Вакула. Сільський коваль і живописець, гарний український парубок, сором'язливий і добрий. Автор зобразив його спритним, веселим, сильним і сміливим, Вакула вмів вірно любити й завзято відстоювати своє щастя. Особливо вражає й захоплює його вчинок, який Вакула зробив заради коханої Оксани: не побоявшись чорта, здійснив на ньому подорож у далекий і загадковий Петербург та дістав царицині черевички. У цьому епізоді дуже яскраво проявляється готовність парубка зробити все можливе і неможливе заради коханої. Самовідданість, сміливість Вакули, його безмежна любов були винагороджені, бо він отримує згоду на шлюб від Оксани і її батька. Автор наділяє коваля такими рисами вдачі: фізична сила, сором'язливість, гарний маляр, наполегливість (він був єдиним, хто упадав за Оксаною, не зважаючи на її опір та глузування парубків з нього), простодушність, здатність на самопожертву, богобоязливість.
Цитати: "силач і хлопець хоч куди, що був чортові осоружніший, ніж проповіді отця Кіндрата. На дозвіллі коваль малював і вславився як найкращий живописець на всю околицю", "Коваль був богобоязлива людина й малював часто образи святих… тріумфом його майстерності була одна картина, намальована на церковній стіні у правому притворі, на якій зобразив він святого Петра в день страшного суду з ключами в руках, як той виганяв з пекла нечисту силу; переляканий чорт кидався на всі боки…", "Один тільки коваль був упертий і не кидав свого залицяння, дарма, що й з ним поводились анітрохи не краще, ніж з іншими", "Все в ньому хвилювалось, і він думав тільки про одну Оксану.", "Як укопаний, стояв коваль на одному місці. "Ні, не можу; несила більше…" промовив він нарешті. "Але, боже ти мій, чому вона така з біса гарна? її погляд, і мова, і все, ну, от так і палить, так і палить… Ні, немає вже снаги перемогти себе! Час покласти край усьому: пропадай душа, піду втоплюся в ополонці, та й поминай, як звали!"", "Коваль і собі не хотів осоромитись та виявити себе новаком, до того ж, як уже мали нагоду бачити нижче, він знався і сам на письменній мові.", "Запорожці, почувши коваля, що так вільно говорив, зробили висновок дуже для нього вигідний.", "Прокинувшись, він злякався, коли побачив, що сонце вже високо. "Я проспав утреню й обідню!" Тут побожний коваль засмутився, міркуючи, що це, певно, бог, навмисне, караючи за грішний його намір занапастити свою душу, наслав сон, який не дав йому навіть побувати такого великого свята в церкві. Та проте, заспокоївши себе тим, що наступної неділі висповідається у цьому попові і з нинішнього дня почне бити по п'ятдесят поклонів цілий рік, заглянув він до хати; але в ній не було нікого.".
- Ніч перед Різдвом (повний текст) ▲ читається приблизно за півтори години
- Ніч перед Різдвом (аналіз, паспорт твору)
- Ніч перед Різдвом (скорочено)
- Ніч перед Різдвом (шкільні твори)
- Куди збираються дівчата й парубки? Опишіть обряд колядування, розкрийте його міфілогічне значення. (та інші запитання)
- Біографія Миколи Гоголя
Відьма. Показана у домашньому просторі, набуває людських рис і діє поруч з персонажами-людьми. Здатна перетворюватися на звичайну жінку – Солоху. Зображена напрочуд гарною відьмою. Вона не шкодить головним героям, хоча певною мірою впливає на хід подій. Те, що Солоха-відьма є матір'ю коваля Вакули, відповідає традиціям українського фольклору. Герой, наділений чарівною силою, має й чарівне походження. За Солохою упадало багато чоловіків з Диканьки, але вона мріяла стати дружиною козака Чуба.
