Мамкіна днюха

П'єска на одну дію.

Дійові особи:

Господарі: Варя, Паша та їх дочка Міра

Гості: Тоня та Ваня, Вітя і Люда.

Мірі 25 років. Всім іншим трохи за п'ятдесят.

2020 рік. Село у передмісті Києва. У Варі день народження. Середина червня. Гості та господарі сидять за столом на літній площадці обвитій гранатником і виноградом. На столі великий букет півоній. Тоня і Ваня говорять російською, всі інші українською – хто правильно, а хто суржиком.

Люда. Ну давайте скажу я... Дорога наша, Варочка, ти ж знаєш, як ми тебе всі любим і поважаєм. Твої піони красять нам життя. Як і ти. Добре, шо можна отак заглянути до тебе ввечері та помилуватися твоєю чудовою колекцією. Ти найкраща сусідка і подруга. Живи довго й щасливо. З днем народження тебе!

Паша. За такий тост треба випити до дна! Особєнно тостующім. І обов'язково хазяїна поцілувати.

Тоня. Не поняла. А причем здесь хозяин? Кто тут именинник?

Паша. Не треба ці формальності. Хай красотка Людка цілує хазяїна, поки він не п'яний. А то, тоді я цілуватись не з ким не буду. Піду спати.

Вітя. Як це спати? А посуд хто мити буде? Шо може іменинницю заставиш? Совість май, хоч в такий день. Спати він піде.

Паша. Ну, як ніхто не хоче мене цілувати, то давайте бухнем за Варкіне здоров'я. Коньячка-чка-чка або винечка-вінчишечка. Кому, шо?

(Наливають, чокаються, п'ють, їдять, на хвилю замовкають.)

Ваня. Классная рыбка!... От умееш ты, Варя, с рыбкой обращаться. Научила б мою Тоньку. Цены б ей тогда за такое не было. А то Тоня как сфарганит чего-нибудь, так даже наша кошка жрать отказывается. Как это в тебя с едой все клево получается?

Паша. А ти в мене спитай. Я тобі всі секрети можу розказати. Всі рецепти знаю напам'ять. Любий тобі торт чи там рибу, чи катлєти. Хочеш?.. Запоминай!.. Добре запоминай, бо більш повторювати не буду. І так… Береш жінку за руку, ведеш її на кухню і там кажеш: "зготуй мені дарагая оце й оце, отаке і отаке"… Далі йдеш собі тєліка дивитися… Якшо жінка неслухняна, то кухню треба закрити на ключ. Годин на чотири. Чи п'ять. Залежить, шо ти хочеш, аби приготувала. А через п'ять годин можеш сміливо відкривати… Бабам!.. Тортік гатов!.. Ше й з катлєтами.

Тоня. Держиморда ти, Пашка!.. Диктатор какой-то… И шуточки в тебя солдатские… Как только тебя Варя терпит?.. Я б с тобой и дня не прожила.

Паша. І я б з тобою ні дня… Але то вже так дається, шо до таких розумних та правильних, як я, приліпають такі добрі та хазяйствєнні, як Варка… Повезло Варці – такого чоловіка має!.. А могла б за якогось п'яницю вийти.

Тоня. А может это тебе повезло? Мог бы ты за какую-нибудь стерву, которая б хаты не держалася?

Міра. Папа, госці дарагіє, прєкращаєм спори!.. У мамкі днюха сьогодні. А ви, як завжди, тіпа забули… Хоча б про політику не начинайте… Давайте за мамку!.. Мамочка, шоб в тебе все було!.. А, як чого не буде, то шоб папа нам все купив!.. І шоб піони твої нас радували!

Паша. Всі поняли для чого я тут? Шоб все купив… А ти Тонька будеш мені ше говорити кому повезло.

Вітя. Ша, будем слухать музику!.. Міра, давай сюда гітару!

(Міра приносить гітару. Всі довго та терпляче дивляться, як Вітя її настроює.)

(Вітя з Людою співають російською. Спочатку Вітя, копіюючи чи то Висоцького, чи то Потапа). Міра знімає на телефон.

