Бог вогню. Том 2. Драма на Ґваїрі

Залишалося тільки сидіти й че­кати, в надії, що станеться щось непередбачене. Властиво, могло були щось і передбачене. На­приклад, міг вичерпатися запас води вгорі, мог­ло тиском води прорвати вихід під водоспад, або пробити замулену в долівці тріщину. Тоді рятунок є майже певний. Але на це треба було че­кати. Тільки терпеливо чекати і більше нічого!..

Та одночасно у Данка зроджувалася й друга думка: чи тим терпеливим чеканням він не по­шкодить собі? Ану ж, чекання заведе, і він стратить останній шлях до рятунку, котрий можна ще знайти тепер? Не є виключене, що, коли б тепер мав світло і пошукав би добре, по­думав би, то щось і знайшов би! Але вся біда в тому, що світла нема...

Данко ще раз спробував натиснути ґудзичок ліхтарки. Блискуча цяточка, що з'явилася від того, почала на очах скоро жовкнути, червоні­ти і слабнути. Хлопець гірко та тяжко зітхнув і потиснув ґудзика назад вгору, а потім сховав ліхтарку до кишені.

Хвилини в темноті тягнулися, як густа, чорна смола, як безконечна розпука, і Данкові схотілося плакати. Шипіння й клекіт води ста­вали незносними. Данко спробував заткнути ву­ха, щоб не чути їх, але це малр помагало. Вреш­ті хлопця огорнула якась зухвала злість.

"Хай буде, що буде! — подумав собі. — От візьму, ляжу на цих скринях і засну! Як вто­плюся, то втоплюся — значить так було треба!.."

І він дійсно спробував лягти. Та віка скринь були опуклі, а до того ж між ними була віддаль на яких десять сентиметрів, отож, лежання ста­вало невигідним ще більше, як сидіння. Тому Данко підсунувся в куток ніші, сперся об стіну спиною, схилив голову на євангеліє, котре три­мав далі на колінах, і заплющив очі.

Посидівши нерухомо кілька хвилин, він на­віть не зчувся, як задрімав, а потім і по-справж­ньому заснув.

Прокинувся він від того, що тяжке євангеліє раптом зсунулося йому між колінами, а від того все тіло стратило опертя і сильно кивнулося на­перед. Перше, ніж це собі усвідомив, інстинктовно вхопився рукою за книгу і при тому почув, що зранив на гострому мідяному обручі скрині вказівний палець правої руки. Біль моменталь­но привів його до цілковитої притомности і при­мусив пригадати, де він і що з ним діється.

Хлопець відразу вдався по допомогу до ліхтарки, котра, відпочивши добре, засвітила до­сить ясно. Але картина, що представлялася очам хлопця, обвіяла його холодом смерти: вода вже піднеслася так високо, що сховала під со­бою Розп'яття на тетраподі і доходила майже до верха скринь.

Данко схопився на ноги і при тому боляче вдарився головою об стелю. Це примусило його піднести очі вгору, і тут він побачив над собою ще одну темну діру. Просунув в неї з трудом голову й руку з ліхтаркою, але побачив мало. Знав тільки, що за тією дірою є ще якась ніби печера, на дні якої також, здавалося, шуміла вода. Але чи це дійсно так було, чи тільки йому привиділося — точно не міг ствердити. Зрештою, чи не все одно? Тут смерть, і там смерть.

Нерви, підкріплені сном, тепер реаґували зно­ву, і притуплена до всього байдужість зникла. Тепер уже Данко боявся смерти й тремтів цілим тілом. Як загнаний у пастку дикий звір, він кидався по своїх скринях під низьким склепінням і божеволів від жаху. З порізаного пальця сті­кала кров, євангеліє в руках заважало. А водо­спад лляв далі, грізний і байдужий, розриваю­чи стіни печери своїм клекотом.

— Смерть, смерть! — кричав у середині хлоп­ця якийсь голос, і від того шкіра його вкрилася гусячою висипкою.

— Як же це?! — товк головою Данко об ка­м'яні стіни. — Після того всього загинути?! Стільки разів вирватися від смерти тільки для того, щоб знайти її тут у підземеллі, у брудній воді?! Чи ж не ліпше було кінчити своє жит­тя там, на поверхні, де принаймні хоч мій труп відшукали б?.. А тут загину безслідно. Ніхто навіть моїх кісток не знайде і не поховає, як он того богоугодного священика, що спочив смер­тю кілька віків тому назад!..

Данкові чомусь видалося, що саме це най­страшніше в його становищі. В цю хвилину йо­го вже не лякала сама смерть, а мучила свідо­мість того, що про неї ніхто не знатиме.

— Боже, рятуй мене від того!.. — клякнув він на скрині. — Боже, донеси вістку про мій кінець до мого тата!.. Більше вже нічого Тебе не прошу...

Він хотів перехреститися, але мав зайняті ру­ки. Тепер тільки звернув на це увагу.

— Ах, — сказав втішений, — ще можна якось порадити!.. Можна записати про це на вільному листку євангелія!.. Його напевне ко­лись знайдуть... Тільки, чим же я запишу?.. Олівця нема.

