Іще тільки стою на початку.
Доля в тіло моє
вже давно вбила цвях,
А життя лише
ставило латки.
І боліло мені.
І було – як було…
І горіла – як вся Україна!
Це десь в іншім житті:
біла хата, село,
А тепер ми із ними – руїна!
І кочують народу мого жебраки
По усенькому білому світу.
Все іде – як іде...
І минають роки.
Дивіться також
- Любов Геньба — Звемось українським народом!
- Любов Геньба — Хата
- Любов Геньба — Сказання про Україну
- Ще 9 творів →
І наважилась я
закричать на ввесь світ:
"Зупиніться, багаті та ситі!"
Це Шевченко для нас залишив "Заповіт",
Та степи наші кров'ю залиті…
Ходять цвіту земного красиві мужі,
Кулі в тілі, отам, на тім світі.
Боже милий,
спаси мій народ, збережи,
Україні ще житоньки,
Я пройшла по стежках,
де буяла любов,
Де сонців в кожнім гені по вінця.
Я бажаю вам, люди,
лишайте в собі
Цвіт вкраїночки та українця.
І коли піді мною
не стане землі
І піду мандрувати по світу,
Ви приходьте у гості
в мої білі сни,
У вишиваних льолях
із літа.
Залишаю вам сонце,
і море,
і степ,
Сині хмари розсуну,
як стіни.
Залишаю тепло на болючій Землі
Із величним ім'ям –
Україна!
Запоріжжя, 2019 рік