Особлива місія мадам Крижанівської

Валентин Чемерис

…Наближався великий вітер з пустелі.

І. Бунін.

Взимку 1924 року за пару днів до його кінця, коли з берегів свинцево-сірої Фінської затоки розбурханого Балтійського моря задули студені вітри і земля закам’яніла, а світ білий став зимним та непривітним, у Таллінні, на одній з його околиць в повному зубожінні й забутті помирала якась Віра на прізвище… А втім, яке було її призвіще, мало хто пам’ятав (та і нікого воно не цікавило — чи не все одно?), знали її як бабу Віру — ворожку на картах.

Ще дехто називав її шанобливіше: Віра Іванівна. Це — її постійні клієнти. А ще ж зовсім недавно в пресі Франції та Росії її величали (з натяком на деяку частку містики) не інакше, як — "таємнича дама". Або й просто — Мадам (у Франції чи Госпожа в Росії). Але то було вчора, а сьогодні (що тільки з нами часом не витворяє життя та його обставини!), усіма забута, вона працювала поденщицею на лісопильному заводику Таллінна. Робота була непрестижна і тяжка — баба Віра в довгім брезентовім фартусі, у таких же рукавицях та гумових чоботях тягала з-під пилорами чималі корзини з тирсою, прибирала кору та обрізки — і це вона, вчорашня — ТАЄМНИЧА ДАМА! За день так вимотувалась, що під вечір ледве на ногах трималася. І це в її шістдесят три роки. Життя здавалося вже прожитим. Мабуть, так воно й було. Навіть замолоду вона ніколи не відзначалася здоров’ям, була хирлявою, а під старість снаги, ясна річ, не прибавилося, навпаки.

Але… Куди подітися? Та й жити треба було за щось. Власне, доживати віку, що так передчасно зійшов нанівець. (А блискуче ж розпочався і блискуче потім тривав!). Заробіток був абиякий, тож вечорами баба Віра підзароблялася ще й на картах — була вродженою картяркою. Клієнти в неї завжди водилися і карти якось допомагали зводити кінці з кінцями. Аби не померти голодною смертю. Була вона грамотною, тож її обіцяли перевести в контору — сухо, чисто і затишно, і робота не пильна, не на жахливих протягах, але… Обіцянки швидко даються та не швидко виконуються. Так баба Віра й не дочекалася обіцяного. Злягла. Протяги, що вільно гуляли в пилорамі, доконали її. Ідучи на роботу, промокла на холодному дощі зі снігом, кашляти почала, хиріла, хиріла і — злягла…

— Це вже… все, дитино моя, — дивлячись кудись мимо дочки, сказала, як невидиму риску підвела. — Не думала, що так рано…

— Не падай духом, мадам Крижанівська, як тебе колись величали у Франції, — силкуючись бути бадьорою, вигукувала дочка.

— Тепер вже ні Франції, ні Росії… Нікому не потрібна. Скінчився мій час, наче вранішній туман…

— Полежиш, відігрієшся вдома, мамулечко моя, воно й мине, і ти знову будеш у всіх на слуху, таємнича моя дама.

— Минулому немає вороття, дочко.

— Але треба надіятись — як би там не було. Надія ніколи не…

— Не залишає людину? Це ти хотіла сказати? — Дочка кивнула: — Але надія мене вже й залишила — я вже й попрощалася з нею. А заразом і з життям. — Мовчала, збираючись з силами. — Мадам Крижанівської більше немає, а є якась… задрипана баба Вєрка, поденщиця і картярка. Отакий у мене вже статус. Та й для чого життя мені потрібне? В чужій країні. Біля розбитого корита. Кому якась там баба Вєрка потрібна?

— Невже тобі не допоможе… ВІН?

— Рочестер?

