Неприкаяний роман

Трагедія землі нашої у тому й полягає, що ті, кому дозволено було правити на Русі-Україні, ніколи за неї не молилися, а тим, хто за неї молився, правити... ніколи не дозволяли!

* * *

Вся сучасна історія України є трагічним свідченням того, до якого політичного й соціального божевілля здатні довести свій божественно талановитий Народ — його безбожні, безталанні керівники!

ЗАМІСТЬ ЕПОХАЛЬНОГО ВСТУПУ...

А ви, возлюблені... зберігайте себе в любові Божій, чекаючи милості від Господа нашого Ісуса Христа, для вічного житія.

З новозавітного "Послання від Іуди"!

"Неприкаяний роман" — це відтворення сумної і трагічної долі неприкаяного покоління українських патріотів кінця ХХ — початку ХХІ століть, яке, вимріявши, виборовши, духовно і душевно вистраждавши незалежність України, зазнало глибокого, депресивного розчарування, виявивши, що, як і раніше, політична, економічна і духовна влада в молодій Українській Державі залишається в руках тисяч і тисяч "щирих землячків" наших, у яких...

любов до української землі така ж смертельно міцна та вічна, як і ненависть до всього українського на ній;

які життя ладні віддати за Україну, аби тільки на ній не лишилося жодного, хто хоч трішечки усвідомлює себе українцем;

які молитися готові на Україну і за Україну, але. без українців!

".ЩЕ Й ПІДСИЛЕНОГО НЕДОРЕЧНИМ

ПРОЛОГОМ...

Це ж по яким "панятіям" треба було так світ цей варганити, щоб на одного Бога — мільярд безбожників, а на кожного христолюбця — по мільйону христопродавців?!

З "епохальних" роздумів героя цього "Неприкаяного роману"

Христопристольному незалежно-державницькому Києву Ісус Христос явився в ніч на 24 серпня...^[1]

Терново вклонившись першозрадникові віри предків своїх язичницьких Володимиру-Хрестителеві, він голгофно зійшов на Спокутний Майдан (неправедно званий у миру "Майданом Незалежності"), біблійно осінив суржикомовне товариство затусованих ідолопоклонників; антикризово і двомовно помолився під Верховним Савєтом...

А вже по тому, по-земляцьки щиро благословивши вервечку безталанних містечкових літераторів, що "Літукраїнно" шикувалися в чергу за Національною Шевченківською премією, довго і безнадійно зітхав перед резиденцією Президента...

— Ти шо, тіла, і є той самий Ісус?! — співчутливо поцікавився в нього нардеп-іудомандатник тринадцятого скликання, в черговий раз — тайновечірно, без хреста і печатки, — продавшись заВЕТОваним чужо— фракційникам. — По другій ходці, блін; з понтом, друге пришествіє?

— ...А що вдієш? Хтось же мусить приймати муки і спокутувати гріхи ваші, сину мій!..

— Ну-ну! Довго ж вам із Господом у цьому лайні порпатись доведеться, блін! — тріснув дверцятами БМВешки. — Це ж по яким "панятіям" треба було так світ цей варганити, — коньячно видихнув нардеп-"тушка"^[2] повз приспущене скло, — щоб на одного Бога — мільярд безбожників, а на кожного христолюбця — по мільйону христопродавців?! А, головне, нема такого падла, яке не норовило б тебе на чомусь та розп'ясти!

— Але ж, побійтеся Бога! Ви ж подивіться, що ви на цій землі витворяєте, як поводитеся! Та ж у Святому Писанні сказано!..

— Ти, старий, "писаннями" на нас не наїжджай. Так, в натурі, справи не робляться. Маєш якусь пред'яву — забий "стрілку": ти — з апостолами, я — з братвою, і кожен відповідає за свій "базар".

.Тієї ж миті обидва звели очі до неба.

Літак, що армагедонно розкроював небо над заплавами Дніпра, віз до столиці Північного Сусіда чергового українського Достойника.

Як благословиться на світ, той уклінно запевнятиме Старшого Брата, що від обіцянок своїх "крємльовскім ізбіратєлям" запровадити в Україні "язык", як другий державний, та за газовий патрубок віддати Єдінай і Нєдєлімай Севастополь; а ще — узаконити подвійне громадянство і сотворити сепаратистську Донецьку республіку, — ні він особисто ("как можна"?!), ні його продажна проросійська коаліція у Верховній Зраді, — не відступляться.

..."Як же сам ти, блін, безбожно продешевив зі своїм другим переходом до цієї ср. фракції, їхньої грьобаної Верховної Зради!" — валютними різками пройшовся по собі іудомандатний нардеп-"тушка" тринадцятого скликання через кілька хвилин після зустрічі з Ісусом. Страдницьки приймаючи при цьому на тіло і душу всі гріхи земних "папєрєднікав" своїх.

І не десь там, на паперті храмовій, "пройшовся", а, як годиться, у нічному клубі — з рулеткою, сауною і дєвачкамі...

."Як же ти, блін, безбожно запізнився зі своїм другим пришестям на цю грьобану Землю, до цих грьобаних людців!" — духовними ланцями бичував себе Ісус після зустрічі з нардепом-іудомандатником, спокутно несучи свого хреста і своє, хоча й біблійне, але й досі — "в другому читанні, з усіма поданими Господом поправками" — не прийняте "Вчення Христове" — на Голгофу покаяння.

".І ДОСТОБІСА ДОРЕЧНИМ

ЕПІЛОГОМ

"Годі сумирно терпіти імперські амбіції, прояви сепаратизму і диверсії з боку ворогів України! Випад — на випад, удар — на удар, помста і презирство — у відповідь на будь-який прояв неповаги. З люттю і ненавистю, без пощади і терміну давності!.."

