— Зупинись! Твій літак до Нью-Йорка — в іншому боці!
Не зважаючи на нього, сержант похапливо визбирує клаптики квитка, наче зерна розвіяної вітром надії. А в цей час із лісу долинає закличне виття зграї.
Затиснувши клаптики в руці, сержант іде прямо на це виття.
— Перехрестись, дуріку! — гукнув Клим. — У нас зайвих патронів нема!
Авгура зупинився, сторожко прислухався до виття, яке наближалося...
— Вертайся до села, хлопче! — лагідно порадив йому приземкуватий чолов'яга. — Не дурій, не тільки про себе, про батьків подумай!
Піддаючись його вмовлянню, Авгура намірився було вернутись до мисливців. Але з лісу знову долинуло виття, і, дещо повагавшись, сержант чомусь рушає прямо на нього.
— Вернись, ідіоте! — вривається терпець Зиновієві. — Якого дідька прешся туди, по погибель свою?! Там — Зона!
Авгура зупинився, і раптом відчув, що почувається геть кепсько. Мабуть, "чорнобильська хворь", як називала її Марія, котра встигла доконати не одного ліквідатора і "залишенця" Зони, впритул підібралася і до нього. Владьо дивиться у бік Зони, але свідомість його паморочиться, і йому здається, що тепер уже з того боку долинає не виття, а людські голоси. Він звертає потьмарений погляд убік села — і мариться йому, що саме звідти чується зараз виття.
Намагаючись опанувати свою свідомість, сержант різко похитав головою, і на певний час відчуття реальності повертається до нього разом із людськими голосами з боку села, і виттям — від Зони. Проте, всупереч логіці буття і канонам самозбереження, він, як істинний "вовкулака", рушає на поклик зграї.
Життя поза Зоною уже не для нього. Відтепер він належить Зоні, належить зграї...
45
...А потім, як ви вже знаєте з "Епілогу", у столичному Будинку офіцерів відбувся установчий з'їзд. На якого Команданте з'явився з чималим запізненням, саме таким, щоб рішення про заснування громадського конгресу "Український легіон" уже було схвалене, а саме зібрання "легіонерів" — ґрунтовно поінформоване і щодо мети створення цієї войовничої, напіввоєнізованої організації, і щодо програми її дій; а відтак — пропагандистськи "розігріте".
До сцени, через увесь зал, він пройшов під, — спровоковані Орестом Вараксою, з позивним "Робесп'єр", і президією, що підвелася, — "бурхливі, довго не згасаючі" оплески. І на сцену піднявся уже як. Роман Гордаш. Так-так, знаний свого часу у молодіжних патріотичних колах як Роман Ігуда, що діяв під революційним псевдонімом "Незламний Команданте", цей бунтар поставав нині і під "оновленим" прізвищем Гордаш, і вже в ореолі засновника та фактичного лідера нового національно-патріотичного руху. Такої собі організації вольових, суворого державницького настрою, однодумців, статут якої не допускав ні створення фракцій, ні внутрішньопартійної боротьби.
Команданте ще тільки займав своє місце в центрі довжелезного президійного столу, а змудрений багатьма організаційними баталіями Орест Варакса уже ставив на голосування його кандидатуру. Хтось там, у залі, спробував було "утриматись", хтось навіть підняв руку "проти", одначе Робесп'єр презирливо проігнорував їх, оголосивши, що абсолютною більшістю лідером народного конгресу "Український легіон" обрано ініціатора його створення і фактичного засновника Романа Гордаша. Так само — майже одностайно, та ще й "списком" — було обрано й політраду організації.
Коли ж дали слово її лідерові, Роману Гордашеві, всі завмерли, чекаючи, що ж мовить до них цей плечистий золотоволосий велетень. І були приємно вражені, що промова його складалася всього з кількох фраз-концепцій, мовлених жорстким суворим баритоном:
— Далі з нами підуть тільки ті, хто готовий до тривалої політичної боротьби з ворогами внутрішніми, і збройної — з ворогами зовнішніми. Ні з тими, ні з тими ліберальничати ми не будемо. Наші гасла: "Українець — отже не комуніст! Комуніст — отже не українець!". "Українець — отже не сепаратист! Сепаратист — отже не українець!"; "Українець — отже не карний злочинець! А якщо вже карний злочинець — то не українець!"; "Українець — отже не корупціонер! Коруп— ціонер — отже не українець". І нехай ніхто з ворогів не розраховує на нашу поблажливість!
Вся сучасна історія України, — продовжував Гордаш, перечекавши спочатку півхвилинну розгубленість, що завершилася тривалими оплесками, — є трагічним свідченням того, до якого політичного й соціального божевілля здатні довести свій божественно талановитий Народ його безбожно безталанні керівники! Тож нехай ніхто не сподівається, що так триватиме й далі!
— Це "ґеньяльний" виступ, старий, — впівголоса підбадьорив його Орест Варакса, нахилившись поза плече Дмитра Грабара, що сидів крайнім від трибуни.
