На жаль, вони виявилися важчими від імпортних" [16]
У п'ятдесяті – шістдесяті роки минулого століття завод "Червоний металіст" став одним із основних підприємств Радянського Союзу із виготовлення гірничо-шахтного обладнання; 30 січня 1953 року розпочалася реконструкція заводу, яка супроводжувалася грандіозним нарощуванням виробничої потужності. Завод організував виготовлення більше сімдесяти нових виробів, у тому числі: апарати управління сигнальними вогнями АУСО-2, блок прийому сигналів БСП-14, апарат задання маршруту АЗМ-2, привод моторний стрілочний ПМС-4, трансмітер кодовий ТВК-1, пускач привода ППВ-2, блок живлення БТП-1, приводи-штовхачі гвинтові ПТВ, привод управління шахтними стволовими дверима ПДС-1, колонки стволової сигналізації і зв'язку машинного відділення КСМ-2, кабіни машиніста підйому КСМ-3, блок мікрофонного підсилювача БМУ-1, блок управління насосами БУН, насос заглибний НЗП, привод засувки ПЗ-1, електронний датчик ЕД ТДП-2, термодатчик, реле тиску РДВ, реле продуктивності насосу РПН, апаратура контролю температури, комплекс безперервного місцевого і централізованого контролю вмісту метану в шахтній атмосфері "МЕТАН", апаратура завдання і контролю ходу шахтною підіймальною машиною ПШП, комплекс дозування скіпів КДС, іскро-безпечний блок живлення ИБП-1, датчик метану термоаналітичний ДМТ-5, трансформатори приймально-передавальні ТППС-1, апарат АП-4 для живлення ручних електробурів, світлове табло СТЗС-1, ручний бур СЕР, пульт аварійного захисту кондиціонера АПК-1МШ, електробур гідравлічний ЕБГ, вібратор ВНДВ-4 для очищення вагонеток, та багато чого іншого
Радикальні соціально-економічні реформи початку вісімдесятих років підприємство зустріло у найкращому, у порівнянні з іншими, розташованими у Конотопі заводами, стані. Окрім потужної промислової бази завод мав чисельний кваліфікований персонал і власний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут АВТОМАТВУГЛЕРУДПРОМ, здатний створювати новітні ефективні вироби і вчасно оновлювати номенклатуру продукції. До них відносяться блок автоматичного управління маршрутами БАУМ, блок автоматичного управління стрілкам БАУС, перетворювач напруги безконтактний ПИБ, агрегат пусковий шахтний АПШ, перший генератор передавача сигналів локомотивний ЛГС, апарат прийому сигналів управління АПСУ, другий генератор передавача сигналів локомотивний ГПЧ, апарат прийому сигналів управління АПСУ, сигналізатор світловий ССУ-2, привод моторний стрілковий ПМС-4, пускач автоматики рудничний ПРА, ящик кабельний ЯРВ-2, кнопковий іскро-небезпечний пост управління КУ92-РВ-1В. Комплекс "Оператор-М" призначався для автоматизованого (автоматичного) управління двопозиційними виконавчими пристроями різних виробничих процесів із поточним способом обробки, для сортування за розмірами кускових і сипучих матеріалів. Шахтна стволова сигналізації (СШСС) була розроблена у 2000 році. Був швидко розроблений комплекс управління стрілковим переводом із кабіни машиніста електровозу "НЕРПА", до складу якого входили вісім апаратів і пристроїв. Система ВАВ-1М, призначена для автоматизації шахтних водовідливних установок. Були модернізовані і впроваджені у виробництво такі електромашини: штовхач гідравлічний моторний ТГМ; привод гвинтовий моторний ПВМ-1М; привод моторний стрілочний ПМС-4; привод дверей стволовий ПДС-1; насос заливно-занурювальний НЗП; привод засувки ПЗ-1; бур сучасний електрогідравлічний ЕБГП, призначений для буріння з промивкою шпурів діаметром до 50 мм у гірничих породах із коефіцієнтом міцності до 9 одиниць за шкалою Протодьяконова (90 кг/см2). Ручне електросвердло СЕР-19М, призначене для буріння шпурів діаметром до 50 мм у гірничих породах із коефіцієнтом міцності до 4 одиниць за шкалою Протодьяконова (40 кг/см2).
Заради ефективного виготовлення такого широкого асортименту різнорідної продукції відділами головного технолога і головного металурга (головний технолог Сіряков С.А., головний металург Юдкін С.А.) був запроваджений груповий метод дрібно-серійного виробництва у сполученні з предметно-замкнутим способом спеціалізації виробничих підрозділів. Така технологія надавала можливість поєднувати високу продуктивність використання наявного обладнання при обробці подібних деталей з ефективним управлінням технічним рівнем складних за конструкцією і відмінних за призначенням заводських виробів.
Згідно цієї технологічної доктрини у період між 1955 і 1989 роками господарським методом, за рахунок державного фінансування і власного прибутку, були збудовані цехи електромашин, електроапаратний, цех металоконструкцій, вуглеавтоматики, цех приладів і засобів техніки безпеки, цех пластмас, ковальсько-термічний, кольорово-ливарний цех; організовані на пристосованих площах інструментальний цех, цех кріпильних виробів, гальванічний цех і заготівельна дільниця.
