це наука про співробітництво у співрозвитку сучасних менталітетно-суспільних
первинно-творчих соціальних начал
на всеукраїнську об'єднувальну ідею
Херсон
2008
ВСЕУКРАЇНСЬКА ОБ'ЄДНУВАЛЬНА ІДЕЯ
ПЕРЕДУМОВИ ПЕРЕДМОВИ
ОСНОВИ
Глибинно-історична українсько-менталітетна та осучаснена автором філософія ціленаправленого інакомислія допоможе доказово і на найвищому – молекулярному рівні – сучасній українській суспільній думці здійснити перехід від несвободи півсотні зациклених вітчизняних партійних єдиномислій до вивільнених та розгалужених безмежних свобод первинно-творчих національних особистостей в усіх галузях сучасного українського буття.
МЕТА
Правдиво висвітлити, чітко концепційно окреслити, визначити та означити головні – з точок зору українського менталітету та філософії ціле направленого інакомислія – сучасні "українські біди" та суспільні орієнтири подолання їх.
ФОРМИ
Теоретичні викладки з філософії ціленаправленого інакомислія конкретизуються власними незаполітизованими життєвими спостереженнями авторською та гуманітарними дослідженнями, ілюструються багатожанрово-різновіковою письменницько-журналістською творчістю, оживляються нею.
Вищезгадувана філософія започаткована авторським идаропним мисленням, основна відмінність котрого в тому, що мислення не нав'язується однозначно, а багатовекторно та різноаспектно пропонується. А це означає справжній пошук істинного: не споживацьке пережовування-зазубрювання, а творче конструювання – навіть і тоді, коли вона відмінна від авторської – власної думки навколо заданої авторським фактажем суспільної проблеми. Іншими словами: це заклики до роботи думки, до позачасового співробітництва у співрозвитку різних українських соціальних начал, до первинної творчості в усіх галузях народного господарства України.
КАМО ГРЯДЕШІ
ХВОРОБИ УКРАЇНСЬКОГО МЕНТАЛІТЕТУ
(Передмова)
"…посіявши хаос, ми непомітно підмінимо їхні цінності на фальшиві… і примусимо їх у ці фальшиві цінності повірити…"
(А.Даллес "Післявоєнна доктрина", 1946 рік)
"Тільки з допомогою свободи можна підготувати до свободи… тільки з допомогою співробітництва можна підготувати до соціальної гармонії та співробітництва… тільки з допомоги демократії можна підготувати до демократії…"
Залишимо оцей наш час Історії як грунт для самознищення.
Аборигенів островів надій, обманутих надій,
Історія запише українцями.
Чорнобилем душевним
час нас мітить!
Шевченко – попади в наш час – згорів би тут
з ненависті до нас…
Морально-душевні первинно-творчі національні праоснови, котрі шліфувалися протягами століть, і у котрих ми затято не вчимося – менталітети – у кожного народу свої. Неоднозначимі, відмінні, але спільне – об’єднувальна функція національних менталітетів. Інакше – нація розпалась би, розпорошилась би по світу, не вижила б. Здавалось би: «учітеся, брати мої», як заповідав Тарас Григорович, учіться доброго один у одного, співпрацюйте на співрозвиток… Ясніше ясного, правда ж?! Але правда і в тому, що об’єднуються, зближуються при усіх своїх видимих відмінностях тільки нехворі менталітети. Як людину з ослабленим імунітетом атакують хвороби, так і нації, котрі, здебільшого, власноруч відокремлюються від національних праоснов, атакують різного роду негаразди. Боротьба з цими негараздами, як лікування листочків у дерева з підпорченим корінням, завжди носитиме локально-камуфляжний характер.
Тут бережуть, як дівчина невинність,
(до економіки-культури-школи), зі слів чужих зачовгану вторинність…
Вторинність пре на перші ролі!