Вітя. Я начищу до блеска ботинок

И рубаху надену, как мел

Я давно не имел блондинок

И брюнеток давно не имел

(Включається Люда. Співає дуже жалісливо)

Люда. Жаль тебя, мне очень жаль тебя

Мне очень жаль тебя,

Мой милый друг.

Вітя. Я надену ярчайший свой галстук

И побреюсь до синевы

Ах, девчонки, вы так напрасно

В меня все, не влюблены

Люда. Жаль тебя, мне очень жаль тебя

Мне очень жаль тебя,

Мой милый друг.

Вітя. Я возьму свои зонт и шляпу

Если вдруг с неба грянет дождь

Ах, девчонки, я верю свято,

Что я хоть на что-то гож.

Люда. Жаль тебя, мне очень жаль тебя

Мне очень жаль тебя,

Мой милый друг.

(Всі аплодують. Кричать "Браво!". Люда соромиться).

Ваня. Ну ты даеш, Витька!.. Неужели сам написал? Люд, скажи честно – сам или не сам?

Люда. Та сам, сам... Ше й мене заставив вчити… Пристав ото, як листок в бані. "Співай та співай". Мусила співати, шоб відстав… Тепер соромно на людях… Ше діти почують… Он Міра знімала, то точно проходу не дадуть. Мір, я тебе дуже прошу, зітри будь ласка.

Міра. Стираю, стираю не переживайте. (Корпається в телефоні).

Паша. Після такого виступу треба випити… Давайте!.. За здоров'я іменинниці та, шоб наші діти поїзда не боялися!.. Мірко, чуєш, шоб ти поїзда не боялася.

Міра. Не боюся я ніякого поїзда. Собак чужих боюся і людей п'яних. Так шо, ти багато не пий, бо знов будеш приставати до мене зі своїми нравоучєніями.

Паша. Ладно, як шо доця пити не дозволяє, то буду виступати в самодєятєльность… Тепер, значить, мій номер… Не поступимся сусідам!.. Не вдаримо мордой в грязь!.. Увага!

(Вилізає на стілець і починає голосно й пафосно, з іронією декламувати)

Бій одлунав,

Жовто-сині знамена затріпотіли на станції знов.

І до юрби полонених

Сам курінний підійшов.

Аж до кісток пропікає очима.

Хлопці стоять перед ним, як мерці.

П'яно хитається смерть перед ними

Холодно блима наган у руці

"Є комсомольці між вами, я знаю

Кожного кулі чекає печать!"

Стиснуто зуби в останнім мовчанні –

Всі полонені мовчать.

"Ну так пощади не буде нікому!

Вас не згадає замучений край!"

Вийшов один і сказав курінному

Я комсомолець. Стріляй.

(Перед останніми словами б'є себе міцно кулаком в груди, а потім валиться додолу, мовби вбитий. Всі знову аплодують та сміються. Вітя кричить "Браво!". Ваня не реагує. Мовчки закушує.)

Паша. Ну хто б міг подумати раніше, шо вірші про комсомол чи партію будуть такими смішними… Але то ше не все... Це тільки половина програми. Прошу уваги!.. (Знову вилізає на стілець і починає горлати так, що Тоня затуляє вуха).

Я славлю партію, любиму партію

За те, що сили нам дала.

(Всі знову сміються та аплодують).

Міра. Папа сьогодні в ударє.

Тоня. Хватит, хватит!.. Невозможно слушать… Давайте пить!.. Сидим здесь трезвые, как будто на собрании… Наливайте!.. Мне коньяк и полную... Тост буду говорить.

Варочка!.. Буду краткой… Хочу чтобы хотелось и моглось!.. За тебя дорогая!

Люда. А пам'ятаєте, як ми колись тіснилися в гуртожитку в цей день. Сиділи впритул, як огірки в банці. Повернутися не могли… Але нічо, ше й танцювали в кутку, на двох метрах… І їжа була така, шо зараз ніхто б і не подивився… Зате, як весело було... І щасливі ми були, і бідність нам не мішала.

Вітя. І більше нас було. Он Мартинюків чогось сьогодні немає. До речі, де вони?

Варя. Захворіли… Здається цей клятий вірус у них. Ковід, чи як там його кличуть, цю заразу.

Вітя. Шо, правда?

Варя. Нібито.

