Сан Санич любить рахунок
І скільки тобі говорить: "Не бери в магазині м'яса". Не слухаєш,
Ти ж сама розумієш, що в крамниці не поторгуєшся. Або знову оці квіточки. Ну для чого вони тобі? Яка з них користь? Пахнуть. Можна без пахощів обійтись – зайва розкіш. А якщо вони тобі так подобаються – купи штучних. Пречудесні. Пам'ятаю, у моєї матері двадцять років стояв такий букетик і завжди мав гарний вигляд. Головне – пилок отак легенько мокренькою ганчірочкою витерти – і все гаразд, і ніколи не в'яне. Краса! А ти? Кожного разу – свіжі квіти. А це свіжа копійка. Ох, як ти не цінуєш так важко зароблені гроші. Копійки, кажеш? Ну й що? Копійка, по-твоєму, не гроші? Копійка до копійки, а там ще копійка, дивись і карбованець. Недарма кажуть: "Копійка карбованця береже".
Ось сьогодні, що ти взяла? Давай підрахуємо: лаврове листячко – 3 копійки, а можна було взяти на 2. М'ясо по 1 карбованцю 10 копійок? Ну й дурепа. На базарі свинину вчора по 90 копійок продавали. Що, яка? Гарна, жирна, А ти цілих 20 копійок переплатила. А морква для чого? Цілий пучок? Для чого цілий пучок? Обов'язково залишиться. Не можна було пів пучка взяти? На півкопійки? А на півкопійки кропу? Яка ж ти все-таки неощадлива. І скільки, цікаво, ти витратила? Три карбованці і 40 копійок. Але ж учора ми пообідали за два тридцять, і непогано. Правда, борщ підігрівали і залишилось два шматочки м'яса, але було смачно. Навіть дуже! Отже, у тебе залишилось 1 карбованець 60 копійок. Квіти? Карбованець 58 копійок. Що, склянка газованої води і порція морозива? Ну, знаєш, ти зовсім себе не жалієш. Знову будеш скаржитись на різь у шлунку. Де це бачено, напитись газованої води, а потім наїстись морозива. Ні, ти як дитина. Скільки я тобі говорив – не роби цього. Не слухаєш. Ти хочеш остаточно розладнати свій шлунок. А чому ти мені даєш карбованця і 30 копійок? Газети? Які газети? Про Гагаріна, Титова? Що? Купила, щоб обгорнути м'ясо? Боже! Для чого купувати газети, коли у мене їх на роботі хоч відбавляй. Скажи – принесу. Ні, ти таки безгосподарна. Ну, гаразд, гаразд, не сердься. Нічого плакати. Добре. Правильно. Минулого разу в тебе болів шлунок не від морозива і газводи, а від риби й молока. Згадав, розумію. Даруй, даруй, але зрозумій, що як чоловік я повинен тобі щось сказати? Так чи ні? Чи я не маю права? Гаразд. Все. Ось тобі ще 2 карбованці і 70 копійок – це на завтра. Захочеш води, можеш купити, тільки морозива, дивись, не бери. Що-небудь одне. Хто ж, як не я, дивитиметься за тобою.
