Підкину до центру, десь припаркуюся і чекатиму у поближньому кафе.
— А як із часом? Скільки баронеса відвела його для доставки мого тіла?
— Вона сама за кермом, і повернеться не раніше сімнадцятої. Відповідальність за ваше облаштування в маєтку покладено на мене. До того ж фон Гретцкі сама дозволила підкинути вас до центру на годин— ку-другу і почекати. "Він художник, — мовила. — Раптом черговий майданний бунт надихне його на геніальний сюжет, або й на цілую серію картин".
"Схоже, говорить правду, — визнав Ігуда. — Саме так Валькірія мольберта і мала б відреагувати на чутки про антипрезидентську акцію під стінами резиденції Гаранта".
Понад годину Команданте походжав неподалік палацу, вивіска на якому повідомляла, що там розташована Адміністарція Президента України. Він оцінював ситуацію і, водночас, намагався прогнозувати розвиток подій. В його розумінні шанси бунтарів дорівнювали нулеві: організації, яка здатна підняти народ на повстання, не існує, "елек— торат" до масованих збройних виступів не готовий. Відтак, усе має завершитися двома-трьома днями вуличної колотнечі.
Ось, на його очах, прибув підрозділ спецназівців, який підсилив наряд міліції, що вже завершувала зводити металеву огорожу на підступах до центрального входу. Й одразу ж по цьому, мабуть, за наказом з координаційного центру акції, під стіни цієї огорожі та поближніх будівель почали прибувати вбрані в однострої, зі своїми прапорами та гаслами, більш-менш організовані групи козаків, шахтарів з касками в руках, приготовленими для того, щоб годинами гемселити ними по бардю— рах, ветерани-афганці, в заношених камуфляжах, блідолиці, хворобливі з виду ліквідатори-чорнобильці, ще якийсь "різночинний" люд.
— То й звідки ж ви прибули, пане-товаришочку? — прилаштувався опліч нього худорлявий жилавий чоловічок у заношеному камуфляжі з шевроном Українського козацтва і з обвислими козацькими вусами, які чомусь здалися Ігуді кіношно-реквізитними.
— З паралельних світів, — невдоволено буркнув Команданте.
— А так, так... Відкриватися першому-ліпшому не варто, — покірно визнав козачок. — Я, власне, теж не тутешній, із провінції. Ярославом кличуть. Акція в регіонах триває вже не перший день. У столиці народу, бачу, збирається багато, кожна група прибуває зі своїми поводирями, проте лідера, справжнього, харизматичного, міцної статури і ще міцнішого духом — нема. Ясна річ, зараз налетять нарде— пи, кожен почне гнути свою лінію; вже почала з'являтися "опозиція щодо опозиції", але весь цей кавардак лише породжує смуту в головах і душах активістів.
"Тобі звідки відоме це слівце — "харизматичний", — подумки під— ловив його Команданте, — козачок ти наш містечковий?"
— А такий, харизматичний, креативний лідер зараз не завадив би, — не вгавав тим часом балакун. — Тоді і рух цей набув би іншого значення.
— Когось уже маєте на оці? — поблажливо поцікавився Ігуда, хоча й не виявляв особливого наміру продовжувати спілкування.
— Та ж кажу, що нема. Але оце дивлюся на вас. — проказував уже під спалахи фотоблимавок двох репортерів і в супроводі двох телекамер, володарі котрих, здається, матеріалізувалися з повітря. — Сім кіп мені під дишло! Молодий, високого зросту, кремезний, з лиця нівроку .. Якщо цей рух усе ж таки явить нації нового лідера, то явлення це має відбутися тут, під стінами резиденції Гаранта.
Не встиг Ярослав проказати це, як від розташованого неподалік президентської резиденції Будинку Спілки письменників до Романа раптом долинуло:
— Ігуда?! Невже ти?! Кого я бачу! Незламний Команданте знову на барикадах!
Роман упізнав його одразу ж: Клим Варакса! За розхристаним зовнішнім виглядом своїм — чи то чернець-розстрига, чи розкольник— анархіст: високого зросту, майже скелетоподібний, із запалими щоками і гарячковим поглядом червонястих очей. А ще — з незмінним для всіх часів і пір року товстим жовтим, але блакитними китицями обрамленим, шарфом, зашморгнутим навколо шиї так, що кінці його спереду й ззаду сягали нижче пояса; зі скуйовдженою, однаково давно не стриженою, не митою, і навіть не чесаною, копицею брудно-попелястого волосся — на голові... Ні-ні, у цій постаті й справді проглядалося щось таке — туберкульозно-демонічне, фатумне, у політично заангажованого Розкольникова перевтілене.
— Поки що ні, до барикад справа не дійшла, — похмуро відповів Ігуда, гаразд розуміючи: якщо з'явився сам Варакса, значить незабаром тут справді стане гаряче.
О, так, Варакса, знаний ще й під псевдонімом "Робесп'єр". Володар трьох — геолога-нафтовика, філолога і психолога — дипломів про вищу освіту, він поставав перед однодумцями і недругами своїми, як невтомний активіст якоїсь, альтернативної Національній Спілці письменників, Асоціації вільних літераторів, а ще — як член ОУН, "Свободи", "Просвіти", Народного Руху, Товариства української мови імені Шевченка, і ще бозна-яких спілок, партій та організацій. Поет за покликанням і трибунний бунтар — за суттю свого характеру, він упродовж багатьох років залишався учасником усіх — підпільних, офіційних і напівлегальних — патріотичних акцій і зібрань, які тільки провадилися в столиці.
