Микола Гоголь — Тарас Бульба (характеристика та аналіз героїв твору)

Тарас Бульба. Головний герой повісті "був одним із давніх полковників, ніби тільки й з'явився на світ задля військової справи". Це –  тверда натура. Хоч у той час шляхетський вплив уже позначився на українському козацтві й панстві (багато хто переймав польські звичаї: заводили розкоші й пишноту, цілу юрбу служок), проте "Тарасові це було не до серця". Він любив простоту козацького життя й пересварився з усіма своїми товаришами, які тягнулися до пишного життя й схилялися перед Варшавою, називаючи їх "підніжками лядських панів". Невгамовний курінний мав за обов'язок захищати православну віру. Тарас не був створений для сімейного вогнища: побачившись після тривалої розлуки із синами, він уже на другий день поспішає з ними на Січ – саме тут його справжня стихія. Людина величезної волі й незвичайного природного розуму, зворушливо ніжний до товаришів і нещадний до ворогів, Тарас карає польських магнатів та орендарів, захищаючи пригноблених. У ньому немає нічого корисливого, егоїстичного й дрібного, його душа перейнята лише одним прагненням – здобути свободу для свого народу.

На початку твору Тарас Бульба постає як батько, який опікується майбутнім своїх дітей. Він мріє виховати їх справжніми лицарями, тому й відвозить на Січ. Досвідчений воїн намагається передати синам не лише військові навички, а й своєрідний моральний кодекс козака. В основі цього кодексу – патріотизм, вірність присязі, готовність померти за волю батьківщини.

Вірний кінь, шабля, люлька – у своїх потребах старий полковник нагадував звичайного козака. Він належав до типу людей, який витворила сама епоха. Про таких козаків автор пише: "Це був справді надзвичайний вияв української сили: його викресало з народних грудей кресало лиха". Добре знаючи, яке горе несуть вороги, Тарас Бульба не вірить розмовам про мир. Він єдиний із полковників не визнав мирної угоди і, як виявилося, мав слушність: польський гетьман Потоцький відновив свої сили й виступив проти козацького війська.

В образі Тараса Бульби помітна гіперболізація. Вона виявляється в зображенні поведінки героя в бою, а особливо – в епізоді його загибелі. Демонструючи надзвичайну силу духу, козацький ватажок навіть тоді думає не про себе, а про своїх побратимів.

Бульбі непросто було покарати сина-зрадника. Його серце переболіло за старшого сина, який потрапив до польського полону. Тарас зробив усе можливе й неможливе, аби врятувати Остапа. А коли це не вдалося, батько, незважаючи на смертельний ризик, розділив із сином останні хвилини його життя. Сцена їхнього передсмертного прощання досягає високого драматичного піднесення. Бодай в остогидлому костюмі графа-іноземця, Бульба таки хоче бути присутнім під час страти ворогами Остапа. Ця необхідність логічно вмотивована, адже в найтяжчу хвилину мук Остап кличе батька – і той озивається з натовпу, незважаючи на смертельну небезпеку вже для себе самого.

У характері й поглядах головного героя Тараса Бульби втілено типові козацькі риси й світогляд. Герой усе своє життя провів у походах і дослужився до чину полковника. Прототипом Тараса Бульби став предок відомого українського дослідника Миколи Миклухо-Маклая – курінний отаман Війська Запорозького Низового Охрім Макуха. За визволення України з-під влади польської шляхти воювало троє його синів – Омелько, Назар і Хома. Назар закохався у шляхетну панночку, перейшов на бік поляків і разом із ворогами обороняв фортецю від козаків. Брати вирішили викрасти зрадника, але на зворотному шляху Хома загинув у нерівному бою, а Омелькові з бранцем удалося втекти. Курінний отаман власноруч стратив сина-перевертня.

Характер Тараса Бульби автор подає в розвитку. На початку твору він – гарячий полковник, інтриган, який підбурює козаків виступити в похід лише заради того, щоб його сини у воєнних діях набули бойового досвіду. Тарас спричинив до поділу козацького війська на два загони під Дубном, чим призвів до ослаблення сил козаків і, зрештою, до їхньої поразки. Водночас Тарас Бульба – хоробрий воїн, для якого на першому місці – відданість козацькій справі. Навіть вчинки своїх дітей він оцінює крізь призму їхнього ставлення до ворогів. Для нього Андрій після зради козакам – лише відступник від віри й народу. Фанатична відданість справі переважає в Тараса Бульби над родинними зв'язками. Він убиває власного сина, навіть не зробивши спробу з ним порозумітися. Так само Тарас не стримується й виступає на захист православної віри в польській в'язниці, що перешкоджає йому побачитися перед смертю з Остапом.

Тарас Бульба потрапляє до рук ворогів не тому, що переважали їхні сили чи герой виснажився в боротьбі. Він нахилився під час погоні підняти люльку, яка випала. Люлька – це не тільки предмет для куріння тютюну, в українській мові це слово означає також і дитячу колиску. Тим самим М. Гоголь ніби натякає, що Тараса наздоганяє смерть за його фанатичну відданість справі, яка стала на перешкоді збереженню власних дітей, родинних стосунків. До останнього епізоду Гоголь зображує Тараса Бульбу героєм. Після смерті Остапа він повертається в Україну й приєднується до повстання гетьмана Остряниці, щоб помститися за смерть сина. Тарас до останнього подиху бореться з ворогами українського народу. Автор зображує Тараса Бульбу месником, національним лідером, борцем за інтереси народу.