Цитати: "Мати коваля Вакули мала не більше як сорок літ. Вона була ні гарна, ні погана з себе. Важко й бути гарною в такі роки. Однак вона вміла так причаровувати до себе найстатечніших козаків (яким, не завадить між іншим сказати, мало було діла до краси), що до неї вчащали і голова, і дяк Йосип Никифорович (звісно, коли дячихи не було дома), і козак Корній Чуб, і козак Касян Свербигуз. І, на похвалу їй слід сказати, вона так уміло обходилася з ними, що жодному з них і на думку не спадало, що в нього є суперник.", "А піде бувало Солоха у свято до церкви, надягнувши барвисту плахту з китайчатою запаскою, а поверх неї синю юпку з понашиваними ззаду золотими вусиками, та стане просто біля правого криласа, то дяк уже, далебі, закашлювався і примружував мимохіть очі у той бік; голова гладив вуси, закладав за вухо оселедець і говорив до ближчого сусіда: "Ех, добра жінка! Чорт — не жінка!" Солоха вклонялась кожному, і кожний думав, що вона вклоняється тільки йому.", "Солоха була найпривітніша до козака Чуба", "Солоха була не така вже жорстока; до того ж чорт, як відомо, діяв з нею заодно. Вона таки любила бачити цілий натовп, що упадав біля неї, і рідко бувала без компанії; а цей вечір, однак, думала перебути сама, бо всіх значних людей в селі було закликано на кутю до дяка."
Чорт. У Святвечір йому залишилось мало часу для перебування на землі, тому чорт хотів нашкодити Вакулі, якого найбільше ненавидів. Чорту притаманні риси характеру звичайної людини. Наприклад, він, як і решта чоловіків, залицяється до Солохи. З допомогою чорта Вакула здійснює подорож в Петербург до цариці. Найбільше чорт боявся хреста, і цим користався Вакула, який, використавши чорта, дав йому доброї прочуханки.
Цитати: "Спереду достоту німець: вузенька мордочка, яка безнастанно вертілася на всі боки та нюхала все, що тільки траплялося, закінчувалась, як і в наших свиней, кругленьким п'ятачком; ніжки були такі тоненькі, що коли б такі мав яреськівський голова, то він поламав би їх за першим козачком. А зате ззаду був він точнісінько губернський стряпчий в мундирі, бо в нього теліпався хвіст, такий гострий та довгий, як теперішні мундирні фалди; хіба тільки по цапиній бороді під мордою, по невеличких ріжках, які стирчали на голові, та що увесь був не біліший од сажотруса, можна було догадатися, що то не німець і не губернський стряпчий, а просто чорт…", "ця тварина прудкіша за всякого фертика в панчохах", "Чорт тимчасом не на жарт розніжився в Солохи: цілував їй руку з такими вихилясами, як засідатель попівні, хапався за серце, охкав і сказав прямо, що коли вона не погодиться вдовольнити його спрагу і, як водиться, нагородити, то він ладен на все: кинеться у воду, а душу пошле прямо в пекло.".
Корній Чуб. Багатий козак, вдовець, батько красуні Оксани, не любив Вакулу, хотів одружитися з Солохою.