— А я очам своїм не повірив! — гукає до нього Клим, стоячи на мармуровому ґанку Будинку Спілки письменників. — Невже це Ігуда, наш Команданте?! Вже тут, і вже оглядає підступи до резиденції Президента, як полководець — поле майбутньої битви! Он він — махнув рукою, привертаючи натовп до постаті Ігуди, — наш Незламний Команданте! Божий знак усього справді українського, і справді національно-визвольного, руху
Щоправда, діяльність самого Варакси в усі часи відзначалася однією дивакувато-сумнівною рисою. Там, де з'являвся Клим — просто таки професійний, природжений агітатор, організатор і підбурювач, — там усе негано збуджувалося, закипало, організаційно злагоджувалося, набуваючи довершеної структури і творчо-патріотичного апогею. Та, щойно доходило до якихось конкретних дій — маршів, пікетів, подання петицій, блокувань, чи ще чогось там, — як він негайно, і якось цілком непомітно для однодумців, зникав.
Сталося так, що свого часу Ігуда буквально врятував йому життя, вирвавши з розлюченого гурту найнятих комуністами молодиків, котрі видавали себе за комсомольців. І після цього Варакса почав не просто обожнювати свого рятівника, але й, де тільки можна було, висувати його в очільники, прилучати, подеколи й заочно, до активу, проголошувати лідером "нової, молодіжно-політичної хвилі" патріотів, котрі мають прийти на зміну тим, хто давно заплямував себе членством у Компартії, участю у загарбницькій афганській авантюрі, і взагалі, служінням комуністичному режимові.
Не було сумніву, що це завдяки старанням Варакси та його спіль— ників-однодумців, кадебісти гинучого Союзу та їх спадкоємці з СБУ почали сприймати Ігуду, як тіньового лідера новітнього національно— патріотичного руху. І це він, на хвилі захоплення подвигами Че Гева— ри, наділив Романа та "закріпив у свідомості широких революційних мас" гучний псевдонім "Незламний Команданте". Причому вкорінив його настільки, що кілька разів цей псевдонім навіть з'явився у пресі.
— Залишайся з масами, — й цього разу напучував Варакса, вже помітивши, що тепер фотоапарати і кінокамери, як і всю увагу принишклого натовпу, переведено з Ігуди на нього. — Ти їм потрібен! А я — до штабу, який традиційно розташовується у цьому розплідникові геніїв!
І лише коли, війнувши фалдами шарфа, Варакса зник за масивними дубовими дверима спілки, увага знову перемістилася на тепер уже "впізнавану" постать Незламного Команданте. І посипалися: запитання, побажання, войовничі заклики і гасла!
Побачивши, що преса зацікавилася Ігудою, навколо нього, мабуть, сприймаючи його як нардепа чи одного з керівників акції, почав згуртовуватися різноликий люд. Зацікавилися його особою і двоє лобуряк нівроку, з патріотичними стрічками на обшлагах комісарських шкірянок, які, мабуть же, входили до штабу акції, і тепер хотіли з'ясувати, що то за самозванець набивається тут у лідери... Та коли один із них, у досить агресивній манері, спробував підступитися до Команданте, мовляв, хто він такий, чому під телевійзійні камери підставляється, народ баламутячи, той, вловивши у вимові нападника російський акцент, з англійською ввічливістю поцікавився: "Слушай, парень, ты с утра сегодня посцал?.. Так, сходи посцы, настоятельно советую!"
"Комісар" на якусь мить спалахнув, але, мов на багнет, наштрикнувшись на холодний, убивчий погляд Ігуди, вирішив за краще промовчати і взагалі, прислухатися до мудрої поради незнайомця. Тим паче що напарник його взагалі вирішив не встрявати у цю сутичку.
— От і я кажу, що у вас, пане-товаришочку, — знову з'явився опліч Ігуди жилавий вусань, — є всі задатки народного ватажка, такого собі "Кармелюка укупі із Довбушем" — в одній постаті. До того ж, приємно усвідомлювати, що доля звела мене у знайомстві з самим Незламним Команданте. — Роман був упевнений, що псевдонім цей козачок чує вперше, і що той йому ні про що не говорить, але підмурівок слави вже було закладено. — Тому й раджу: ви дійте сміливіше, впевненіше. А ми що. Ми завжди підтримаємо. Святе ж діло робимо.
— Е ні, пане-товаришочку, — рішуче остудив його Команданте. — Подібні "пугачовські бунти" зажди починалися лютими веселощами, а завершувалися кривавими сльозами. Отож даруйте. Сьогодні не моє весілля.
І, вдавши, про людське око, що теж прямує до штабу, поступово розчинився у поближньому гурті пікетувальників, далі — у вервечці перехожих і незабаром постав перед машиною Артура Корзуна, який уже чекав його, куняючи за кермом.
33
Повертаючись, — з рюкзаком і рушницею за плечима — з чергового обходу поближніх сіл, Авгура продирається через невисокий густий сосняк, виборсується з навіяної поблизу нього кучугури, і.