Сан Санич пішов на підвищення
- Олег Чорногуз — Як поводитися в кіно
- Олег Чорногуз — Ключ до вбивства
- Олег Чорногуз — Убивця лежав поруч (збірка)
- Ще 38 творів →
Пробачте, як вас величають? Тамарою. Це при Петрі Яковичу. А мене звати Сан Саничем, і при мені ви будете Тамара... Як Вас по батькові? Григорівна? Отак, з сьогоднішнього дня будете Тамара Григорівна. Тут не школа і не дитячі ясла, а солідне підприємство, і щоб оцього самого "Тома", "Томочка", "Томуньчик" я не чув. Зрозуміли? От і чудово. А то уявляєте собі: приїжджає хтось із центру, а у нас тут це саме, хихоньки, хахоньки. Негарно. Дуже навіть негарно. Що люди подумають. І це в той час, коли ми прийняли рішення про трудову дисципліну на профспілкових зборах. Це чудово, що ви все розумієте, але я, як ваш керівник, змушений вас попередити. Ви ще зовсім молода, приваблива, і все може бути. Після закінчення робочого дня, не в межах підприємства, будь ласка... Я вам там не керівник, А тут... Прошу любити і поважати. Зрозуміли? Це чудово. І ще одне: коси. Ось ці коси на голові вашій. Ви мені пробачте, але все ж скажіть, будь ласка: вони у вас куплені в перукарні чи свої? Свої! Гарні коси, але їх тепер майже ніхто не носить. Придивляйтесь. Головне, не забувайте, на якому підприємстві і з ким ви працюєте. Секретар-друкарка – це в наш час, ну, як би вам сказати, права рука відповідального керівника. Я, наприклад, пам'ятаю – у мого знайомого Якова Петровича була друкарка, так, повірите, вона більше за самого Якова Петровича знала. Так! Саме так! Не посміхайтесь. Більше навіть – вчила його, як викручуватись перед керівництвом, з чого починати ділові розмови і коли. Аякже! В неї був "стаж". Вона була нібито й не вища за нього, а так, скажімо, як додаткова голова. Так ви мене зрозуміли: додаткова голова. От і добре, Тамаро Григорівно! А щодо кіс подумайте.
Сан Санич – сам на сам
Мда-а. Значить, стіл. А це крісло. Тверденьке, не бійсь. І головне, якесь воно не солідне і не вселяє відвідувачеві поваги до моєї особи, не підкреслює мого авторитету. Крісло поставимо, безперечно, шкіряне. А телефонів... два... Всього два? І всі одного кольору?! А чи не краще поставити три: два чорненьких, а посередині – біленький. Зрозуміло, що три. Ну, з телефонами, скажімо, покінчено. А як з письмовим приладдям? Хіба це приладдя?! Та в мене до цього краще було! Ні, це не для керівника. Замінити, негайно ж замінити. В усьому повинен бути порядок. Так, а де ж трюмо поставити? В цьому кутку? Ні. Ось тут напроти. Шафу пересунемо в цей куток, а трюмо отут. Буде все видно. Кожного разу від дурного виразу обличчя стримуватиму себе.
Так. А що це? Ага! Мало не забув – печатка. Печатка. Що ж перше ставити: печатку, а потім підпис чи раніше підпис, а потім печатку? Дивно, як я міг забути? Як же це робив Петро Якович? Дивно, як тільки я так міг. Раніше печатка. Безперечно, раніше печатка, а потім підпис. Ні, раніше підпис, а після печатка. А втім, чорт його знає, що раніше. Кого ж запитати? Тамару Григорівну? Незручно. Гаразд. Що-небудь придумаємо. Що ж придумать? Ага-а! І як я тільки зразу не здогадався. Правильно, видамо інструкцію для всіх заввідділами під назвою: "Як користуватись печаткою і власним підписом".
А хто ж напише? Тамара Григорівна. Зрозуміло, що Тамара Григорівна. А де тут дзвіночок? Нема. Як нема? Це щоразу підніматись? Цікаво. Тамаро Григорівно, а куди подівся звідси дзвіночок? Не було? Як так не було? Непорядок. З завтрашнього дня щоб був. І ще одне: надрукуйте, будь ласка, інструкцію в 200 примірниках про те, що раніше ставити на документах: власноручний підпис чи печатку?
Я і сам знаю, Тамаро Григорівно, що раніше підпис, але все-таки надрукуйте. І більше таких слів у кабінеті не вживайте. Все-таки не гаразд. Така дівчина й такі вирази: "Навіть ослові зрозуміло, що раніше".
