Давно, дуже давно жив собі самітний пес. Нарешті надокучило йому самому блукати в лісі, й вирішив знайти собі друга-товариша, з яким би жив. Але хотів, аби його товариш був найсильніший з усіх тварин.
Лісові звірята радили йому піти до вовка. Пішов пес до нього й каже:
— Вовче, брате, жиймо разом!
Вовк відповів:
— Чому би й ні!
Почали жити разом. Раз, як ночували в лісі, почув пес якийсь шелест і почав трястися-боятися. Розбудив вовка, а той йому каже:
— Будь тихо, бо прийде ведмідь і з'їсть нас!
Тоді здогадався пес, що ведмідь сильніший за вовка. Пішов до ведмедя й каже:
— Ведмедю, братику, жиймо разом!
— Коли разом, то разом, — відповів ведмідь.
Минула коротка доба. Якось уранці почув пес якийсь шелест
і почав боятися. Пробудився ведмідь та й сказав:
— Затягнімося в корч, бо ще надійде лев і роздере нас обох!
Подумав пес, що лев має бути сильнішим. Лишив ведмедя й пішов до двору короля лева.
— Леве, Леве, королю звірів, жиймо разом!
— За слугу прийму тебе, — відповів лев.
Пес залишився з ним. Якось понад вечір почав пес боятися, став вити й гавкати. Вибіг лев з палати й каже йому:
— Мовчи, бо ще надійде людина й застрілить нас обох!
Пес замовк, але зараз здогадався, що та людина має бути сильнішою, коли її лев боїться. Пішов пес до людини й пристав на службу до неї. Відтоді й живе пес з людиною.