— Так, Вчитель. Треба його викликати. Він раніше тебе виручав, хоч я ніколи не вірила в його існування та все… Допомагав колись, допоможе й цього разу…

— У мене вже немає життєвої енергії, щоби Рочестера… викликати з астрального світу. Там, — кивнула на замерзле вікно, — за морозами, в холодній далині, у немислимих просторах Всесвіту, де сяють зорі, він, Рочестер. Але він так високо й далеко, що мені до нього… не догукатися. Вже не догукатися, — дихала важко, зі свистом — боліли груди простуджені на пилорамі на протягах. — Та й потім… Все, що мені було долею визначено зробити, я зробила в цьому світі, інше мене нині хвилює. За що мене поховаєш, як у хаті нашій, у бараці — жодної купюри. Правда, на лісопильні мені не заплатили за останній тиждень. Підеш в контору, попросиш. Та якось і загребете… Хоча земля зараз від морозів кам’яна. Чи ж хто візьметься в таку хугу могилу довбати? (В дочки ледь не вихопилося: "Візьмуться, візьмуться, аби гроші…" та вчасно прикусила язика). А втім, ще ніхто з того світу назад не повертався — знайдеться й мені там місце. Гірше, що тебе залишаю в чужій стороні серед чужих людей. Від цього на душі тяжко… А нічого не вдієш — така мені випала карта, як я часто повторюю клієнтам, коли їм ворожу… Випала карта і все тут… Прощай, дочко і не поминав лихом. Подай мої книги, які там у нас примірники вціліли. Хочу востаннє на них подивитися… Та ще, як сили стачить, потримати їх у руках… Це мої діти. Як їм буде без мене? В цьому світі? Чи ж хто хоч згадає їх, як мене не стане?

— Може б ти на карти кинула, мамо?

— На свою долю? Гм… Собі жодна ворожка, яка поважає себе, ворожити не буде. Це, зрештою, не естетично. Та я і без карт знаю, що мене чекає — забуття. Суцільне забуття!

Так закінчила своє недовге земне життя відома до революції російська письменниця Віра Крижанівська. Про таких, як вона, тоді казали: із бувших… І права на майбутнє в царстві більшовиків такі вже не мали. Як й взагалі, на подальше життя. Нова влада їх, недобитих, просто викреслила із списку живих…

За походженням Віра Іванівна з тамбовських дворян, де було коріння її роду. Але народилася у Варшаві — там її батько, генерал— майор командував артилерійською бригадою. Дівчинці виповнилося десять років, як батько негадано помер і сім’я залишилася чи не в злиднях. Якось вдалося Віру прилаштувати до Петербурзького духовного товариства благородних дівиць, через рік вона поступить до Санкт-Петербурзького училища святої Катерини — т. зв. Катерининський інститут, — але через слабке здоров’я та фінансові негаразди змушена буде залишити його. На тім і завершить офіційну освіту. Навчатиметься вдома.

А далі все зміниться як за помахом чарівної палички. У дев’ятнадцять неповних років Віра поїде до Франції, де буде виступати… Ні більше, ні менше, як… медіумом. У дев’ятнадцять неповних літ! Правда, дівчина з юних літ захоплювалася крім історії, ще й окультизмом і досить швидко самотужки оволодіє окультською премудрістю, та все ж… Талан такий мала чи що? Медіум (з лат. щось середнє, проміжне) — за уявленням спіритів посередник між людьми і світом духів. (У парапсихології — людина, яка має здібності до надчутливого сприйняття).

І ось якась Віра Крижанівська, дівча, яке тільки-но заходилося торува— ти самостійну стежку і раптом — медіум! Посередник між людьми і світом духів! Метаморфоза! Але в Парижі дочка генерал— майора виступатиме досить успішно — в ролі медіума. А Париж, як і стріляного горобця, на якійсь там полові не проведеш! А про неї в Парижі навіть слава пішла — це ж треба! Хоч здивувати парижан чим-небудь було ой як не просто.

А ще дівчина писала. Здебільшого ночами.

Історичні романи. Просто так сходу й почала писати історичні романи. Та ще й французькою мовою, якою володіла досконало (потім її твори перекладатимуть і на рідну, російську).

