Але чому хоча б не спробувати, щоб викликати хвилю обурення, засудити комуністичний режим, розкрити його тоталітарну сутність, зрештою, назвати імена тих співробітників КДБ, і, зокрема, тих слідчих — нехай би навіть серед них опинився і я, грішний, — які ще вчора так знавісніло знущалися з політв'язнів, а сьогодні спокійно поприживалися на чиновницьких посадах, або ж нидіють собі пенсіонерами з незаплямованою репутацією?
— І чому ж? — пожвавішав Ігуда. Той факт, що серед підсудних у подібних справах підполковник згоден побачити й себе, якось одразу ж активізував Команданте. — Викладіть вашу версію, я сповнений уваги.
Глотов якусь хвильку помовчав, куточками губ видаючи іронічну посмішку шулера, що ось-ось бозна звідки видобуде третього підряд трефового туза.
— Та тому, що більшість із них або не мають і сотої частки тих заслуг "борця проти режиму", які приписують собі, або ж насправді теж були агентами КДБ, "стукачами", "донощиками", "інформаторами", чи називайте їх, як хочете. Причому були ними і на волі, і там, у таборах.
— То ви що, судили навіть тих, котрі доносили вам на націоналістів? Тобто садили за грати своїх же агентів та інформаторів?
— А вони, оті ваші "політв'язні", ніколи й не вважалися у нас агентами, — проказав Щедренко, опускаючись потилицею на високу спинку стільця і в такій позі запалюючи цигарку. — У таборах таких віддавна називали "сексотами". До речі, абревіатура ця походить від поєднання перших частин двох російських слів — "секретный сотрудник". А поповнювали ми лави "сексотів" із середовища тих, хто й сам був упійманий, або ж навмисне скомпрометований с допомогою звинувачень у націоналізмові, у розповсюдженні наркотиків, або в якійсь дрібній крадіжці чи бійці. Спочатку ми їм обіцяли, що, викривши антирадянщиків, вони в такий спосіб спокутують власну провину; потім, коли "сексоти" дізнавалися, що й на них теж заведено карні справи, їх "ловили" на тому, що допоможуть звільнитися з-під варти прямо в залі суду, або що суд обмежиться умовним покаранням.
— Терміни їм, щоправда, давали невеликі, — зауважив Глотов, — але все ж таки давали. Інша річ, що й там, у таборах, вони до кінця залишалися "сексотами". Якщо тільки їх не викривали і не знищували самі в'язні, бо й таке теж траплялося.
— Цікавий поворот історії... — проказав Ігуда, пересіпуючи своїми ковальськими плечима і дякуючи долі, що сам він серед "сексотів КДБ" не значився і значитись не міг. — Хоча із тим висновком, що більшість політв'язнів теж була агентами і донощиками, — я не поспішав би...
— Була, можете не сумніватись. Той, хто не став "сексотом", до арешту, потім, під час допитів, стільки всілякого карного матеріалу дарував слідству, що, якби зараз усі ці покази його опублікувати, багато хто з нинішніх "страждальців за незалежність" постав би перед громадськістю в образах закінчених негідників. Розумію: парадоксус. Але ж під протокол...
— І це правда, — похмуро озвався Щедренко, занадто швидко погасивши цигарку і пережовуючи разом із жувальною гумкою якісь свої, нерозжуйні, як службова інструкція, сумніви. — По тому, як ви зазирнете у "справи", які зберігаються в наших архівах, слухати з телеекрану чи по радіо багатьох наших "патрійотів" уже не зможете. Для вас це стане моральним катуванням. Неможливо, зазирнувши в ці "справи", й далі сприймати їх, як "патрійотів" та страждальців за ідею, — ось у чім річ!
— Та ж люди просто не витримували, — внутрішньо скипів Ігуда, захищаючи вже не так "патрійотів-псевдостраждальців", як власну гідність і власні переконання. — Ви ж могли зламати кого завгодно!
— А так, могли, тут усе під протокол, — прийняв його удар Глотов. — Але ж ідеться не про тих, під тортурами зламаних, а про тих, хто з переляку ладен був закласти рідну матір, аби тільки не вилетіти з інституту, не виявитися серед "заборонено недрукованих" та "не— виїзних"; не потрапити на лаву підсудних. Ось про кого зараз між нами йдеться, пане Ігудо! А ще — про таких, як ви, неприкаяний ви наш, пане Романе. Тому що, якби свого часу ми вас посадили, тепер це ув'язнення стало б для вас терновим вінком, який поступово перелицьовувався б на лавровий, котрий, як уже мовилось, відкрив би вам шлях хоч до парламенту, а хоч до Спілки письменників чи художників, не кажучи вже про кіноматографістів; а ще — до кіностудій, іноземних благодійних фондів і приватних націонал-благодійників. Та, оскільки свого часу арештантської роби ви не носили, то й крити зараз на ярмарку національного мучеництіва, вам, неприкаяний Романе, нічим.
