Перед усім, отримали значно кращу освіту і виховання".
І, страшенно вражена цим її порівнянням, Євгенія мусила визнати, що роман Маріо П'юзо став однією з перших книжок, яку, ще підлітком, вона прочитала зі справжнім захопленням. На той час він уже не був бестселлером, ім'я автора починали потроху забувати, більше захоплюючись сиропним чтивом про буття морських чайок якогось Річарда Баха, проте для Євгенії "Хрещений батько" став справжнім відкриттям. Причому не стільки літературним, скільки суто життєвим.
"Цікаво, сам твій батько все ж таки спромігся прочитати цей роман? — запитала наостанок Магда Ковач. — Відомо, що він не дуже охочий до художніх книжок, уся його домашняя бібліотека — суцільна медицина та комерція".
"Та він же і порадив прочитати "Хрещеного батька" під час мого перебування у пластунському таборі. І дістав роман з шухляди письмового столу, той, власний примірник, на якому залишив з десяток усіляких поміток".
"Почувши це, я мала б вирішити, що тепер він наслідує дона Корлеоне, якби ж то не знала, що характер і манери його були сформовані задовго до того, як роман італійця потрапив йому до рук".
"Я ж почала підозрювати, що й мій батько — теж один із донів. Хоча він і не італієць. Щось у ньому таки проглядалося від очільника котроїсь із мафіозних родин".
30
Хтозна, куди б ще завели баронесу її екскурси в американську минувшину, якби не поява двох чоловіків, під цивільним одягом яких виразно проглядалася військова виправка. "Підполковник Глотов", і "капітан Щедренко", — по черзі відрекомендувалися вони розгортаючи свої посвідчення.
— Нам хотілося б поговорити з вами, але за умови, що зміст нашої бесіди, незалежно від її перебігу і наслідків, залишиться суто між нами, — пояснив причину своєї появи підполковник. — Така угода вас влаштовує?
— Оскільки я все ще залишаюся громадянкою США, — дипломатично нагадала їм Євгенія, — то ви, як представники влади цієї країни, можете почуватися господарями становища. Сподіваюсь, мені нема потреби викликати свого адвоката?
— Боже збав, — запевнив Глотов, займаючи місце за столом напроти баронеси, в той час, як Щедренко заволодів стільцем ліворуч неї. — Нам ще тільки адвокатів не вистачало. На перший погляд, це може здатися дивним, але в цій розмові ваш інтерес повинен бути не менший, ніж наш.
— Починати розмову з чіткого визначення й окреслення інтересів — це по-американському.
— Ідеться про долю нашого спільного знайомого.
— А такі існують?
— Уже з'явилися. Маю на увазі художника і сценариста Романа Ігуду.
Євгенія відбарабанила пальцями по столу так, наче імітувала гру на роялі.
— Підозріло швидка реакція. Ви за ким стежили? За мною, за паном Ігудою, чи за обома одразу? Втім, маючи такого інформатора, як мій беспутний водій.
— Ви його недооцінюєте, — лагідно переконав свою співрозмовницю підполковник. — Як і всі ми, порпатися у двигунах він не любить, це так, але...
— .Але ж і не в ньому суть, — підказав вихід із цієї словесної пастки капітан.
І всі вони помовчали, чекаючи, поки офіціант оздобить стіл пляшками з вином і водою, а також наповненою салатницею і бутербродними блюдцями.
— Упевнений, що не дуже здивую вас, баронесо, коли скажу, що сама ваша зустріч із Ігудою була постановочною. — Євгенія ледь помітно повела підборіддям, даючи зрозуміти, що все ж таки здивували. — Ми вирішили втрутитися у перебіг вашого курортного буття і, як ви пригадуєте, через нашу спільну знайому, допомогли познайомитися з цим неординарним чоловіком і, безсумнівно, талановитим художником. Судячи з того, скількома картинами поповнилася галерея "Майстерня Рубенса", у вас нема причин ображатися.
— Так, з нашого боку це був прояв певного свавілля, але ж, погодьтеся, доленосного, — скрадливо доповнив свого шефа Ще— дренко, наповнюючи келихи Євгенії і підполковника вином, а свій — мінералкою.
— Ну, дякувати теж поки що рано. Та й не зрозуміло, до кого з нас двох претензії у вашого боголюбивого закладу більші.
— Вам, баронесо, добре відомо, що, перш ніж стати національним лідером, і навіть президентом чехів, Вацлав Гавел теж утверджувався яко драматург. В Ігуди творчий діапазон просторіший, оскільки пробує свої сили і в поезії та в живопису..
— То він ще й поет?! — промуркотіла фон Гретцкі. — Це вже, мабуть, зайве.
