Комедія в 4-х діях
ДIЄВІ ЛЮДЕ
Терентій Гаврилович Пузир — хазяїн, мільйонер.
Марія Іванівна — його жінка.
Соня — їх дочка.
Феноген — права рука хазяїна.
Маюфес — фактор.
Павлина — кравчиха з города.
Зеленський, Ліхтаренко — економи.
Куртц — шахмейстер.
Петро Петрович Золотницький — родовитий багатий пан.
Калинович — учитель гімназії.
Зозуля — помічник Ліхтаренків.
Лікар.
Харитон — розсильний.
Петро.
Дем'ян.
Дівчина.
Юрба робітників.
ДIЯ ПЕРША
Кабінет.
ЯВА І
Феноген (входить з бокових дверей з халатом в руках). Говоре в другі двері: Петруша! Скажи хазяйці, що халат у мене…
З середніх дверей виходе Маюфес: А, це ви, Григорій Мойсейович? Заходьте!
ЯВА II
Феноген і Маюфес.
Маюфес. Доброго здоров'я, Феноген Петрович!
Феноген. Здоровенькі були. Що це ви нас відцурались? Давненько я вас не бачив.
Маюфес. Діла, діла, діла!
Феноген. Загрібаєте грошики!
Маюфес. Ет, поки заробиш грош, підошви побйош!
Феноген. Ну, не гнівіть бога! Домик чудовий купили!
Маюфес. За стілько літ — другії купили не домики, а палати!
Феноген. Мало чого… Е-хе-хе!.. От гляньте!
Маюфес. Халат, ну?
Феноген. Халат міліонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, смердить! Он як люде багатіють: учіться!
Маюфес. Ето што-нібудь особенного!..
Феноген. Ну й оказія ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентія Гавриловича у земський банк!
Маюфес. Ну, не пускав, а як пізнав, зараз пустив… Терентія Гавриловича і в рогожі пізнають!
Феноген. А так… Слухайте, Григорій Мойсейович, чи нема у вас на прикметі земельки?
Маюфес. Для вас?
Феноген. Еге. Постарів, треба на свій хліб.
- Іван Карпенко-Карий — Розумний і дурень
- Іван Карпенко-Карий — Сто тисяч
- Іван Карпенко-Карий — Сава Чалий
- Ще 9 творів →
- "Хазяїн" (скорочено)
- "Хазяїн" (аналіз)
- "Хазяїн" (шкільні твори)
- "Хазяїн" (реферати)
- Який діалог у тексті п'єси можна вважати зав'язкою? (та інші запитання)
- Біографія Івана Карпенка-Карого
Маюфес. Пора, пора самому хазяїном буть, хоч вам і тут добре.
Феноген. Гріх скаржитись! Та тільки то моя біда, що перше я купував, продавав і мав добрі куртажі, варт було побиватись; а тепер держить при собі. Коли-не-коли перепаде свіжа копійка! Так пошукайте для мене десятин п'ятсот.
Маюфес. Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведіть мене до Терентія Гавриловича.
Феноген. Ходім! Тілько шукайте землю поближче до вокзала…
Маюфес. Што-нібудь особенного…
Зеленський (з дверей). Феноген Петрович, можна?
Феноген. Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюфєсом.)
ЯВА III
Зеленський, а потім Феноген.
Зеленський. От і шапкуй перед хлопом! Не можна інакше: силу має, а може, сам і нацьковує, аби зірвать, — треба загодить!
Входе Феноген.
Феноген. А що скажете? Кажіть скоріше, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть.
Зеленський. Терентій Гаврилович гнів на мене має, і я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на місто Ліхтаренка; а там менше жалування, у мене сім'я… замовте словечко… (Виймає гроші.)
Феноген. Та що ж я можу… Знаєте, який наш хазяїн, часом щоб не подумав, що ви мене підкупили, у нього честь — перше всього!
Зеленський. Дурно ніхто нічого не робе: ви для мене, я для вас. (Дає гроші.) Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяїна чоловік.
Феноген. Та я попробую… Тілько хто його знає, як… (Бере гроші.)
Це ви мені позичаєте… А якщо нічого корисного не вийде — я віддам.
Зеленський. Ваше слово все переборе. Нехай і в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили… Я крадькома сюди, а тепер в контору. (Вийшов.)
ЯВА IV
Феноген (сам, лічить гроші). Двадцять п'ять! Якби не давали, то я б і не брав. А коли дають — бери! I сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни! Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має міліони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном. Та я й не тягну — дають. Тут і гріха немає!..
Голос Пузиря: "Феноген, давай халат".
(У двері.) Ще не зашили, зараз принесу.
ЯВА V
Феноген, Марія Іванівна. Соня і Кравчиха.
Феноген. Нате, та скоріще латайте, бо вже кричали, щоб подавать халат; а я піду до них, скажу, що ви взяли позашивать дірки. (Вийшов.)
Марія Іванівна. Ну лиш, приймаймось разом. Ось дірка. Ти, Соню, тут латочку наклади; а ось порвалось — тут я зашию; ви ж здіймайте тим часом мірку.
Всі принялись за роботу.
