Була собі одна бабуся. І мала вона онука Яшка й півника Золотого Гребінця. Яшкові було п'ять років, а півникові два з половиною.
Сплять собі ото бабуся і Яшко, аж тут Золотий Гребінець у сінях як заспіває:
— Ку-ку-рі-ку!
Бабуся і Яшко й прокидаються.
— Ранок настає,— каже бабуся,— бо Золотий Гребінець співає. Треба вставати, за роботу братися.
Бабуся встає, і Яшко встає.
Бабуся випускає півника. Золотий Гребінець іде на подвір'я, шукає у смітті поживу. Бабуся чистить картоплю, а Яшко замітає хату.
Яшко питається у бабусі:
— Бабусю, ранок настає тому, що Золотий Гребінець співає?
— Еге ж, Яшку, тому й світає, що півник співає.
— А якби півник не співав, то й ранку не було б?
— Мабуть, не було б,— каже бабуся.
Та от застудився Яшко, занедужав. Треба лікувати його, а грошей немає.
Узяла бабуся півника в кошик та й збирається на ярмарок.
— Продам його,— каже , — та ліків куплю. Сидить Золотий Гребінець у кошику, дивиться на Яшка пильно-пильно. Жаль стало Яшкові півника.
— Бабусю, — просить Яшко крізь сльози,— не продавайте Золотого Гребінця. Нікому ж буде співати, все ніч та й ніч буде, ніколи й ранок не настане...
А вночі ой як тяжко...
Золотий Гребінець підняв голову з кошика й весело заспівав.
Яшко усміхнувся, і йому легше стало.