За слабкого здоров’я ця дівчина виявилась сущим титаном у праці. За час перебування в Парижі — чи не десять років, — вона напише й видасть кілька (ціла серія) історико— окультських романів — "Фараон Мернефта", "Помста єврея", "Сім победіші", "Цариця Хатсау" та інші. І всі вони користуватимуться значним успіхом — як у парижан, так й вдома, в Росії — дивина-а! (Як молода авторка прогулюватиметься після трудів праведних набережною Сени чи з’являтиметься на Монмарті, її впізнаватимуть і прохатимуть мадемуазель Віру ощасливити автографом).

Це був час, про який філософ Ніколай Бердяєв писав:

"… тоді було сп’яніння творчим піднесенням (мається на увазі й Росії — В. Ч.) новизна, напруга, боротьба, виклик. У ті роки Росії було послано багато подарунків. Це була епоха пробудження в Росії самостійної філософської думки, розквіт поезії й загострення естетичної чуттєвості, релігійного неспокою, шукань, ІНТЕРЕСУ ДО МІСТИКИ І ОКУЛЬТИЗМУ (виділення моє — В. Ч.). З’явилися нові душі, були відкриті нові джерела творчого життя, бачилися нові зорі, поєднували почуття закату і загибелі з надією на перетворення життя. Але все це відбувалося в досить замкненому колі…"

Критики дивувалися. Ніколи до того і за перо в своєму короткому житті мадемуазель Крижанівська не бралася (тільки дуже захоплювалася історією і перечитала все, що можна було), не виявляла аніяких ознак літературного обдарування чи бодай схильності фантазувати і раптом… Романи! Історичні! Серіями! І всі здобули успіх. І це у вередливої французької публіки!

Її вже почали звати "мадам Крижанівська" — після того, як — дещо екзальтована і безперечно, безприданниця, недовго побувала замужем за набагато старшим за неї чоловіком. Значно старший за неї, він був багатим, служив камергером при його імператорської величності дворі, відомого тоді спірита, який очолював Санкт-Петербурзький "Гурток дослідження в області психології". Чи не він, його імператорської величності камергер і захопив її спіритизмом і всім, що з нього витікає? Правда, замужем вона побувала недовго, народила дочку і невдовзі розлучилася, залишившись на своєму, ще дівочому прізвищі. То звідки вона, по суті без освіти, так добре знає історію? І зокрема екзотеризм, мало тоді кому відомий. Цим грецьким словом — в перекладі "внутрішній", — називається феномен культури різних епох, що включає з одного боку віру в існування надприродного, вищого світу, уявлення про нього, а з другого — засоби спілкування з цим світом, підкорення його своїм інтересам. Одне слово, містика. Модна, популярна, але — містика. В спецдовідниках радянської пори можна прочитати, що містицизм (від грецьк. таємничий) — у широкому розумінні погляди і уявлення, які приписують природнім і суспільним явищам надприродне, таємниче, недоступний пізнанню і поясненню початок. А ще — можливість безпосереднього спілкування людини з надприродними силами — богами, демонами, духами тощо. Містицизм властивий усім релігіям і течіям ідеологічної філософії на рівні буденної свідомості, виражається в ілюзійних видіннях, "одкровеннях", "осяяннях" тощо. Лежить в основі всіх форм магії, притаманний нині окультизму, спіритизму, теософії, антропо-софії, ірраціоналізму, інтуїтивізму.

А ще писалося, що загалом усі різновиди містицизму антинаукові і відіграють реакційну соціальну роль.

Всього цього не знала Віруня, а сприймала містицизм, як тайну з тайн, як справді одкровення, осяяння тощо, можливість зв’язатися з потойбічним та астральним світами, звідки вона чекала— виглядала Вчителя.

Взірцем і кумиром для Віри Іванівни Крижанівської на все життя стала Олена Петрівна Блаватська, письменниця і теософ, авторка численних праць і цілої доктрини.

1 2 3 4 5 6