Він з жалем розгорнув старовинне Святе Письмо і почав придумувати, чим би то зробити запис? При тому крапля крови з розрізаного пальця впала на потемнілу сторінку і стекла по ній вниз..

Данко подивився на палець, подумав трохи, обраховуючи дні, і тоді, схилившись над євангеліем та присвічуючи собі слабнучим світлом ліхтарки, почав писати закривавленим пальцем на перших двох чистих листках:

"Тут в ніч з 28 на 29 червня 195... року заги­нув за велику таємницю Богдан Сокіл, українець. Коарасіаби не зрадив. Скарби належать індіянам племени ґваянас з долини Іґурей. Морубішабою має бути Коема, а не Убіражара.

Богдан Сокіл".

Літери виходили криві й незграбні та ледве вмістилися на двох сторінках. Поміж ними ряс­но порозливалися кров'яні краплі, але все ж прочитати написане було можна.

— Коли не загину, — вимовив вголос хло­пець, — то дам до цього запису спростування.

Потім подумав, що з такими записами вмира­ють видатні люди й герої, а тому йому навіть стало трохи жаль від думки, що він може зали­шитися після цього живим.

Вже хотів закрити євангеліє, але йому вида­лося, що написав недостатньо, і він доповнив свій запис на двох чистих сторінках в кінці:

"Татові гроші я відібрав у злодіїв. Вони тут. Розбійник Семипалий заслуговує милосердя. Його поранив Жакоб, а Жакоба з'їла Велика Кобра. Я сам бачив. Моліться за мою душу Б. С."

Скінчивши і цей додаток, зроблений уже май­же напомацки, Данко зсунувся зі скрині й опи­нився вище колін у воді. Тоді відкрив віко, по­клав євангеліє і портфель побіч Соняшних Клейнодів і добре закрив скриню.

Зробив це саме вчасно, бо вода вже доходила по самі віка, а ліхтарка більше не світила...

Кінець другої частини.

[1] Ошуство — ошуканство, шахрайство. (Примітка упорядника інтернетної публікації).

[2] Ока — по-індіянськи: хата, халупа. (Тут і далі у виносках примітки авторки, крім тих, що позначені як примітки упорядника інтернетної публікації).

[3] Укатая — бразилійська рослина.

[4] Товщ — жир. (Примітка упорядника інтернетної публікації).

[5] Рріко — так називалася освоєна папуга Коарасіаби.

[6] Мавп'яче лігво — індіанська назва однієї хвороби (див. стор. 185, І. Том).

[7] Ранок, або Коема — внук Коарасіяби.

[8] Акванґапе — прикраса з пер, що її вбирають індіяни на голову.

[9] Маландро — драбуга, дрантюх.

[10] Ботокуди — індіанське плем'а, аке ворогувало з ґваанцями.

[11] Падре — пан отець.

[12] Ґварасе і Гвапі — вбиті сини Коарасіяби.

[13] Шімарон — бразилійський напиток з листя герва мате.

[14] Сеу — пан.

[15] Фоґети — фоєрверки, ракети.

[16] Мурин — чорношкіра людина, негр. (Примітка упорядника інтернетної публікації).

[17] Крузейро — бризілійський гріш.

[18] Танґвапема — чотирогранний кіл, уживаний як зброя.

[19] Кабокльо — мешканець лісу.

[20] Барбарідаде! — варварство!, дикунство!, (проклін).

[21] Маландро! — драбуго! непотрібе!

[22] Буґро — невільник, індіанський водонос.

[23] Ботокуд — жорстоке і дике індіянське плем'я.

[24] Корма — задня частина човна або пароплава.

[25] Фарофа — кукурудза, товчена на платки.

[26] Шураско — в'ялене м'ясо, що його печеться на вогні.

[27] Тарантул — великий їдовитий павук, укушення яко­го смертельне.

[28] Зрезиґновано — пригнічено, приголомшено. (Примітка упорядника інтернетної публікації).

[29] Ріще — хмиз. (Примітка упорядника інтернетної публікації).

[30] Коміть — вниз. (Примітка упорядника інтернетної публікації).

[31] Дивись географічну карту в І томі, ст. 121.

[32] Словом "гадюки" авторка у цім творі називає взагалі змій різних видів, а не лише справжніх гадюк. (Примітка упорядника інтернетної публікації).

[33] Корали, уруту, сукурі, жібої — назви гадюк. (Примітка авторки). Щодо сукурі та жибої авторка припустилася помилки: ці змії не є отруйними, своїх жертв вони вбивають, душачи власним тілом. Слова "сукурі" та "жибоя" в перекладі з португальської означають "анаконда" та "удав".

[34] Сасі — злий чортик, що робить пакості подорожнім.

[35] "О-ба" — вигук здивовання. "Пойзе" — неперекладний вираз, що близький до змісту "власне", "авжеж".

[36] Морубішаба — індіанський вождь.

[37] Мулят — мішанець; нащадок батьків білої і чорної раси.

[38] Сеньор — пан.

[39] Тустон — найдрібніший бразильський гріш, ⅟₁₀₀ круйзера.

[40] Делеґадо — шеф поліції.