Що красивий хобот має,
Такий самий, як у мами:
Довгий, пружний і вертлявий.
Юпі ще малий — пустує,
Знай вовтузиться й тупцює,
Хоботом обмацав спину,
Теліпав ним безупину.
Гарна іграшка, цей хобот,
Наче власний біоробот,
Нащо Юпі хобот здався? —
Це малюк ще не дізнася.
Мацав ним траву і лавку
Ухопив за комір Славку,
Дмухав ним у вухо тишком:
Гучно й лоскотно так вийшло.
Хобот — це корисна штука:
Дістає не тільки вуха,
Гілку з дерева високу,
Ухопивши — гне нівроку.
Хоботом не тільки грати,
Можна навіть малювати,
Фарбувати пензлем аркуш
На мольберті наче автор.
Як набридне малювати,
Час почать веселі жарти:
В хобота води набрати,
І фонтаном раптом стати.
Бризок плескіт на всі боки,
Хто не втік — намокне трохи,
Бешкетує Юпі вміло,
Кажуть, в нього в дупці — шило.
Як калюжу десь побачить,
Зроду не мине, а втрапить,
Забруднитись, покачачись —
Оце діло, оце радість!
Юпі бруду не боїться,
У багнюці любить вмиться,
Його ніжній сірій шкірі
Процедури ці потрібні.
Він і справді не брудниться,
Шкіра в глині аж лосниться,
Любить слоненя в калюжі
Намаститися в багнюці.
В дзеркалі нема потреби,
І так гарний, все як треба!
Сіра голова й два вуха
Юпі бавиться — не слуха.
Бачите, який він красень,
Чубчик навіть має справжній!
Цим пушком, поки маленький,
Вкрита голова легенько.
Юпі виросте, як тато,
Буде велетнем завзятим,
Ну а поки він дитина,
Гратись буде безупину.