Завантаження
Валентин Чемерис, "Чаювання з душогубцем"
Якось, коли він у черговий раз приніс мені борг — все ті ж три гривні, що їх у мене зазвичай позичав "до пенсії", — я, пригадую, саме зібрався чаювати, тож запросив і його на чашечку.
Він охоче погодився, але одразу ж і застеріг:
— А ви не погребуєте зі мною чай пити?
Я навіть не подивувався, лише запитав його:
— Але чого це я маю вами гребувати? Рогів, здається, у вас немає. А втім, хоч би вони й були, я не закомплексований.
— Але ж я… я — душогубець...