Він поклався на ваш хист оповідача. І помилився. А я проведу з вами кілька інтерв'ю, які ми запишемо на диктофон. Сподіваюсь спровокувати вас на значно більшу одвертість, ніж це вдалося нашому златоустові Залевсько— му До того ж, деякі фрагменти цих інтерв'ю можна буде опублікувати ще до виходу книжки. Стоп, а чому ви не запитуєте про гонорар?
— Про який... гонорар? — щиро подивувався Владьо.
— Про грошову винагороду за інтерв'ю, за книжку. Цей бік справи вас що, зовсім не цікавить?
— Яка тут може бути винагорода? — стенув плечима дезертир. — Розповім, як мені там велося, — тільки й усього.
— От-от, саме такої відповіді я і чекала, тому беру ініціативу в свої руки. Мільйонером не станете, не обіцяю. Але певна, і то чимала, на погляд українця, сума на вашому банківському рахунку повинна з'явитися — в цьому можете бути впевнені. Ми розгорнемо бурхливу діяльність, як і належить бізнесменам від журналістики. Не виключено, що кілька статей мені вдасться опублікувати ще тут, у вас, в Україні.
— Вчиняйте, як знаєте, пані Євгеніє, це ваш, а не мій, бізнес.
— Помиляєтесь, сержанте, відтепер це наша спільна справа, а відтак — і спільний бізнесово-рекламний клопіт. Зрештою, ваша робінзонада — привід для роздумів про проблеми Зони, психологію людей, що й досі потерпають від аварії. А це, впевнена, цікавитиме й чималу аудиторію американців, англійців, й, особливо, канадців, чисельність української діаспори серед яких просто-таки вражає. Тому-то наше завдання — хоча б на певний час полонити увагу та уяву світового українства. Як вам така ідея?
— Гадаєте, що нам це вдасться?
— Тому що вважаю, що ми з вами натрапили на золотоносну жилу, на такий собі "чорнобильський Клондайк". То що, войовничий сержанте, почнемо інтерв'ю?
Почувши це, сержант чомусь розгублено роззирнувся
— Прямо тут? Зараз?
— Хочете сказати, що у вас "комплекс мікрофона"?
— Поки що не знаю.
— Якщо він і є, то швидко минеться. Запитання перше. Містере Авгуро, в своїх свідченнях слідчому, а також у розмовах із професором, як і в усіх записаних на диктофон розповідях, ви чомусь уперто уникаєте назвати ім'я жінки, з якою доля якимось дивним чином звела вас у самій Зоні. Адже було таке?
— Загалом, було, проте...
— Жодних "проте", "але" й інших проявів невпевненості, — рішуче, з нотками агресивності, обірвала його Євгенія, — які здатні вносити сум'яття в сприйняття аудиторії. Це не в ваших інтересах. Отож, повертаємось до вашого кохання за колючим дротом зони відчуження. Хто ця жінка, коли і як ви познайомилися і як розвивалися ваші взаємини? Сміливіше, сміливіше, наш войовничий сержанте!..
Авгура ошелешено подивився на журналістку і, нервово повівши рукою, перекинув келих із рештками напою. Проте Євгенія вдала, що не помітила цього. Вона чекала відповіді.
— Про як-яку жінку все ж таки йдеться? — затинаючись, перепитав він.
— Краще запитайте, як я дізналась про неї, пане Авгуро. Вас не цікавить, звідки я дістала інформацію про дівчину, яка завадила вам стати справжнім "робінзоном" Зони?
— А й справді, — похмуро відвів очі вбік Авгура. — Яким чином ви дізнались про неї?
— Не вдаватимуся до подробиць. Як її ім'я?
— Марія.
— Ось вам і зачин до нашої біблійно-чорнобильської історії! Як усе просто! Виявляється, дівчину звуть Марією! І втекла вона до Зони так само спонтанно, як і ви? Чи просто уникла евакуації? Сміливіше, сміливіше, наш войовничий сержанте. Зі мною ви можете бути значно одвертішим, аніж із самим собою.
— Так, утекла. Хоча я так і не збагнув, що саме пригнало її до Зони.
— їй двадцять років? Вона вже вагітна? Ви вперто мовчали про Марію, тому що вона не бажає повертатись до нормального життя? — напосідала американізована "галиційка".
— Ось цього вже — скільки їй років — я не знаю. Незручно було запитувати. І вона справді вагітна. Не від мене, на жаль.
— То ви закохалися в неї, в уже від когось там завагітнілу?! — остаточно збадьорилася Євгенія. — Це вже сюжет, вартий латиноамериканської мелодрами.
— Та це ще й коханням назвати важко, просто... запала в душу..