Хоч ти що хоч говори — не хоче купить нового, так оце я грошей крадькома наскладала, і ми йому такий халат справимо, що він і сам ним любоватиметься! Бачите, через два місяці рівно будуть іменини Терентія Гавриловича, треба, щоб халат поспів якраз на іменини. Я не можу йому від себе подарувать, бо буде страшенно гніватись, що такий розход зробила, та ще й гроші брала крадькома. Халат, голубочко, буде дуже дорогий! Пятнадцять аршин ліонського бархату, по дев'ять рублів аршин, і двадцять аршин шовку по три рублі, шнур товстий шовковий, чистого шовку, з китицями, — тридцять рублів, вам за роботу п'ятдесят рублів — всього двісті сімдесят п'ять рублів. Це вже Соні так захотілось. Вещ цінна і хоч кому кинеться у вічі, а ви запросите тілько п'ятдесят рублів. Розумієте? Терентій Гаврилович як побачить, що таку дорогу вещ можна купить задешево, сказать, за безцінь, — зараз і купить! Так от ми й діждемось, хоч хитрощами, що цей халат він скине і буде носить такий, що хоч куди — не сором! Ви ж, голубочко, настьогайте підкладку густо-густо узорами; на полах вишийте в гладь буряки з розкішним бадиллям, а на бортах вишийте барана і овечку. Та зробіть так, щоб він зразу побачив, що вещ дорога, а продається дешево! Розумієте?
Кравчиха. Ох, матінко моя Мар'я Іванівна, це то все розумію, тілько навряд чи поспію таку дорогу вещ скінчить за два місяці: робота велика, вишивка копотка, та ще, знаєте, зразок овечки і барана у мене є на подушці, а буряків нема.
Марія Іванівна. Я вам дам і узори. А щоб поспішить з роботою — візьміть помішницю: я ж і гроші платю не малі — п'ятдесят рублів!
Кравчиха. Та вже і день і ніч будемо удвох з дочкою стьогать і вишивать, тілько прибавите п'ять рубликів.
Марія Іванівна. Як гарно зробите, то й десять дам.
Входе Феноген.
Феноген. Готово?
Марія Іванівна. Готово.
Феноген. Давайте, бо гніваються. Там якийсь чоловік з важним ділом. (Взяв халат і пішов.)
Марія Іванівна. Ну, ідіть же, голубочко, я дам матеріал і узори.
Кравчиха вийшла.
Соня. Мамо! А по-мойому, вівці і буряки вишивать не годиться — це буде смішно… Краще на полах і на борту квітки та гарні мережки, фрески, у мене є узори.
Марія Іванівна. Ні, Соню, квітки — то інша річ, то для молодого, а вівці і буряки татові, як хазяїнові, будуть приятніше. Я вже тата добре знаю, ходім!
Соня. Як хочете, а я б не раїла, бо буде смішно…
Iдуть.
Мамо! Як ви думаєте, чи не сказать би татові про предложеніє Iвана Миколайовича?
Марія Іванівна. Ні, дочко. Нехай на іменини приїде і сам скаже. Iван Миколайович — учитель гімназії, чоловік розумний, то зуміє з татком побалакать, а я тим часом попробую випитать.
Пішли.
ЯВА VI
З других бокових дверей виходе Пузир, Маюфес і Феноген.
Пузир. Феноген, не знаєш, зібрались економи в конторі?
Феноген. Одного Зеленського бачив. Ох, усердний чоловік, з коня не злазить.
Пузир. Якщо зібрались — клич!
Феноген вийшов.
(До Маюфеса.) Сідайте.
Мовчать
Трудне діло ваше… трудне. У мене своїх овець сорок тисяч, боюся, що паші не стане.
Маюфес. Де ж таки! Оце сказали: паші не стане!.. Торік, як я купив у вас для одного німця валахів, — пам'ятаєте? — то для прийомки три дні їхали вашою землею… їхали ми цілий день. "Чия земля?" — питаємо. "Терентія Гавриловича Пузиря". На другий день знову питаємо: "Чия земля?" — "Терентія Гавриловича". I тілько на третій день, надвечір, почалась земля Гаврила Афанасьевича Чобота. Ха-ха! Княжество! Ціле княжество. Німець, що зо мною їхав, дивувався, хитав головою, цмокав губами, а на третій день, сміючись, сказав: "У цього хазяїна більше землі, ніж у нашім герцогстві". Єй-богу, так і сказав. Хе-хе-хе! Та щоб на таких степах не можна було випасти ще дванадцять тисяч овець?
Пузир. Та воно можна! А тілько я вам скажу, що, крім всього прочего, діло ваше опасне… Я, знаєте, опасаюсь, щоб не було якої біди.
Маюфес. Помилуйте, чого бояться? Нічого боятись! Не такі голови це діло обміркували, щоб можна було боятись.
Пузир. Так то так! А тілько, знаєте, несостоятельність на три милійона, та ще обміркована несостоятельність, — рідко кінчається благополучно!.. Щоб, бува, Петро не вскочив у злосні. А тут і я помагаю, переховую!
Маюфес. Що ви? Сохрани бог! Не такі люде ведуть і вестимуть діло... Петру Тимофійовичу помагають значні адвокати і самі найбагатчі купці та хазяїни. Я вже був у чотирьох — всі згодились: хто манухвактуру прийме, хто гурти, хто кінський завод, а з парового млина і винокурні горілку і борошно розвезем скрізь, постройки ж — діло рук чоловічих… хе-хе-хе! Ще й страхову премію візьмем. Не бійтесь, ми хапатись не будемо, а помалу, помалу все імініє зтаїть тихо, як віск на вогні…
Пузир. Опасне діло… А почому Петро Тимофієвич думає заплатить кредиторам, не чули?
Маюфес.