— "Урновий електорат", — прочавкав крізь бульку жувальної гумки Щедренко, — він і є "урновий електорат".
— Хіба що тим "крити", що, носячи в тій самій внутрішній кишені комсомольський і студентський квитки, ви були незадоволені тогочасною владою? — підтримав його натиск Глотов.
— Та хоча б і тим, — вже геть слабко і безвольно захищався Ігуда.
— Не смішіть людей! А хто нею, цією, як ви кажете, "вибачайте на слові", владою був задоволений? Я, чи, може, капітан Щедренко?
— Пардон, — застережливо помахав руками Щедренко, поповнюючи ротові запаси жвачки ще однією подушечкою "Орбіту без цукру", — особисто я завжди перебуваю в захопленні від будь-якої влади!
— Ну, хіба що! — іронічно визнав Глотов.
— Особисто в мене відчуття будь-якої влади над собою, від безпосереднього начальника, яким є глибоко шанований мною підполковник Глотов, й аж до Гаранта Конституції, завжди породжує ейфорію.
— Хіба що ейфорію рабської безвідповідальності, викликаної власним розгільдяйством, — прокоментував екзальтацію свого підлеглого обер-есбеушник. — Або запитайте мене, Ігудо, хто, крім, звичайно, капітана Щедренка, задоволений владою в наші дні? Причому це вже під протокол! — мовби печаткою припечатав Глотов.
— Визнаю, таких мало.
— Й ось тут саме час повернутися до вашої участі в акціях протесту, спрямованих проти діючого Президента України. Балачки балачками, а треба подбати і про протокол, бо ж міліціянти захотять, щоб ми поділилися з ними матеріалами рослідування. Та й ніч, он, уже на дворі. Як уже мовилося, ви були в наметовому містечку на Майдані Незалежності, мітингували, пікетували резиденцію Гаранта Конституції на Банковій, та ще й підбурювали молодь до опору міліції.
— Бачу, вам таки хочеться, щоб я обов'язково відсидів своє, вже хоча б за часів незалежності, — войовничо всміхнувся Команданте.
— Не повірите, пане Ігудо, але до того йдеться, — визнав Глотов. — Тільки треба все добре зважити, а всю операцію забезпечити належною реакцією патріотичної преси. І за тиждень-другий в Україні з'явиться новітній політичний страждалець за українську національну ідею, а отже, новітній народний герой, — ощасливив підполковник Ігуду вищиром своїх коронкованих під побутову пластмасу зубів.
— А тому зізнаватимемося під чистосердешне, — Щедренко так і мовив: "чистосердешне", — і під протокол.
— Але я вже заявляв у міліції, що ні в яких антипрезидентських акціях протесту участі не брав, — стомлено проказав Ігуда, відчуваючи, що його долає сон, і що зараз йому потрібно хоча б годинку поспати. "Саме той стан, — подумалось йому, — який найбільше полюбляють слідчі: допитуваний стомився, розслабився, втратив волю..."
Глотов і Щедренко запитально переглянулися.
— То було в міліції, а це — в Службі безпеки. Що дивного в тому, що, награвшись у мовчанку в міліції, люди розколюються в СБУ? — вдався до філософствування Щедренко. — От, якби, витримавши допити в СБУ, вони раптом заговорили в міліції — це справді виглядало б дивно. І нелогічно. Тут уже, знаєте, йдеться про престиж "контори".
"У яку гру вони зі мною грають? — усе ще не розумів ситуації Ігу— да. — Здається, ці архарівці забули, що часи КДБ давно минулися, і що справу по звинуваченню в антирадянщині чи в націоналізмі суд у них просто не прийме".
— Ви добре знаєте, що ніякого відношення до цієї акції я не маю. У мене є розкішне алібі.
— От, бачите: виявляється, що навіть до цієї кримінально-політичної акції жодного відношення ви не маєте... — сумовито всміхнувся підполковник. — А чому... не маєте, борець ви наш за істинно незалежну Україну?
— Тому що принципово не визнаю таких методів боротьби, — знервовано проказав Роман, а, помітивши, що есбеушкники насмішкувато перезирнулися між собою, ще гарячковіше додав: — Чому ви не хочете зрозуміти, що зараз мені не до мітингів, я завершую кіносценарій.
— Он як! — знову прочавкав загумленим ротом Щедренко. — Називається: "Приїхали!".
Він очікуюче подивився на підполковника, але той вдавав, що уважно вчитується в якийсь папірець, що лежав на столі, а тоді взявся за слухавку і, зателефонувавши комусь, мовив одну-єдину фразу:
— Яка там у вас стадія готовності?
Що саме йому відповіли, Ігуда так і не зрозумів. Щось муркнувши — хтозна, вдоволено, чи ні, — Глотов поклав слухавку на телефонний апарат і знову втупився в свій папірець.
Мовчання явно затягувалося.