Бо, потрапивши на стадіон, ви зобов'язані (!) знати: скільки голів забив Бишовець, скільки Серебро, чому не взяли в збірну Медведя, на що захворів Рудаков, за яких обставин покалічився Кириченко, звідки до нас прийшов Боговик, яке хоббі у Соснихіна, що п'є Сергій Круликовський і чи вже одружений Володя Мунтян? Якщо одружений, то кого пошлюбив і як на це подивився тренер.
Але знати тільки це – отже, не знати нічого. Ви повинні завчити й етикет поведінки болільника на стадіоні. Якщо ви вже почали ходити на стадіон, то, зрозуміло, не для того, щоб там відсиджувати дві академічні години. Стадіон – це вам не університетська аудиторія й не місце для відпочинку.
А як же вболівати на стадіоні? З цього приводу теж написано чимало. Є праці, гідні захоплення, є просто сірі, посередні речі. Одні автори стверджують, що на стадіоні треба сидіти так, щоб було чути, як м'яч летить від ноги Сабо і б'ється об штангу чи об'єктив фотокореспондента. Інші заперечують, кажучи, що на стадіоні можна робити все, що завгодно, бо це не театр.
З цими товаришами і я згоджуюсь, хоч не зовсім. Справді, стадіон – не театр. Але вони мають багато спільного. Йдучи в театр, ми дивимось на афішу. Йдучи на стадіон – теж дивимось на афішу.
Йдучи на стадіон, ми купуємо насіння. Йдучи в театр – запасаємось тим самим. Прийшовши на стадіон, купуємо програмку, а потім питаємо в лоточниці, чи не знайдеться якихось грамів до бутерброда. Те ж саме в театрі. Там і тут цікавимось: хто ж сьогодні грає? Чи будуть Дмитро Гнатюк і Володя Мунтян? Туди й сюди беремо біноклі. Туди й сюди забуваємо плащі. Туди й сюди, як правило, запізнюємось. Там і тут, як правило, на нас кричать: "Пригни голову! Та сідай! Щоб ти вже каменем сів!"
Як на стадіоні, так і в театрі з верхніх ярусів на вас кидають коробочки з-під морозива, обгортки цукерок, надкушені вафлі, недосмоктане монпансьє.
Як на стадіоні, так і в театрі ви можете підстрибувати, зітхати, свистіти, пожбурити на сцену чи на поле помідор або протухле яйце.
На цьому спільність між театром і стадіоном вичерпується. Як театр, так і стадіон мають свої особливі прикмети. У театрі, скажімо, вас ніколи не намочить дощ, якщо дах своєчасно відремонтований. У театрі не палять ні цигарок, ні газет. По закінченні вистави в театрі не бігають по стільцях, не перестрибують через голови глядачів.
Стадіон має переваг значно більше. Мабуть, саме тому переважна більшість любить стадіон, а не театр. На стадіоні перш за все можна палити цигарки, газети, стріляти з ракетниць, тріщати деркачами, дути в кларнети, флейти, сурми, сопілки та інші духові інструменти. Кидатись не лише помідорами чи бовтунами, але шапками (переважно не своїми), кепками, кепочками, парасольками, пляшками, але ні в якому разі з-під кефіру чи молока. Такі пляшки носити в сектор суворо заборонено.
На стадіоні можна розмахувати руками, гасити цигарки об чужі коліна чи лисини, цілувати бабусь, дідів, дівчат, юнаків і побіжно давати чужим футболістам поради: "Ванько, зведись, а то простудишся!" Або запитати в судді: "Чого ти свистиш, дистрофік?"
До своїх футболістів звертаєтесь по-іншому. Наприклад: "Куди ж ти б'єш, мазило?! Ти що, не бачиш, що там штанга?"
Фольклор болільницький надзвичайно різноманітний. Гумор теж. На трьох-чотирьох сторінках його не занотуєш.
Стадіон має й свої недоліки. У театрі ви можете сказати голосно: "Хіба ж це гра? Ех, нема Дмитра Мілютенка. Отой грав, а це хіба гра?.." На стадіоні ви не можете навіть так подумати. На стадіоні ви мусите висловлюватись так:
– Хіба ж це гра? Хіба це удар! Та вчись, труп, у наших грати!
