Сорочка ось досі мокра. Поглянь.
КЛАРА. О Господи... Таки в тебе не всі дома...
ВАСИЛЬ. А я що кажу... Ще є й родичі за кордоном. Ось побачиш. Вірю: це сон у руку.
КЛАРА. Ти вже зовсім з глузду з'їхав. То я плакала на твоєму плечі, що за тебе, собако, заміж вийшла.
ВАСИЛЬ. Ти ще сміятимешся, коли я тобі одного чудового ранку повідомлю, що лист прийшов від брата.
КЛАРА. Від якого брата.
ВАСИЛЬ. Від Василевого. Тобто від мого.
КЛАРА. Де ж ти його знайдеш?
ВАСИЛЬ. Планета велика. Десь та знайду. Не може бути, щоб серед американців чи канадців жодного Марченка не було... Такого бути не може, бо не може бути. Марченків не менше у світі, ніж Петренків чи Іваненків.
КЛАРА. І оце ти пишеш? На хліб нема, молоко давно закінчилося. Навіть довгограюче, а ти все пишеш і марки клеїш.
ВАСИЛЬ. Пишу, бо пару трусів з "гуманітарки" продав.
КЛАРА. Ну, пиши, пиши, пісатєль...
Картина третя
З вікна видно хмарочоси. Схоже щось на Манхеттен. За столом сидять троє: Джек, Волтер і Ешлі. Джек розриває конверт, читає листа. Тоді дивиться на приятелів. Несподівано сміється.
ВОЛТЕР. Ти чого?
ДЖЕК. Слухай, Ешлі. Поглянь... (Подає фотокартку).
ЕШЛЕ Гарна дівчина. А чого ти смієшся? "Міс Америка".
ДЖЕК. "Міс Україна". Тут якийсь хлоп собі на голову родича шукає. Навіть світлину прислав. Хоче серйозним бізнесом зайнятися. Може відгукнемось? Ти ж хотів мати зв'язки з Україною.
ЕШЛЕ А світлина тут до чого?
ДЖЕК. Мабуть, для реклами. І не одна. (Передає їм по черзі, ті роздивляються).
ЕШЛІ (замріяно). Гарна дівуля. Де мої вісімнадцять літ?!..
ДЖЕК. Супер!..
ВОЛТЕР. І що він пише?
ДЖЕК. Пише, що в них, в Україні, такого товару навалом. Не дефіцит і дуже прибуткова справа...
ВОЛТЕР (уважніше роздивляється світлини). Отакого товару? Живого?
ДЖЕК. Так, живого. Не мертвого ж! Пише: "ось таких зозульок..."
ЕШЛІ. Яких зозульок?
ДЖЕК. Ну, тих, що перелітають з гнізда в гніздо і в чужих гніздах яйцями бавляться.
ЕШЛІ. А нам ці зозульки для чого?
ВОЛТЕР. Це він так жінок, дівчат називає. (Відбирає в Джека листа). Ось примітка. У пост-скриптумі. Пояснює, що це для конспірації.
ДЖЕК. Він, що — того?.. (Джек крутить біля скроні вказівним пальцем).
ВОЛТЕР. Не знаю. Про це він ні словом не обмовився. Може він і Махтей, але рацію має. Поглянь лише, Ешлі, міс яка!.. (Ешлі ще раз бере в руки фотографію. Роздивляється).
ЕШЛЕ Я б до такої підійти не наважився.
ВОЛТЕР. А це чого?
ЕШЛЕ Гарна ж достобіса!.. Справді "міс Україна".
ДЖЕК. То ти так, Ешлі, ніколи й не женишся. Чи ти чекаєш, що вона сама підійде?
ЕШЛЕ Я чекаю, коли якась видрукує цікаве оголошення.
ВОЛТЕР. Тут є зразок. (Виймає з конверта листочок, читає). "Гарна панна, освічена, безробітна, без поганих звичок, шукає багатого інтелігентного пана..."
ДЖЕК. То як?
ЕШЛЕ Якщо це ось ця леді (показує на фото), то чому б і ні...
ДЖЕК. Я не до тебе, Ешлі. Я до Волтера. То як, Волтере, займемось цим бізнесом?
ВОЛТЕР. А чого... Бізнес є бізнес. Товар ходовий. Висилай йому запрошення.
ДЖЕК. Він нас до себе запрошує.
ВОЛТЕР. А хто поїде?
ДЖЕК. Кинемо жереб.
ВОЛТЕР. Я залишаюсь. Завтра розіграш... Мені треба бути тут... Спробую виграти одну-дві "грін-карти".
ЕШЛЕ Не виграємо — купимо.
