Дмитро Павличко — Я стужився, мила, за тобою... (аналіз, паспорт твору)

Літературний рід: Лірика.

Жанр: Ліричний вірш / елегія.

Напрям, течія: Модернізм, символізм.

Вид лірики: Інтимна (любовна) та пейзажна.

Віршовий розмір: П'ятистопний хорей з пірихієм (UU); в рядку повних п'ять стоп, закономірність – наголошений склад чергується ненаголошеним (_U):

Я́  сту жúв ся,  мú ла,  зá  то бó ю,

З   тý ги  о бер нýв ся  ми мо хíть

В  я́ во ра , що,  пá ле ний  жур бó ю,

Сáм-о дúн  між  бý ка ми  сто ї́ть.

Римування: Перехресне (АБАБ).

Рими точні: тобою – журбою, мимохіть – стоїть, сонці – явороньці, небеса – роса, трина – яворина, гуде – молоде, люди – груди, поруби – журби.

Строфа: Вірш складається з чотирьох строф по чотири рядки в кожній.

Вид строфи: Чотиривірш (катрен).

Провідний мотив, мотиви:

•      Метаморфоза (перетворення): людина → явір → скрипка.
•      Екзистенційна самотність і відчуження ("Сам-один між буками стоїть").
•   Фатальність людської долі, приреченість ("Зміряють його на поруби, розітнуть йому печальні груди").

Тема: Зображення туги ліричного героя за коханою, що виливається в його перевтілення.

Ідея: Оспівування красти й сили щирого почуття, з якого народжується справжнє мистецтво.

Основна думка: "Скрипку зроблять із його журби"

Художньо-стильові особливості:

•    Композиційно твір складається з наступних частин: вступ (сум ліричного героя за коханою) → роз­виток почуття (ліричний герой стає явором, що росте й співає яворині, мріє про її кохання) → кульмінація (смерть явора) → розв'язка (яворова туга пе­ревтілюється у Скрипку).
•    Драматична історія кохання розгортається в по­етовому рідному карпатському краю: наявні гірські, лісові та лicoрубські мотиви, а також поодинокі діалектизми, як-от "трина", "бескиди".
•    Система образів вірша будується на основі фольклорного паралелізму: герой і героїня ― явір і яворина.
•     Сумний, мінорний настрій.
•     Музичність, пісенність мови.

Художні засоби, стилістичні фігури:

•      Епітети: "весняне сонце", "кохання молоде", "печальні груди".
•      Метафори: "палений журбою", "з туги обернувся… в явора", "грає листя на веснянім сонці", "розітнуть йому печальні груди, / скрипку зроблять із його журби".
•      Уособлення: "він (явір) росте й співає явороньці", "сніг летить", "йде зима й бескидами гуде", "яворові сниться яворина", "згорає від сльози роса".
•      Пер­соніфікація: явір набуває прикмет людини.
•      Порівняння: "в душі печаль, як небеса", "сніг летить колю­чий, ніби трина".
•      Риторичне звертання: "я стужився, мила, за тобою".
•    Зворотна градація: уповільнення темпу додатковою паузою, ще однією "перешкодою" взимку: "сніг лежить колючий, / ніби трина…".
•     Прийом паралелізму: образи природи дублюють стан героя: весна (надія), зима (кінець), звук скрипки (нове життя).
•    Зменшено-пестливе слово: явороньці (літота) ― увираз­нює ніжність ліричного героя у ставленні до коханої.
•   Інверсія: "грає листя", "згорає роса", "йде зима", "сниться яворина", "надійдуть люди".
•   Алітерація [с] (передає шум вітру у кроні дерев), [р] (повторений сім разів, посилює суворість, трагізм зображуваного) та асонанс [у], [о], [а].

Образи та символічні образи:

•    Ліричний герой — закоханий чоловік, чутливий митець. Його глибоке й водночас неземне кохання переростає в символ, а, можливо, навіть в ідеал, який має бути в житті кожної людини.
•       Явір — символ самоти, очікування, нерухомої печалі. У народній творчості явір символізує душу людини.
•      Яворина — уособлення коханої, про яку мріє герой, хоча вона залишається недосяжною.
•  Скрипка — символ мистецтва, що народжується зі страждання; це рукотворна краса, уможливлена людською творчістю.
•      Весна — відродження, але не для героя, адже його печаль занадто велика.
•      Зима, сніг — холод розлуки, душевна порожнеча, невідворотна смерть.