— А точнішого визначення цього почуття досі не придумали. І сталося це вже по тому, як ви побували з нею в ліжку? Нехай навіть і в лісовому? Тобто про вагітність її ви дізналися вже по тому, як оволоділи нею?
Авгурі раптом увірвався терпець. Йому захотілося кинути виклик журналістці, "покуражитись" у розмові з нею, вразити брутальною чоловічою сповіддю...
— В зоні залишилася тільки одна жінка, яку мені пощастило звабити, проте нею виявилася не Марія, а зовсім інша, як у нас кажуть, "молодичка", до якої жодних високих почуттів я не зазнавав.
— Я завжди вважала, що більша частина взаємин пов'язана з суто фізіологічним сексом, який не має нічого спільного з нашими ліричними почуттями, — незворушно підсумувала галиційка. — Щойно ви підтвердили мою думку, наш войовничий сержанте. То, хочете переконати мене, що в ліжку у вас усе було гаразд, ви почувалися повноцінним чоловіком?
Почувши це, Авгура аж відсахнувся, настільки несподіваним виявилося це запитання у вустах цієї рафіновано інтелігентної жінки.
— Яке це має значення?
— У вашій історії — принципове.
— Це моє приватне життя.
— Саме воно й цікавитиме нашу читацьку публіку найбільше. Навіть не уявляєте собі, який інтерес воно викличе. Серед заготовлених мною запитань, це мало пролунати останнім, але, чесно кажучи, я довго зважувалася б на нього.
— Яке саме?
— Могли б уже і здогадатися, сержанте. Сформулюємо його так: "Чи почуваєтеся ви повноцінним чоловіком у ліжку з жінкою?". На щастя, ви позбавили мене необхідності задавати його, тому що самі підвели до відповіді. Нехай навіть опосередкованої. Чому з таким подивом дивитесь на мене?
— Всього лиш уважно слухаю.
— Ви ж добре знаєте, що радіація вражає людство двома страшними симптомами вимирання — білокрів'ям й імпотенцією. Ясна річ, усіх навколо цікавитиме, на якій стадії цього занепаду виявилися ви. Так-так, і мене — теж, — блокувала черговий випад Авгури. — Як журналістку, ясна річ, тільки як журналістку.
— Жінка, з якою мені пощастило опинитися в ліжку, лишилася задоволеною. Така відповідь вас влаштує?
— Мене — так, але не моїх читачів. їм забагнеться інтимних подробиць. До яких доведеться іти через оповідь про те, як ця недоречно завагітніла Чорнобильська Діва Марія опинилася в Зоні. За яких обставин ви познайомилися. Чи мали секс з цією вагітною жінкою. І чи завагітніла та, інша жінка... Не розчула, як її звуть... — звело акуратно підщипані брови фон Гретцкі.
— Віра. По-вуличному — Варка.
— А по-вуличному, виявляється, така собі Варка.
— Вербицька. їх там дві сестри — Варка й Ольця.
— З якою ви теж переспали. Так воно й справді було, наш войовничий сержанте, чи маємо справу з банальною чоловічою хвалькуватістю?
— З Ольцею до ліжка у нас справа не дійшла.
— Отже, одразу три жінки за такий короткий проміжок часу, — чула Євгенія тільки те, що бажала чути. — Гарем дезертира, "солдата Зони", під стінами четвертого реактора! Та ваші одкровення здатні вразити будь-чию жіночу уяву!
— Пардон, баронесо фон Гретцкі, жодних одкровень поки що не було, — остаточно здолав свою скутість Авгура, та було вже запізно. Євгенія переможно всміхнулася, вимкнула диктофон і, задоволена собою, звернулася до офіціантки, що проходила повз них.
— Ще два келихи вашого божественного напою, дівчино. Що ж до вас, Авгуро, то на сьогодні вам досить, ви своє випили.
— Це все, що вас цікавило? — внутрішньо спалахнув сержант. — Як звуть моїх жінок, чи вони вагітні, і чи почуваюсь повноцінним чоловіком? У цьому суть вашого інтерв'ю?
— Бачите, як завжди в подібних випадках, я надійно підстрахувалася. Ще вчора зустрілася зі слідчою, яка вела вашу справу. То вона одразу ж видала про вас море інформації. Щоправда, запевняла, що, в вашому випадку, ні про яких жінок не йдеться. В усьому ж іншому, як вона впевнена, ви їй зізналися.
— Ну, це вона так вважає, — пробурмотів Авгура.
— ...Аж тут раптом з'являються три жінки, окреслюючи своїми звабливими тілами майже ідеальний любовний чотирикутник.