Вам усе пробачать. Вас залишать у спокої. Але, не доведи господь, висловитись вам на стадіоні так, як у театрі.
– Хто це сказав? – спочатку долине тихо. А потім на ноту вище: – Ти не бачиш, хто грає? Тобі що, окуляри вставити? – І пішло, й посипалося – ззаду, збоку, зліва, справа, згори! А які тут терміни розкішні звучать!
– Дай йому по штанзі!
– Чого ти йому не заткнеш хвіртку?!
– Зроби йому "сухий лист"!
– Хай зачинить ворота!
– Натягни йому сітку.
– Поясни йому, як бити пенальті.
– Трісни його по кутовому!
Отак треба вболівати. Отак і не інакше. А ви кажете: Гнат Юра. Отой грав – так грав. Та хіба він може зрівнятися з Бишовцем! Ніколи.
Як виграти у "Спортлото"
Якось біля кіоску "Союздруку" ми зустрілися з Петром Семеновичем Фартушняком.
– Картки "Спортлото" купуєте? – поцікавився я.
Фартушняк почервонів.
– Не вірю я в це діло, – замість відповіді промовив він.
– І це після стількох повідомлень у пресі? Після того, як вам конкретно називали чемпіонів зі "Спортлото"? Даремно.
– А ви вірите? – запитав мене Фартушняк і глянув мені просто в очі. – Or ви конкретно?
– Аякже! – відповідаю, – інакше чого б ото я поради людям давав, агітував за "Спортлото"? Мені, якщо хочете знати, продавці "Спортлото" уже й карток не продають. Кажуть, цей чолов'яга усі секрети знає. Але вони перебільшують. Я знаю, але не всі.
– А чи ne поділитесь досвідом, як ото виграти? – несміливо запитав Фартушняк. – Бо в те, що виграти можна, вірю i я. А от як саме, чесно кажучи, не знаю. А так хочеться свою машину мати. – Фартушняк важко зітхнув.
– У "Спортлото", Петре Семеновичу, виграти може кожен...
– Якщо вгадає, – закінчив зa мене Фартушняк, єхидно посміхаючись.
– Це вже обов'язково, – посміхнувся в свою чергу я. – А вгадати оті цифри в "Спортлото", між іншим, легше, ніж, скажімо, зустріти тепер на дніпровських кручах дятла. Якщо вам, Петре Семеновичу, це вдасться, то візьміть з собою не транзистора, а олівця й записника. Візьміть і прислухайтесь: дятел обов'язково вам вистукає виграш. Спочатку, наприклад, дасть три удари. Ставте у записнику – 3, тоді – 24, вслід за цим – 27, опісля – 20, потім – 28, на шостий раз – 39. Занотовуйте. Тоді купуйте картки "Спортлото" i закреслюйте згадані дятлом цифри. П'ять цифр я вам гарантую. Чи ви хочете одразу всі шість угадати?
Фартушняк сором'язливо опустив очі.
– На шість цифр у мене є інші секрети. Хоча б такий, який оце трапився нещодавно з моїм сусідом. Приїхав чоловік із відрядження. О третій годині ночі. Тобто тоді, коли міський транспорт уже не ходить. Окрім, зрозуміло, таксі.
"Якщо підійду і таксист візьме мене одразу – "без фокусів", – задумав сусід, – без чайових, без лайки і ввічливо довезе до самою дому, по дорозі не заскакуючи ні на Нивки, ні на Теличку, то обов'язково запишу його номер машини і з тих чотирьох цифр закомбіную своїх шість і виграю у "Спортлото".
– Ну і як? – розкрив рота Фартушняк.
– Уявіть собі, сусіда натрапив на такого таксиста й виграв. Teпер на своїх "жигулях" їздить і не вдається до послуг жодного водія.
– А якщо я такого таксиста в нічний час не знайду? – запитав Фартушняк.