Так, а що ж ще? Ага, підпис. Це, мабуть, нелегко. Доведеться розписуватись по-новому. Цей підпис нікуди не годиться. Як же краще? Розмашисто чи вузько? Розмашисто. Ось так. Ні, отак буде красивіше. А цей кінчик, здається, зайвий. Ану, без нього. Трошки краще, але не те. Викинути цю паличку. Непогано, але дуже короткий підпис. Так мій Васько розписується. А що це за підпис? Єрунда. Добре. З підписом заняття продовжимо завтра. Вже й так півдня на це убив. А як бути з телефонами? Основне, і трохи не забув. Як же краще відповідати? Алло! Ні. Це нібито запитуєш. Правильніше, напевне: "Так. Я вас слухаю". Це теж не те – тон начальника районної філії зв'язку. А якщо: "Коптилкін вас слухає!" Це нібито краще, але довгувато. Треба коротше. "Коптилкін біля телефону". Гарно? Погано: "Коптилкін біля телефону". Бр-р-р! Як Слон біля ніг Моськи. А може, просто без "телефону" і "вас". "Коптилкін слухає". Можна і так. Це загальна відповідь. А як відповідати області? Теж так? Не той відтінок у голосі. Як же придумати? Оце заковика. Коли б швидше поставили оцей, як його, відеотелефон, щоб було видно, чиє обличчя і його вираз, особливо очі й посмішка. Ох! Як це важливо у нашій роботі.
Сан Санич керує
Так. Що ж, товариші, працюємо ми разом, так би мовити, не перший день. А де зміни? Де прогрес? От ви, Кундирьов, начальник заготівельного цеху. Що у вас там робиться? Не вмієте економити, розбазарюєте. Місячний план на 130 процентів виконали. Хіба це показники? Ви в газеті читали – люди по 240 процентів даюnь, а у вас – 130?! Це багато? Мало. Дуже мало, товариші. А вся біда в тому, що товариш Кундирьов, як і Довгоненко, зупинились на досягнутому. А взяти товариша Гусакова. Ви тут? Пробачте, як вас? Ніяк не розберу, що написано. Як вона друкує? Семен Оскарович, здається. Так ось, Оскар Семенович! Пробачте, Семен Оскарович! У вашому цеху поганенько з трудовою дисципліною – замість того, щоб ділом займатись, ви базіканням займаєтесь, а час іде, робота стоїть. Не вмієте цінувати дорогоцінного часу. Інші цехи вже борються за звання комуністичних. А у вас? Ні одного ударника компраці немає. А чому немає? А я вам скажу... Є? Хто? Ударники є? Одну хвилиночку, а у кого ж нема? У вас, Скоробогатов? Доберусь і до вас. У вас, значить, є. Це приємно. Приємно чути. Але зрозумійте, товариші, спочатку ліс возять, а тоді кору обтесують. А ви чого посміхаєтесь, Гордієнко? У вас що, все як слід? Не так вже q гладенько, як вам здається. Вам плакати треба, а ви смієтесь. Так, так, плакати. Політико-масову роботу занедбали, план щомісячно не виконується, а ви посміхаєтесь. На 170 процентів виконуєте, кажете? Все одно мало. Люди на 240 дають. Бач, заспокоївся. А нас, товариші, партія вчить не заспокоюватись... Шукати. Думати. Дерзати.
Тепер щодо раціоналізаторів. Не вбивайте, товариші, ініціативи. Дайте простір думкам! Менше запирайтесь у своїх кабінетах, побільше з людьми, в гущі народних мас. Ближче до них. Не бійтесь, сміливіше, товариші. Від цього тільки користь.
Що ви сказали, молодий чоловіче? Цех стоїть. Ви кому вказуєте? Ви що, не навчились зі старшими розмовляти? Так ви знаєте, хто я? Так, правильно, начальник контори. Ви, молодий чоловіче, не помилились, але я для вас батько, а ви мені вказуєте, що цех стоїть. Так, я начальників цехів міг би зібрати в себе в кабінеті – це правильно. А яке вам, власне кажучи, до цього діло? План. Нічого, натиснете, так, по-нашому, з вогником, ентузіазмом, все буде в порядку. Не можу ж я перекричать шум верстатів. Так ось, товариші, вам наглядний факт недисциплінованості. І це у вас, товаришу Гордієнко, і вам смішно. Соромно, соромно за вас. Я не знаходжу слів. Як так тільки можна. Цікаво, куди дивиться профорганізація, куди дивиться начальник цеху? До речі, після наради ви, товаришу Гордієнко, зайдете до мене.
Запитання будуть? Будь ласка.