Цитати: "Бульба був страшенно впертий.", "Тарас був із корінних полковників давнього гарту: весь він удався на бойове завзяття і відзначався крицевою щирістю своєї вдачі.", "Вічно невгамовний, мав себе за покликаного оборонця віри православної. Досить було йому довідатись, що в якімось селі люди терплять утиски від орендарів, що набавляють податки з диму, — і він самовладне з'являвся там зі своїми козаками й чинив розправу. Він узяв собі за правило, що в трьох випадках завжди треба братися за шаблю, а саме: коли комисари не поважали старшину і стояли перед нею, не скинувши шапки; коли глумилися над православною вірою й не шанували прадідівських звичаїв і, нарешті, коли ворог був бусурмен чи турчин, супроти яких він вважав конче потрібним усяк час уживати зброї на славу християнства.", "…Бульба завжди лягав рано. Він розлігся на килимі, вкрився кожухом, бо вночі було холодненько, та він таки й любив поніжитись у теплі, коли бував удома.", "Бульба раптом вискочив на свого Чорта, що скажено рвонувся вбік, почувши на собі двадцяти-пудову ваготу, — Тарас-бо був надзвичайно важкий і дебелий.", "Але Тарасові Бульбі не до душі була така рада, і насупив він ще нижче на очі свої чорні, сивиною взяті брови, немов ті кущі, що поросли по високій маківці гори і вершечки яких занесено голчастим північним інеєм.".

Остап. Старший син Тараса Бульби наділений богатирськими рисами, він продовжує батьківську справу. Тарас пишається його вдачею, завзяттям і силою. Для Остапа немає нічого дорожчого за рідний край, для якого він готовий разом з усіма на найстрашніші муки й навіть на смерть. Чого варта його витримка під час страти: переживаючи нелюдські тортури, він зціплює зуби, демонструючи свою незламність і водночас зневагу до ворогів.

Остап постає типовим образом молодого козака-запорожця. Він схожий до Тараса Бульби за головними рисами характеру та поведінки. Ще змалку Остап марив життям на Січі. Не бажаючи навчатися, хлопець чотири рази закопував свій буквар у землю. Лише погрози батька, що син ніколи не побачить Запорозької Січі, змусили Остапа закінчити академію.

У першій зустрічі з батьком хлопець доводить, що він має сили послужитися козацькій справі. Рішучий і сильний у боротьбі з ворогом, Остап ніжний і чулий до своєї матері. Їдучи степом на Запорозьку Січ, він весь час думав про неї, й серце його щемить від швидкої розлуки з ненею.

Остап мав сильну волю й рішучий характер. Він був надійним товаришем у бойових походах, ніколи не зраджував своїх побратимів. У ньому, "незважаючи на молодість, вже були помітні риси майбутнього вождя": "холоднокровно, майже неприродно для двадцятидворічного, він за одну мить міг оцінити всю небезпеку і весь стан справ". Під час сутичок з ворогами герой розумно вів бій. Складалося враження, що "Остапу… було на роду написано… важке знання вершити ратні справи".

Остап мужньо поводить себе перед стратою. Він звертається до своїх побратимів-козаків із закликом померти мужньо й гідно як істинні християни. Батько залишається для Остапа прикладом, найближчою людиною. Не випадково передсмертні слова Остапа звернені саме до батька: "Батьку! Де ти? Чи чуєш мене?" У цьому епізоді перед нами постає справжній герой і патріот, який зберіг вірність козацькому слову. Образом Остапа автор підкреслює, що кращі риси характеру героя були сформовані в жорстоких випробуваннях, у війні за народні інтереси.

Цитати: "Остап мав славу одного з найкращих товаришів. Він рідко верховодив у зухвалих витівках — обтрусити чужий сад чи обібрати город, зате один із перших ставав під знамена спритних бурсаків і ніколи й ні за яких обставин не виказував своїх товаришів; ніякі канчуки й різки не присилували б його таке вчинити. Він був твердий до всяких спокус, опріч війни та бучної гулянки; принаймні ніколи ні про що інше майже й не думав. Він був прямодушний з рівнею своєю. Він був добрий до такої міри, до якої міг бути добрий юнак із такою натурою і в такий суворий час. Його взяли за серце сльози бідної матері, і тільки це тепер його смутило й змушувало в задумі хилити голову.", "Старший, Остап, почав з того свою науку, що першого ж року втік додому. Його повернули, тяжко випарили й посадовили за книжку. Чотири рази закопував він свого букваря в землю і чотири рази, відшмагавши його немилосердно, купували йому нового. Запевне він зробив би те і вп'яте, коли б батько врочисто не заприсягся віддати його на цілих двадцять років у монастирські служки й не пообіцяв привселюдно, що він довіку не побачить Запорожжя, якщо не навчиться в академії всякої науки. Цікаво, що це казав той самий Тарас Бульба, який шпетив усяку вченість і радив, як ми вже бачили, своїм дітям зовсім про неї й не дбати. З того часу Остап якнайстаранніше засів за нудотну книжку і незабаром став у перші лави.", "Остапові, здавалося, був на роду написаний вояцький шлях і тяжке вміння вершити військові справи.