Цитати: "старий Чуб ледачий та вайлуватий", "Чуб поправив свій пояс, що тісно підперізував його кожуха, насунув глибше свою шапку, стиснув у руці батіг – страх та кару для в'їдливих собак…", ""Здорова будь, Солохо!" сказав, увіходячи до хати, Чуб. "Ти, може, і не чекала мене, га? правда ж, не чекала? може, я перебив…" провадив далі Чуб, показуючи на обличчі жартівливу та значущу міну, яка заздалегідь давала знати, що неповоротна голова його трудилася й готувалася пустити який-небудь ущипливий і химерний дотеп. "Може, ви тут і розважалися з ким-небудь!.. може, ти кого-небудь і сховала вже, га?" і захоплений таким своїм зауваженням, Чуб засміявся, тішачись у душі, що він один тільки користується з доброї прихильності Солохи."", "Чуб не виявив ні радості, ні смутку про долю Вакули. Його думки заповняло одне: він ніяк не міг забути зрадливості Солохи і, сонний, не переставав ганити її.", "Чуб вирячив очі, коли ввійшов до нього коваль, і не знав з чого дивуватись: чи з того, що коваль воскрес, чи з того, що коваль насмілився до нього прийти, чи з того, нарешті, що він вирядився таким чепуруном і запорожцем. Та ще більше здивувався він, коли Вакула розв'язав хустку й поклав перед ним новісіньку шапку й пояс…", "Чуб трохи подумав, подивився на шапку та пояс, шапка була чудова, пояс теж не поступався перед нею, згадав зрадливу Солоху і сказав рішуче: добре! присилай сватів".".
Оксана. "Дивовижна дівка!" – із захватом говорить про Оксану коваль Вакула. Перша красуня на селі, марнолюбна й примхлива. Юрбами переслідували її парубки, Однак помалу, не дочекавшись взаємності, втрачали терпіння. Лише молодий і гарний коваль "був упертий і не залишив свого залицяння". Розпещена загальною увагою Оксана лише насміхалася з коваля. Дівчина любила ігри і пісні, жарти й веселощі, гуляння з дівчатами. Коли до Оксани дійшли чутки про смерть коваля, вона зрозуміла, що хвилюється за нього і кохає. Так героїня забуває легковажність і пустощі та розуміє серйозність своїх почуттів до коваля.
Цитати: "Оксані не минуло ще й сімнадцяти років, а вже мало не по всьому світу, і по той бік Диканьки, і по цей бік Диканьки, тільки й мови було, що про неї. Парубки гуртом проголосили, що кращої дівки й не було ще ніколи і не буде ніколи на селі. Оксана знала й чула все, що про неї говорили, і була вередлива, як красуня", ""І чого людям надумалось розславляти, нібито я гарна?" говорила вона, ніби неуважно, для того тільки, щоб хоч про що-небудь побалакати з собою. "Брешуть люди, я зовсім не гарна". Але свіже, жваве, по-дитячому юне личко, з блискучим чорними очима та невимовно привабливою усмішкою, що пропікала душу, майнувши в дзеркалі, враз довело інше. "Хіба чорні брови та очі мої", провадила далі красуня, не випускаючи дзеркала: "такі гарні, що вже подібних до них немає й на світі? Яка тут краса в цьому кирпатенькому носі? і в щоках? і в губах? ніби гарні мої чорні коси? Ух! їх можна злякатися увечері: вони, як довгі гадюки, переплелись та обвились круг моєї голови. Я бачу тепер, що я зовсім не гарна!" і, відхиляючи трохи далі від себе дзеркало, скрикнула: "Ні, гарна я! Ой, яка гарна! Диво! Яку радість принесу я тому, кому буду жоною! Як милуватиметься з мене мій чоловік! Він нестямиться від радості! Він зацілує мене на смерть".", ""А, Вакуло, ти тут! здоров!" сказала красуня з тою самою усмішкою, що мало не зводила Вакулу з розуму. "Ну, багато наколядував? Е, який маленький мішок! а черевики, які носить цариця, дістав? дістань черевики, вийду за тебе заміж!" і, засміявшись, побігла з гуртом дівчат.", "Оксана збентежилась, коли до неї дійшли такі вісті. Вона мало вірила очам Переперчихи та бабським теревеням, вона знала, що коваль надто побожний, щоб зважитися занапастити свою душу. Та що, коли він і справді пішов з наміром ніколи не вертатись у село? А навряд чи в іншому місці знайдеться такий молодець, як коваль. Він же так кохав її! він довше за всіх зносив її вередування! Красуня цілу ніч під своїм укривалом поверталася з правого боку на лівий, з лівого на правий, — і не могла заснути.