Ми – теперішні, 2008-ий рік, — вже, чи так мені дається, починаємо уясняти те, що так і не спромоглися за роки незалежності стати настільки українцями (не хохлами-яничарами, а українцями), щоб нашим найвищим (отже, в першу чергу, і надпартійним!) пріоритетом ставала правоснова, менталітет, і його об’єднувальна ідея.
Їм доля прапор дала, щоб нести:
порвали прапор на свої онучі…
Час виставить-таки рахунок: не хто, а що
стояло за тобою?!
Слова твої – зернятоньки малі – посіються дбайливо по ріллі чи підуть підло по масних кишенях?..
Менталітет – душа народу, а виразниками народної душі і носіями душі крізь століття були, є та завжди будуть глибинно-менталітетні національні письменники, і тільки вони. Це в далекому 1946-му році, розпочавши атаки на радянські – в тому числі і український – менталітети, зрозумів американський ідеолог «холодної війни» Аллен Даллас: «… з літератури та мистецтва ми витравимо їхню соціальну сутність… відчужимо художників… відіб’ємо у них бажання займатися відображенням тих процесів, котрі відбуваються у глибинах народних мас…»
Запитуй прямо: хто вони – заробітчани чи сини?!
На репродукції чужого
себе, уже нерідного,
кладеш…
Не попадись на камуфляж!
Робилося це не поспіхом, але вперто та планомірно. Спочатку, здавалось би, благочинний обмін макулатури на книжки. Наживка проковтнулася. Українська менталітетна думка знецінилась до макулатури. А відтак духовність національна поступово втягувалася в копійчану шкалу, почала з первинної перетворюватися на услужливо-вторинну, переставала працювати на саморозвиток нації.
Чи випросиш у завтрашніх пробачення за сьогоднішнє навмисне не бачення далі підлої копійки?!
Наступний абсурд – новостворені видавництва, котрі, за своїм статусом, навіть не намагалися ставати світочами української багатоплощинної образної думки, а були і є поліграфічними заробітчанами. Вторинними. Інструментом у поліграфічно-етикеточного замовника.
Географічно – тут не логічно: не обзивайте наш театр херсонським!
Чимдуж рвонули до нуля – на шлунок власний, на кишені для, тля!
У стіл ховаю вимучену п’єсу:
я не стаю продовженням херсонського стриптизу!
Репертуарно – отже, і духовно-душевно – збанкрутіли обласні театри. Колишні центри регіональних менталітетів, котрими, попри все, вони були навіть в радянські часи, перетворилися в гонитві за копійкою в бенефісні шоу-театри. Скомпонували і відповідну публіку, яку меню театрального буфета цікавить значно більше, ніж репертуар. Соціальна суть втрачена настільки, що українські первинні автори співробітництво з такими театрами вважають власною ганьбою. З українського в цих театрах залишилися хіба що мова та географія приміщення.
Тут проститутами душі робилися з глашатаїв поети.
Земля, освячена Тарасом —
Моя земля, твоя земля,
Зимою – в білому поля;
Весною – вкрита буйним рястом;
А літо – сонячна пшениця;
А осінь – яблуко в саду…
…Живеш тут ачи подивиться
Прийшов і: «Вибачте, піду…»
Земля, освячена Тарасом –
Це ти, це він, це я, це ми!
…Сьогодні ж, попри всі гаразди,
Це і спаплюжений Славутич
І занітрачені поля,
Й життя саме… Таке падлюче,
Де ти – не ти; де я – не я;
Де – рідний він – стає чужинцем…
Як жити тут – не за бугром?!
Будь, брате, славним, українцем,
А не знеславленим хохлом;
Прокинься; долею не грайся;
І хай твоє почує Я,
Благословить земля Тараса –
Твоя земля, моя земля.
Ти боли, моє серце, —
що не сходять ідеї;
І люби Україну,
а не гроші за неї!
Душа – весна:
їй трішечки тепла –
і розквітати вишнею побігла…
Але, безперечно, найбільшої шкоди українській історично-менталітетній духовності завдали компенсаторно-вторинні засоби масової інформації.