– Спробуйте пошукати його вдень на Берківцях чи Шулявці...
– Що ж я ото їздитиму, щоб даремно гроші тратити?
– Петре Семеновичу, але ви ж хочете виграти у "Спортлото"?! А хто грає, той має. Будь-яка азартна гра, як і мистецтво, вимагає жертв.
– А ще якісь секрети знаєте?
– А вам цих мало? Тоді можу підказати ще кілька. У вас коли-небудь хтось гроші позичав?
– Ну! – кривлячись, відповів Петро Семенович.
– Так от, якщо той чолов'яга раптом вам зателефонує і сам скаже: "Слухай, старий, я вирішив тобі повернути борг", – то негайно відмовтеся від тих ста чи п'ятдесяти карбованців і скажіть йому, що вже не треба. Ви, мовляв, виграли у "Спортлото". Але нехай він вам назве номер телефону, у трубку якого були сказані ті слова. Наприклад: 41-86-02. Тоді мчіть до кіоскерки, беріть картки і з цифр номера телефону комбінуйте. Перш за все, закресліть число, яке перевищує 49. А саме – 86. Тоді беріть 41, після цього ставте 20. Це те ж 02, тільки навпаки. Уже маєте три цифри. Четверту складіть із суми цифр номера телефону і будете мати 21. Тоді від 86 відніміть 41 і вважайте, ваші гроші – у вашій кишені. Після одержання відповідної суми телефонуйте товаришеві й кажіть: "Слухай, тобі випадково не потрібна сотня-друга? Я можу позичити". Якщо він назве вас навіть "хамом" або подумає, що ви вимагаєте від нього повернути борг, – не ображайтеся. Подаруйте йому ту сотню. Хай він нею вдавиться. Але цього не кажіть. Тільки подумайте.
Фартушняк важко зітхнув. Видно, в такі телефонні дзвінки він давно втратив віру.
– € й інші випадки, – поспішив я втішити Петра Семеновича. – Може, вам потрібні письмовий стіл, кавомолка чи електром'ясорубка?
– Потрібні, a що? – ожив Фартушняк.
– То йдіть до крамниці й купуйте.
– Насміхаєтесь?! – розсердився він.
– А чого? Йдете в магазин, якщо по письмовий стіл, то у меблевий, якщо по кавомолку чи м'ясорубку – то в "Тисячу дрібниць". Приходите і кажете: "Я хочу купити двотумбовий письмовий стіл". Коли у відповідь почуєте "будь ласка", то негайно поцікавтеся номером магазину й артикулом придбаної продукції. Якщо номер магазину 12, а артикул столу 2731/41, то маєте готовий виграш. Маєте гроші i на стіл, і навіть на крісло "на гвинту". Варто тільки у картці закреслити 1, 2, 41, 27, 31. А шосту цифру самі придумайте.
Якщо поцікавитеся термосом і почуєте те ж саме, то тут виграти ще легше. Слово "термос" має шість літер. Отже, візьміть алфавіт і подивіться, котра літера на якому порядковому місці: Т дорівнює цифрі 21, E – 6, P – 19, M – 15, O – 17, С – 20. Гарантія на п'ять цифр повна. А на термос більше грошей і не треба.
– Цікаво, – нарешті посміхнувся Фартушняк. – І все?
– Чому ж усе?! Спробуйте, наприклад, купити білет будь-якої лотереї – журналістської, художньої чи досаафівської – i якщо виграєте на неї, то з цифр серії і номера квитка складіть відповідну комбінацію. Гараж вам забезпечено.
Фартушняк підвівся. Його очі світилися ледь помітним оптимізмом.
– А ще якісь секрети знаєте?
– А вам хіба цих не досить?
– Та ніби досить, але умови виграшу дуже важкі!
– Легших не знаю, А втім,– я на мить задумався, – спробуйте десь купити загальний зошит або влаштувати дитину в дитсадок, але, так би мовити, без тяганини.
– А тоді що?
– У першому разі закреслюйте ціну зошита, кількість аркушів i номер ГОСТУ. I теж комбінуйте. Комбінувати треба в усіх випадках.