Бігаючи подвір'ям школи, Мишко посковзнувся й упав на маленьку яблуньку, що цієї весни посадили.
— Мишко яблуньку зламав! Мишко яблуньку зламав! — закричали діти, побігли до вчительки й зараз же розповіли їй усе так, як було.
— Хіба ти не бачиш, куди біжиш? — докоряла вчителька. — Що ж тепер робити? Яблунька померла. Стирчатиме зламаний стовбурець.
Мишко зробився мовчазний і задумливий. Він приходив до школи задовго до уроків, дивився на зелений рядочок яблуньок.
Тільки одна була суха, скалічена. Мишкові тяжко було на неї дивитись.
Якось учителька повела їхній клас у садочок.
— Діти,— сказала вона,— давайте порахуємо, скільки тут яблуньок, груш, вишень.
Мишко пішов уздовж яблуневого рядка. Він добре знав, що тринадцять живих яблуньок і одна мертва.
Та ось ледве підійшов до сухого стовбурця, як з подиву мало не скрикнув: від засохлого стовбурця відійшла зелена гілочка.
— Яблунька оживає!..— сказав він схвильовано.
Підійшла вчителька.
— Так, оживає,— сказала вона. — Це буде твоя яблунька. Добре, Мишку?
— Добре,— зрадів Мишко і побіг до колодязя.
— Куди ж ти? — запитала вчителька.
— Поллю свою яблуньку.