ДЖЕК. А чого — це ідея!..
ЕШЛЕ А мені ця леді подобається. Я б і сам би поїхав, так у мене ж літургія... Та й вік не той. Запрошуй її, Джеку, до нас. Ти ж поїдеш?
ДЖЕК. Без жереба?
ЕШЛЕ Я фінансую. Салон для віп-персон...
ВОЛТЕР. Вважай, тобі пощастило. Тобі випав "джек-пот". А ми залишаємося. Фундамент підшукаємо.
ДЖЕК. Який фундамент?
ВОЛТЕР. Ну, хату. Де тих міс розмістити. Дамо оголошення. По гольф-клубах, ресторанах, барах, редакціях часописів, по наших церквах — греко-католицьких, римо-католицьких, ортодоксальних. Москалям щось підкинемо. Вони ж люблять хохлушок.
ДЖЕК. Він і адресу дає. То що, дамо відповідь?
ВОЛТЕР. А чого писати? Ти, Джеку, лети... Ми ж нічим не ризикуємо. Він ризикує...
ДЖЕК. Окрім грошей на дорогу.
ЕШЛЕ Гроші парафіян... Не переймайся. Побачиш країну предків.
ДЖЕК. Я маю трохи подумати?
ВОЛТЕР. А що тут думати? Весь світ зараз цим бізнесом займається. На третьому місці після озброєнь і наркотиків... Що тут думати? Нам його сам Господь Бог послав. Першим рейсом і вилітай. Дев'ять годин і в Києві. Літак "Нью-Йорк-Київ" без посадки в Шеноні. Не політ — мрія.
ДЖЕК. Невже цей Васько такий дурний? Невже і він вважає, що в Америці усі багаті і всім рай на цій землі?
ЕШЛІ. Інші ж вірять. Чому ти вважаєш, що він має бути винятком?
ВОЛТЕР. Якщо треба, вони й кредит візьмуть і за свої гроші приїдуть. Ти їм тільки запрошення вишли.
ДЖЕК. Тоді я полетів...
ВОЛТЕР. І не роздумуй.
ДЖЕК. А як він захоче до нас? За наші кошти?
ВОЛТЕР. На перший раз йому на дорогу скинемося. Побачимо, який товар привезе.
ДЖЕК. Тоді диктуй адресу. Яка там? Напишемо листа.
ВОЛТЕР. Для чого? Телеграму дамо. Хай зустрічає.
ЕШЛІ. Ти раніше квиток замов.
ДЖЕК. Я вже замовив.
ЕШЛІ. Коли?
ДЖЕК. Як тільки листа прочитав.
ЕШЛІ. Ну, ти й пройдисвіт! Що ж ти з себе "міс Україну" корчиш?!
ДЖЕК. Так я сам загорівся. Дуже мені дівуля сподобалася. Я про таку все життя мріяв.
Картина четверта
Та ж сама картинка. Клара бере альбом. Роздивляється і раптом починає кричати.
КЛАРА. О Господи. А де ж мої фотографії? Я десь читала, що одна бабуся вислала на конкурс краси свої фотографії, коли вона ще дівкою була, і перемогла. Невже десь і в нас конкурс об'явили, а цей мій божевільний вислав туди мої фото. Ні, з цим Василем, мабуть, і я скоро стану Гогеном.
Заходить Василь — її чоловік.
ВАСИЛЬ (поправляє дружину). Не Гогеном, а Ван-Гогом.
КЛАРА. Ти ж сам казав, що Гоген божевільний був?
ВАСИЛЬ. У натхненні помилився. Тепер вичитав. Божевільним був Ван-Гог. А Гоген, як ти, нормальним.
КЛАРА. Ну, спасибі тобі. Перший раз, собако, за десять літ спільного життя ти мені комплімент сказав. Отже, я нормальна. Якщо так, то скажи, де мої фотографії з альбому?
ВАСИЛЬ. Вислав...
КЛАРА (здивовано). Куди вислав?
ВАСИЛЬ. У Нью-Йорк.
КЛАРА. Куди, куди?
ВАСИЛЬ. У Нью-Йорк, на Манхеттен. Там конкурс краси об'явили.
КЛАРА. Який конкурс краси? Ти що — ненормальний?!
ВАСИЛЬ. Я родичу кілька фотографій вислав.
КЛАРА. Якому родичу? Для чого? Собако...
ВАСИЛЬ. Ступо квадратна! Це ж бізнес... Для реклами. Кожний бізнес реклами вимагає. Реклама — рушій торгівлі. Де ми кращу фотографію візьмемо? У Шерон Стоун? Вона нам як закатає гонорар.