Перечекавши нову хвилю бурхливих оплесків, вигуків "Слава Україні! — Героям слава!" та суто партійного бойового кличу: "Ніхто, крім "Легіону"!", Гордаш зі ще жорсткішою впевненістю проказав:
— Перше, що ми зробимо, прийшовши до влади — негайно позбавимо українських паспортів й українського громадянства усіх тих, хто, ігноруючи Конституцію і закони України, зумів запастися паспортами й громадянствами інших країн, а також тих, хто має намір по-сепаратистському шматувати нашу державу! Навіщо обтяжувати таких людей ще й громадянством України?!
І не має ніякого значення, ким той чи інший "легіонер" був у минулому. Ми не воюватимемо з тінями минулих епох і режимів! Важливо тільки одне — готова ця людина творити разом із нами велику, незалежну, могутню, територіально і віросповідно соборну Україну, чи не готова!
Лише тепер Глотов, Євгенія фон Гретцкі і Мальчук, які сиділи в президії опліч один одного, відірвали погляди від Команданте і здивовано перезирнулися, даючи зрозуміти один одному, що всі вони чують ці гасла і заяви вперше. Те ж саме вичитали вони і в погляді трибуна Варакси, що виглядав не менш здивованим, ніж вони. А тим часом Незламний Команданте продовжував:
— Усіх цікавитиме наше ставлення до Об'єднаної Європи. Звичайно ж, ми не проти об'єднання зусиль і можливостей європейських народів, але... Запам'ятайте мої слова! Трагічна помилка творців Об'єднаної Європи саме в тому й полягає, що, замість тривалого перехідного всеєвропейського єднання сильних, незалежних європейських держав, вони форсованими темпами намагаються формувати слабку і вразливу всеєвропейську наддержаву!
В умовах державно-економічного, етнічного та релігійного становлення більшості країн світу, розмивання фізичних і духовних кордонів усталених, на кістках і крові предків зведених, держав, в ім'я якоїсь наддержавної химерії — це шлях до загибелі не лише цієї, безнаціональної, наддержави, але й давно сформованих національних держав.
Вже через кілька років Об'єднана Європа, з її необачно прозорими кордонами, стане ареною такого нашестя вихідців із неєвропейських країн і неєвропейських цивілізацій, такого безробіття й азійського релігійного фанатизму, такої культурно-побутової несумісності, — що в більшості щойно загнаних в Об'єднану Європу країн неминуче розгорнеться політичний і збройний рух за... державний суверенітет і незалежність[16].
Тож тактика суто "українського шляху в Європу" — поспішати, не поспішаючи! Хоч помолитися на цей Храм єднання і демократії, а хоч перепочити. на його руїнах, ми, "хитрі українці", завжди встигнемо!
46
Захоплені його виступом, ніхто з легіонерів не звертав уваги на чималу віп-групу людей, — військових та міліцейських генералів і старших офіцерів у цивільному, бізнесменів і парламентарів, чиновників з Адміністрації Президента і з мерії столиці, — котра, на чолі з генералом Тульчицьким, сиділа в просторій ложі бельетажу.
— Де ви знайшли спічрайтера для цього здорованя? — нахилився до контррозвідника заступник спікера парламенту. — Хто писав йому цю промову?
— Навряд чи Гордаш, — чи, як він сам себе іноді воліє називати — Великий Самозванець, — здогадується, що означає цей термін — "спічрайтер". Я і сам тільки вчора навчився вимовляти його.
— Цей здогадується, — похмуро заперечив віце-спікер. — Він — не з плеяди недоріких бандюковичів епохи "азірівщини".
— Тому й стверджую, що цьому політичному діячеві ніхто нічого не пише. І говорить, як бачите, не по писаному. Але ж, як говорить!
— То оце ж і дивує.
— Для мене ораторські здібності й афористичність мислення нашого Команданте, — зізнався генерал Тульчицький, — така ж дивина, як і для вас.
— Хочете сказати, що віднайшли майбутнього генія від ораторського мистецтва? — скептично поцікавився керівник президентської адміністрації.
— А ви, панове патріоти, намагаєтесь переконати мене, — провокаційно всміхнувся генерал від контррозвідки, підводячись зі свого місця, — що нарешті маємо майбутнього правителя цієї держави? То я не заперечую: здається, маємо. І поставитися до цього "явлення вождя — народові", — попередив елітну рать, що, слідом за ним, потяглася до виходу, — мусимо з усією державною мудрістю й історичною відповідальністю.
— Саме так, — спроквола, задумливо підтримав його глава Адміністрації Президента Бойчак, — з мудрістю й історичною відповідальністю. Якої усім нам убивчо бракує[17]. До речі, — запитав уже по тому, як увесь віл-гурт вийшов у невеличке, міліціонерами й особистою охороною чиновників заблоковане фойє, — яким бачиться вам наступний хід цього Великого Самозванця? Маю на увазі: по тому, як його підписи під усіма документами, необхідними для реєстрації нової партії, будуть поставлені.
Почувши це запитання, гурт еліт-персон зупинився й очікувально просвердлив поглядами генерала Тульчицького.
— Якщо тільки це не військово-політична таємниця, — застережливо докинув віце-спікер, намагаючись, чи то спонукати генерала від контррозвідки до правдивої відповіді, чи просто хотів зняти напругу з паузи, що запанувала в товаристві.
— Швидше все ж таки військова, ніж політична.