Можна було б продовжити перелік виробів славетного заводу "Червоний металіст", який сягнув більше двохсот найменувань товарів; на жаль, лише декілька з них належали до товарів народного вжитку: найвідомішими прославилися насос "Нептун", настільний вентилятор "Вітерець" і замок гаражний, сконструйований простим слюсарем. Врешті-решт номенклатура заводських виробів перевищила дві сотні назв, для комплектації яких приходилося виготовляти більше ста тисяч різних найменувань деталей і частин.
На жаль, продовженням наших досягнень часто становляться наші недоліки. Здавалося, що підпорядкування інституту "АВТОМАТВУГЛЕРУДПРОМ" безпосередньо директору заводу покращить оперативне вирішення поточних виробничих проблем, насправді ж, протиріччя між конструкторами і виробничниками закладалися ще на етапі розробки технічної документації: перші намагалися втілити науково-технічний прогрес, а другі не мали обладнання, щоб виконати їхні забаганки. Оскільки премія науковців залежала від виконання заводського плану, і директор заводу болісно тиснув на них, вони підписувались під різними спрощеннями і погоджували нерівноцінні заміни матеріалів, жертвуючи при цьому якістю того чи іншого виробу. Нав'язане зверху нестримане розростання номенклатури виробів не балансувало з наявними виробничими потужностями, і затягувало терміни освоєння нової продукції. Дрібносерійному способу виробництва товарів широкої номенклатури найкраще відповідає більш довгий цикл планування ніж місяць чи квартал, як це було прийнято для заводу. З-за цього постачання потрібних матеріалів і комплектуючих виробів відставало від виробництва, а почасти і зовсім зривалося. Щоб не втратити фінансові ресурси, заробітну плату і премії, керівництво йшло на приписки, відносячи до готової продукції некомплектні вироби, які захаращували робочі і складські площі, та спотворювало інформацію стосовно фактичної наявності тих чи інших деталей і напівфабрикатів. Штурмівщина, яка організовувалась щомісяця, негативно впливала на виробничий ритм і якість готових виробів. Інженери інституту Автоматвуглерудпром, які їздили на шахти розслідувати нещасні випадки, свідчили, що виготовлені заводом засоби безпеки роками "гниють" просто неба на задвірках шахт. Результатом низького технічного рівня і не конкурентної якості товару за усю свою славну історію "Червоний металіст" не спромігся налагодити постачання жодного свого виробу до якої-небудь індустріально розвиненої країни.
Наприкінці 1980-х років у Радянському Союзі знялася глобальна фінансово-економічна криза, скоротився попит на вугілля, припинилось будівництво нових шахт і реконструкція існуючих. Обвалився попит на шахтне обладнання взагалі і шахтну автоматику зокрема. Попри це, інститут "АВТОМАТВУГЛЕРУДПРОМ" продовжував проектувати нові зразки, а завод "Червоний металіст" виготовляти їх, поставляючи вугільним підприємствам за обіцянку. Остача продукції залишалася на заводських складах, які були "розширені" за рахунок нещодавно збудованих бомбосховищ, а завод безнадійно втрачав власний обіговий капітал.
5 "СУМСЬКЕ МАШИНОБУДІВНЕ НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ ім. М.В. ФРУНЗЕ" [19] було засноване у 1886 році на околиці міста Суми, неподалік залізничної станції, як машинобудівне підприємство Бельгійського акціонерного товариства під назвою "Сумські машинобудівні майстерні". Засновниками АО, окрім іноземних компаньйонів, стали відомі українські цукрозаводчики: П.І. Харитоненко, Н.А. Суханов і Л.Є. Кенінг. Згідно їхніх планів підприємство мусило займатися виготовленням і ремонтом обладнання для цукрових заводів, шахт Донбасу і залізних доріг. У 1908 році була виготовлена перша вітчизняна парова машина потужністю 300 кінських сил. У 1910 році завод виготовив металоконструкцію перекриття Київського ринку. З1912 року змінилася назва підприємства, відтоді воно стало називатися "Сумські машинобудівні заводи". За наступні 80 років назва заводу мінялася п'ять разів, поки за ним не закріпилася сучасна назва. Протягом 1951-1965 років на заводі відбулося масштабне технічне оновлення. Одночасно с розвитком хімічного апаратобудування на передові рубежі вийшли важкі компресори великої продуктивності. Було освоєно виробництво потужних безперервно діючих центрифуг для вуглезбагачувальних комбінатів; центрифуг для виготовлення поліетилену і титанового білило; для м'ясокомбінатів і плавучих рибних баз.
На заводі була впроваджена система уніфікованих елементів машин і апаратів, та заводських нормалей, стандартів на окремі деталі і вузли по усім видам обладнання, що послужило основою організації групового виготовлення компонентів двадцяти п'яти типорозмірів важких компресорів.
Немаловажне місце у номенклатурі продукції зайняли автоматичні центрифуги з ножовим зніманням осаду діаметром ротору від 630 до 2200 мм.