КЛАРА. А я? Не закатаю?
ВАСИЛЬ. Десять відсотків дамо. За експлуатацію. У кілька разів збільшимо.
КЛАРА. Відсотки?
ВАСИЛЬ. Фотографії. Це ж реклама.
КЛАРА. І що ви там напишете? Така красуня носить вогненні труси у рік китайського собаки?
ВАСИЛЬ. Не іронізуй.
КЛАРА. Хочеш з мене почати?.. Мене, собако, продати?
ВАСИЛЬ. Хто тебе тепер купить? Ми тільки твоєю фотографією двадцятирічної давності клієнтів заманюємо.
КЛАРА (бере руки в боки). Так мене, кажеш, уже ніхто не купить?
ВАСИЛЬ. Навіть за десять відсотків.
КЛАРА. Ах, ти собако.
ВАСИЛЬ. Я тобі не собака, ступо...
КЛАРА. Ти хвіст собачий від бізнесу. Продати мене хочеш?
ВАСИЛЬ. Я б тебе, якщо чесно признатися, і безкоштовно віддав би. Ще сам доплатив би тих десять відсотків.
КЛАРА. Аби мав...
ВАСИЛЬ. Аби мав. А якщо зароблю, то віддам і десяти не пожалію. Та хто тебе таку вогненну з віником візьме?
КЛАРА. А колись же брали.
ВАСИЛЬ. Може, й брали. Коли натурницею у майбутніх Гогенів працювала.
КЛАРА. Ах ти, собако!.. Я тобі вірність берегла. А тепер мені така дяка за це. А таки ж були. Казали: "А чого двічі роздягатися? Попозувала б і в іншому ракурсі". А я їм дулю під ніс, бувало, скручу. І кажу у відповідь: "А такого ти "ракурсу" не хочеш?" (Вона підходить до Василя і скручує дулю). Отож ти, собако, такого "ракурсу" не хочеш? Отак ти мою жіночу мужність оцінив? Мій принцип вірності і сімейної честі... Не принцип, а...
ВАСИЛЬ. Не треба, не уточнюй. Мені зараз не до граматики. Що на язик упало...
КЛАРА. То ти так оцінив?
ВАСИЛЬ. Оцінив же. Фотографію за кордон вислав. Красуватимешся там, як Шерон Стоун чи як наші красуні — Ольга або Наталка Сумські. Кому яка подобається. Або як Ані Лорак, Таня Горобець. Не з Вєркою ж Сердючкою тебе рівняю.
КЛАРА. Ну, спасибі. Ну, дякую...
ВАСИЛЬ. Будь ласка, перепрошую. Я помчав? У клуб-стриптиз. Там керівництво нашими трусами зацікавилося.
КЛАРА. Оце якраз для них. Їм ще прокладок з крильцями до цих трусів купіть... І метеликів з розпущеними крильцями домалюйте. Якраз і будуть труси від Мадонни.
ВАСИЛЬ. Ти все насміхаєшся. А мені серйозно сказали кілька екземплярів привезти.
КЛАРА. На виставку?
ВАСИЛЬ. На яку виставку? На оглядини. Для примірки.
КЛАРА. Ти їх попери спочатку, щоб у розмірі зменшилися, як у бабусь на старості літ унітази...
ВАСИЛЬ. Поговори мені, поговори...
Василь вибігає. Клара залишається сама. Бере віника в руки.
КЛАРА. Оце б і його вимела. Хоч в Америку. І це ж треба — вийти за Махтея заміж!.. А були ж женихи... Один тепер з них уже академік. Галузевий... (Підмітає). Господи, хоч би ті стриптизерки труси з тим вогненним собакою забрали. Ні за що хліба купити. (Хтось стукає в двері. Клара відчиняє. На порозі з'являється листоноша).
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Телеграму з Америки чекаєте?
КЛАРА. З Америки? О Господи!..
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. А чого ви так дивуєтеся? З Америки. З самого Нью-Йорку. Видно, від родича. Марченко Марченку пише. Ось і зворотна адреса. Телеграма термінова. Завтра й родича зустрічайте. Треба ось тут (подає зошит) розписатися. Щастить людям!.. В Америці родичі є.
КЛАРА. Дуже дякую вам. Дрібних у мене нема. Так я вам трусами віддячу. Маєте дружину, донечку?
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. І дружину, і дві донечки.
КЛАРА. То я їм усім по дві пари.
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО (з подивом і легким острахом роздивляється). Гарні ж які! Як Третьяковська галерея. Мабуть, не наші?!
КЛАРА. Американські. "Гуманітарка".