Вітя. Жалко Мартинюків… Треба подзвонити, підтримати… Люд, нагадай ввечері, шоб я звякнув... Хоч по телефону провідаєм.

Тоня. Наверно никого не минет эта участь… Говорю всем: надо маски носить, а никто меня не слушает. Вот, чего сегодня все без масок? Одна я была… Так ведь сняла, дура, чтоб черной вороной не выглядеть.

Вітя. Білою треба казати.

Тоня. Белой, черной,… какая разница... Если скоро все помрем.

Вітя. Дурниць не кажи… Читай краще шо-небудь… А не хочеш читати, то, запоминай… Від туберкульозу вмирає щороку близько 1,5 мільйонів людей планети… Канєшно, хтось помре від ковіду, але якшо не всі ми повмирали від туберкульозу, то знать і цю хворобу переживем.

Правда, питань багато є… Чого це карантину не вводили ніколи шодо того таки туберкульозу, якшо він не менш страшний… Виходить десь там (показує пальцем вгору) не за наше життя та здоров'я переживають… Шось інше в їх на думці.

Тоня. Посмотрите, какой начитанный, какой оптимист... Вот через такие заявления у нас многие не соблюдают карантин. И разносят эту заразу.

Варя. Давайте про хороше!.. Гляньте на мої піони!.. Хіба це не чудо?

Люда. Чудо… Тільки цвітуть не довго.

Варя. Кажуть, шо японці кажуть: "подумаєш, всього лиш триста п'ятдесят днів треба чекати, допоки розквітнуть піони. Зате, яка краса цілих два тижні!".

Міра. Ого, мама вже й філософію підібрала до своїх квітів. Замовляє та звозить їх із цілого світу, а тепер, тіпа, ше й спеціальні приказки збирає. Філософію шо… японці в посилки вкладають?

Паша. Не смійся з мами, бо, тіпа-тіпа не виростеш!

Люда. Сидимо якось не так, як раніше. Згадайте як ми співали разом… "Ой чий то кінь стоїть", "Червону руту", "Цвіте терен"… А тепер?.. Нікого не допросишся підтягнути.

(Пробує співати "Цвіте терен", але ніхто не помагає. Замовкає наче трохи ображена).

З невеликим запізненням включається Паша, аби Люда не ображалася. Співають спочатку нескладно, тихо, а потім все краще і краще тих пісень, про які згадала Люда.

Припиняють співати й сидять – хто замріяно, а хто зажурено.

Тоня. Да раньше были времена… Не то, что сейчас… Раньше все было лучше… Зачем только грязью поливают то советское время… Ну, скажите, ведь было лучше?.. Правда же?

Паша. Ага, лучше… Тільки ти сиділа б зараз на тій самій тісній кухні, яку Люда згадує… І приїхала б до нас не на "Мерсі" свому, а на "Запорожці" горбатому, та й то якби дуже повезло.

Мені ці розмови про гарний Радянський Союз нагадують один анекдот.

Питають у старої баби:

– Коли вам найкраще жилося?

– При Сталіні.

– А чого так?

– Бо я тоді була молода і мене хлопці любили.

Ваня. Ну не надо так утрировать!.. Будем хоть немного обьективными… Что, разве не были тогда люди как-то чище и честнее чем сейчас?.. Сегодня все воруют, куда не глянь... Каждый думает только о себе… Позакрывались в своих особняках, из дома не выходят… Что?.. Разве не прав?.. А тогда мы все думали о высоких идеалах. Может и ошибочных, но не так приземленно как сейчас.

Паша. Об'єктивно… Дуже об'єктивно… Так, шо аж вивертає… Особливо про чистих і чесних...

А хто скажи мені кожен день, на всіх заводах і фабриках, у всіх колгоспах і радгоспах крав-тягнув додому все, шо міг?.. Ховав у штанях, за пазухою, перекидав через паркани, віз машинами?.. Хто-хто?.. Може то якісь привиди були?.. Чи приснилося мені?

А для кого з твоїх "чистих" в кожному найменшому містечку тримали витверезники?.. Для "чистих"?.. А ЛТП в кожному обласному центрі для кого був?

Міра. Шо таке ЛТП?.. Витверезник, я догадуюсь – там де дають ліки, шоб люди тверезіли… Правильно?

Паша.