай спати ходячому, серцем замирати", "гнилою колодою по світу валятись" – підкреслюють беззмістовність і порожнечу бездуховного життя людини; "серцем жити", "Страшно впасти у кайдани", "І заснути навік-віки, / І сліду не кинуть".
•     Уособлення: "Минають дні, минають ночі", "минає літо", "шелестить пожовкле листя", "заснули думи, серце спить".
•       Риторичні запитання та звертання: "Доле, де ти, доле, де ти?", "Нема ніякої?" "Коли доброї жаль, Боже, ...".
•       Повтори: "…жити, серцем жити", "…спати, спати".
•      Рефрен: "Доле, де ти? / Нема ніякої? / Коли доброї жаль, боже, / То дай злої, злої!".
•      Риторичні оклики: "Доле, де ти!" "То дай злої, злої!", "І світ запалити!", "Немає ніякої!", "Чи жив, чи загинув!".
•     Антитеза: "Бо вже не плачу й не сміюсь..."; життя та спокій, боротьба і бездіяльність. жити або волочитись; діяти або спати; боротися або змиритися; любити людей або проклинати світ.
•       Анафора: "І …".
•      Тавтологія: "минають дні, минають ночі, минає літо...", "спати, спати, і спати на волі" – нагнітають відчай.
•      Інверсія: "минають дні", "минають ночі", "минає літо", "шелестить листя", "гаснуть очі", "заснули думи", "сліду не кинуть ніякого".
•       Асонанс [и], [і], [о] та алітерація [м], [с], [д], [п].

Образи та символічні образи:

•       Ліричний герой (власне автор) ― людина в стані духовної кризи.