Народний артист

Гончар Олесь

Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Таксист був явно не в дусі. І недбала поза, і руки, що тримали кермо якось нехітьма, і невдоволений вираз обличчя зі зневажливо відкопиленою нижньою губою — все ніби промовляло: підсунули ж мені цього пасажира, та ще в суботній день! Де він у дідька взявся на мою голову, і кому потрібна ця його поїздка безглузда? Що він забув, спитати б, у тому забагнюченому, промоклому під дощами осінньому селі? Такі пасажири найчастіше дошкуляють у дорозі якимись витребеньками, кривитимуться на кожну запалену тобою сигарету, а потім ще змусять чекати так, що навряд чи й встигнеш на вечірню телепередачу. А сьогодні ж хокей...

Коли молода, з густо підмальованими очима диспет-черка давала йому цей наряд, вона, видно, була певна, що ощасливлює його:

— Артиста повезеш!

— Це велика честь?

— А хіба ні? Може, це єдиний такий почесний рейс тобі випадає за все твоє сіромашне життя...

Той, кого належало везти, справляв геть невигідне враження. Лише глянув на нього таксист, коли пасажир вийшов з готелю, одразу сказав собі: ну, з цим повеселишся... Цей натішить тебе анекдотиками. Затиснеть-ся в куток на задньому сидінні й сопітиме всю дорогу та пігулки ковтатиме для профілактики... Шапочка на-ньому пиріжечком, якась ніби дамська, пальто підстрелене, шарфом закутаний до самого носа, гострого, дзьобатого, і вираз на обличчі такий, наче ось він чхнути збирається, цей твій випадковий товариш і брат. Постать сухорлява, зіщулена, а в руках квіти в целофані, великий букет живих розкішних троянд, він їх, як дитину, обережно тулить до грудей... Де він і добув ці троянди зараз, глибокої осені, коли вже й листя з дерев вітри обшматували?

Зайнявши місце в машині, пасажир чемно поздоровкався до таксиста і з привітністю в голосі запитав, чи йому, водієві, ця дорога достатньо знайома. Одержавши ствердну, хоча й крізьзубну, відповідь, приспокоївся, занурив голову в картатий мохеровий шарф, сподіваючись, видно, ще й подрімати.

Варто було тільки виїхати за місто, як таксистові одразу ж закортіло курити. Це в нього мовби інстинкт з часом такий виробився: тільки-но випаде везти далекого пасажира, особливо з тих, хто, піддавшись агітації, кинув палити, як рука твоя несамохіть тягнеться до сигарети. Відчуваєш просто нестерпний нікотиновий голод. Ось як і зараз. Звичайно, могла б виникнути на цьому грунті словесна перепалка, одначе пасажир виявився терплячим, він лише кахикнув стримано, даючи в такий спосіб зрозуміти, що до тютюнового диму голосові зв'язки його незвичні, але чи на всі пасажирські покахикування варто водієві зважати? На кожен чмих не наздоровкаєшся. А коли, викидаючи недопалок за вікно, таксист на мить опустив скло, і хвилею вітру війнуло, то пасажирові й це, видно, було не до шмиги, він заворушився, засовався на сидінні, гадаючи, певне, що скло так і лишиться опущеним... Наче й не тринадцяте число, а такий вередун трапився: все йому не так, в усьому йому дискомфорт. їхав би собі персональним автобусом, як інші громадяни, там боки тобі б пообтовкували...

А день похмурий, вітряний, хмари пелехаті повзуть над самим шосе, ще й мжичкою час від часу порскає по склу. Тільки з обіду звернуло, а насурмилось так, ніби вечоріє. І куди людині гнати в таку негоду, і спитати б — чого? Сидів би собі в готелі, у своєму теплому люксі або в бар спустився б, де на дзиґлику годинами міг би смоктати пійло через соломинку, але ж ні — в дорогу потятло... Та ще з таким парадом, з квітами, як жених, хоч сивина з-під шапочки снігом уже сивіє.

Є вчинки людські, що їх таксист, хоч убий, відмовляється розуміти. І пасажирів останнім часом випадок посилає ніби навмисне таких, щоб порушити твої усталені уявлення про людей, про те, що на світі добре і що погано. Трапляється, звичайно, і пасажир-однодумець, але частіше дістанеш такого, який ніби спеціально сідає, щоб дошкулити тобі своїм вередуванням та розруйнувати, як оце сьогодні, всі твої плани на вечір. Адже приятель мав зайти, в шахи після хокею зрізались би чи в сусіднє кафе пішли б, там обіцяли чеське пиво завезти... А натомість маєш халепу' Подумки таксист послав кількох чортів диспетчерці і, досадливо скосивши око на пасажира, помітив, що той саме чогось усміхається, на білім довгобразім обличчі блукало зовсім незрозуміле водієві блаженство. Що з ним? Чим розчулило його це сіре, грязьке шосе, обтикане колюччям голих почорнілих дерев?

Помітивши понурий погляд таксиста в дзеркальці, пасажир теж миттю спохмурнів і відсунувся геть у куток, наче щоб бути далі від якоїсь неприємності. На обличчі артиста не зосталося й сліду від того, що водієві здалося блаженством, від тієї світлої замріяності, в стані якої пасажир щойно перебував.

На превеликий жаль
Відображення повного тексту твору обмежено правовласником. Електронну копію тексту тепер можливо тільки придбати. Документ на підставі якого твори вилучено з публічного доступу.
1 2 3
загрузка...