(з "легіонерських" гасел героя цього воістину неприкаяного роману)

...У столичному Будинку офіцерів Роман Ігуда, більше відомий "народним масам" під бунтарсько-революційним позивним "Незламний Команданте", з'явився з чималим запізненням, саме таким, щоб рішення про заснування партії-конгресу "Український легіон" уже було схвалене, а саме зібрання "легіонерів" — ґрунтовно поінформоване і щодо мети створення цієї войовничої, напіввоєнізованої організації, і щодо програми її дій; а відтак — пропагандистськи "розігріте".

До сцени, через увесь зал, він пройшов під, — спровоковані Орестом Вараксою, з позивним "Робесп'єр", і президією, що підвелася, — "бурхливі, довго не згасаючі" оплески. І на сцену піднявся уже як. Роман Гордаш. Так-так, знаний свого часу у молодіжних патріотичних колах як Роман Ігуда, що діяв під революційним псевдонімом "Незламний Команданте", цей бунтар поставав нині і під "оновленим" прізвищем Гордаш, і вже в ореолі засновника та фактичного лідера нового національно-патріотичного руху. Такої собі організації вольових, суворого державницького настрою, однодумців, статут якої не допускав ні створення фракцій, ні внутрішньопартійної боротьби.

Команданте ще тільки займав своє місце в центрі довжелезного президійного столу, а змудрений багатьма організаційними баталіями Орест Варакса уже ставив на голосування його кандидатуру. Хтось там, у залі, спробував було "утриматись", хтось навіть підняв руку "проти", одначе Робесп'єр презирливо проігнорував їх, оголосивши, що абсолютною більшістю лідером народного конгресу "Український легіон" обрано ініціатора його створення і фактичного засновника Романа Гордаша. Так само — майже одностайно, та ще й "списком" — було обрано й політраду нової партії.

Коли ж дали слово її лідерові, Роману Гордашеві, всі завмерли, чекаючи, що ж мовить до них цей плечистий золотоволосий велетень. І були приємно вражені, що промова його складалася всього з кількох фраз-концепцій, мовлених жорстким суворим баритоном:

— Далі з нами підуть тільки ті, хто готовий до тривалої політичної боротьби з ворогами внутрішніми, і збройної — з ворогами зовнішніми. Ні з тими, ні з тими ліберальничати ми не будемо. Наші гасла: "Українець — отже не комуніст! Комуніст — отже не українець!". "Українець — отже не сепаратист! Сепаратист — отже не українець!"; "Українець — отже не карний злочинець! А якщо вже карний злочинець — то не українець!"; "Українець — отже не корупціонер! Коруп— ціонер — отже не українець". І нехай ніхто з ворогів не розраховує на нашу поблажливість!

Вся сучасна історія України, — продовжував Гордаш, перечекавши спочатку півхвилинну розгубленість, що завершилася тривалими оплесками, — є трагічним свідченням того, до якого політичного й соціального божевілля здатні довести свій божественно талановитий Народ — його безбожні безталанні керівники! Тож нехай ніхто не сподівається, що так триватиме й далі!

— Це "ґеньяльний" виступ, старий, — впівголоса підбадьорив його Орест Варакса, нахилившись поза плече Дмитра Грабара, що сидів крайнім від трибуни.

Перечекавши нову хвилю бурхливих оплесків, вигуків "Слава Україні! — Героям слава!" та суто партійного бойового кличу: "Ніхто, крім "Легіону"!", Гордаш зі ще жорсткішою впевненістю проказав:

— Перше, що ми зробимо, прийшовши до влади — негайно позбавимо українських паспортів й українського громадянства усіх тих, хто, ігноруючи Конституцію і закони України, зумів запастися паспортами й громадянствами інших країн, а також тих, хто має намір по-сепаратистському шматувати нашу державу! Навіщо обтяжувати таких людей ще й громадянством України?!

І не має ніякого значення, ким той чи інший "легіонер" був у минулому. Ми не воюватимемо з тінями минулих епох і режимів! Важливо тільки одне — готова ця людина творити разом із нами велику, незалежну, могутню, територіально і віросповідно соборну Україну, чи не готова!

Лише тепер Глотов, Євгенія фон Гретцкі і Мальчук, які сиділи в президії опліч один одного, відірвали погляди від Команданте і здивовано перезирнулися, даючи зрозуміти один одному, що всі вони чують ці гасла і заяви вперше. Те ж саме вичитали вони і в погляді трибуна Варакси, що виглядав не менш здивованим, ніж вони. А тим часом Незламний Команданте продовжував:

— Усіх цікавитиме наше ставлення до Об'єднаної Європи. Звичайно ж, ми не проти об'єднання зусиль і можливостей європейських народів, але... Запам'ятайте мої слова! Трагічна помилка творців Об'єднаної Європи саме в тому й полягає, що, замість тривалого перехідного всеєвропейського єднання сильних, незалежних європейських держав, вони форсованими темпами намагаються формувати слабку і вразливу всеєвропейську наддержаву!

В умовах державно-економічного, етнічного та релігійного становлення більшості країн світу, розмивання фізичних і духовних кордонів усталених, на кістках і крові предків зведених, держав, в ім'я якоїсь наддержавної химерії — це шлях до загибелі не лише цієї, безнаціональної, наддержави, але й давно сформованих національних держав.

Вже через кілька років Об'єднана Європа, з її необачно прозорими кордонами, стане ареною такого нашестя вихідців із неєвропейських країн і неєвропейських цивілізацій, такого безробіття й азійського релігійного фанатизму, такої культурно-побутової несумісності, — що в більшості щойно загнаних в Об'єднану Європу країн неминуче розгорнеться політичний і збройний рух за...