— Важливо інше. Шлях до п'єдесталу національного лідера в нашого спільного знайомого може виявитися схожим до шляху його бо— гемського колеги.
Баронеса відхилилася до спинки стільця, пригубила келих з вином і тільки тепер уважніше придивилася до грубуватих, старіючих обличь есбеушників. У підполковника, як і годиться старшому за чином і посадою, воно здавалося дещо інтелігнтнішим, але навіть воно більше пасувало б відставному борцеві чи боксерові. Щедренко, з виду, міг здатися простакуватішим, одначе репліки його свідчили, що й він уже дечому навчився в своєму СБУ; так чи інакше, а кадебістська школа на службістах позначалася.
Тим часом есбеушники нашорошено стежили з-під брів за поведінкою американки. Чекали на більш-менш значущу реакцію.
— Ваша стурбованість намірами Ігуди може бути продиктована тільки двома обставинами, котрими породжені ваші традиційні плани "А" і "Б". Згідно з першим, ви повинні "підстрілити" Великого Самозванця Пензля, як він себе називає, ще на злеті. Згідно з другим — спочатку дасте йому можливість, якщо не піднятися на пед'єстал мученика за національну ідею, то хоча б наблизитися до нього, а вже потім натиснути на спусковий гачок.
— То якому з них віддали б перевагу ви, баронесо фон Гретцкі? — не став розчаровувати її підполковник.
— Питання в іншому. Якщо я правильно орієнтуюся в ситуації, і в українському політикумі, і в його бунтарському соціумі, наш Великий Самозванець — уточнення щодо пензля свідомо упускаємо — поки що перебуває на самому ієрархічному дні.
— І як же чітко сформульовано! — звернув увагу підполковника його підлеглий, не видаючи при цьому й натяку на іронію.
— Можна підходити до нашої операції і в такий спосіб, — погодився Глотов з точкою зору баронеси.
— До операції за планом "Б", звичайно ж, — уточнила Євгенія. — Якби вам знадобилося вивести Ігуду з гри просто зараз, мої послуги не знадобилися б.
Підполковник промовисто розвів руками.
— У подібних ситуаціях логіка дій усіх спецслужб світу — хоч СБУ, а хоч ЦРУ — однакова.
— Але чому Ігуда? — Згадку про Центральне розвідувальне управління США вона, звичайно ж, сприйняла, як прозорий натяк на те, що мають справу з його агентом. Проте вважала не гідним себе вдаватися до заперечень, чи, тим паче — до виправдовувань. Зрештою, не вони перші, хто намагається "намацати" якісь докази приналежності її до цієї солідної організації. І то ще добре, що тепер, у Незалежній Україні, агентів її сприймають майже як союзників. — Це я до того, що в Україні легко набереться з півсотні інформаційно розкручені— ших, ніж Великий Самозванець.
— Набрати можна й сотню. Але, з одного боку, не розкручене, отже, поки що і не заплямоване компроматами та не опльоване...
Баронеса ввічливо помовчала, віддаючи шану логіці підполковника, а тоді визнала:
— Серйозний аргумент.
— І це в той час, коли весь український соціум вимагає "нових облич" і в політиці, і в чиновництві, не кажучи вже про силові структури. З іншого боку, ще в дев'яності студент Ігуда, цей кремезний син коваля і колишній сержант розвідроти десантних військ, зажив собі бунтарського прізвиська "Команданте"; мало того, найбільш стійкі його прихильники ще й додавали до нього визначення "незламний". А тепер ще й маємо перед собою Великого Самозванця.
— Прізвисько прізвиськом, але щойно почуте від вас уже суттєво міняє моє сприйняття нього... Команданте.
— Ото ж бо й воно, що Ігуда — не з отих мазуриків, котрі гартувалися лише по мистецьких тусовках, — як завжди вчасно підключився до розмови Щедренко. — Існували й інші осередки його духовного і фізичного становлення. Так, і фізичного, що теж важливо. Міфи і легенди всіх народів передусім прослявляли сильних тілом, а ми ж маємо намір сотворяти з цього чоловіка чергового вождя нації.
— Що й сама ще тільки формується, як повноцінна, європейська, етнічно цілісна, — замислено проказала Євгенія.
— Ото ж бо й воно.
— Але, я так розумію, далеко не всі в керівництві СБУ згодні з цією кандидатурою, — звернулася вона до підполковника.
— Якби про її існування знали геть усі, Ігуду вже давно знищили б, — жорстко всміхнувся Глотов. — Ясна річ, нас, тобто тих, хто готовий поставити на цю політичну "сіру коняку", поки що мало, дуже вузьке коло.
— Проте ієрархічно ви не можете бути в ньому найвищим, — аж подалася баронеса до підполковника, майже налягаючи пишними персами на стільницю.