Для працівників, які контактують із змащувально-охолоджувальними рідинами, виділяється спеціальний захисний крем. Звісно ж, для всіх – і робітників, і відвідувачів – на виробництві є обов'язковим спецодяг і спецвзуття. Черевики мають спеціальні металеві вставки, тому, навіть, якщо щось випадково впаде на ногу – Ніякого пошкодження не буде.
– Мабуть, така форма коштує недешево?
– Недешево. Зараз ми взагалі закупляємо нове захисне взуття однієї із німецьких компаній, якого в Україні ще ні в кого немає. Мало того, що воно дуже добре захищає, до того ж – дуже комфортне. На охорону праці ми витрачаємо солідні кошти. Наприклад, лише на спецодяг, взуття і засоби гігієни в 2015 році пішло 5,2 мільйони гривень, в 2016 році – 4,5 мільйонів гривень.
– Зараз далеко не кожна фірма може похвалитися хоча б мінімальним соціальним пакетом. Що у вас входить в обов'язкові гарантії працівникам?
– Давайте почнемо із заробітної плати. Середня заробітна плата на заводі за березень складає 10 135 гривень, але в висококваліфікованих працівників вона становить від 12 до 15 тисяч гривень. У наших працівників є можливість навчатися, вдосконалюватися, розвиватися і підвищувати свою кваліфікацію, а відповідно – збільшувати доходи.
З 1 квітня ми підняли тарифні ставки і оклади на 5%, тому середня зарплата зросте до 10 700 гривень. У нас є соціальний пакет, який включає, перш за все, медичне страхування. Сума медичних послуг в рік – до 85 тисяч гривень. Не всі хвороби підпадають під медичне страхування, тому у випадках, коли хвороба не є в переліку страховки, компанія виділяє кошти на лікування. В житті буває різне, і коли виникала потреба в операціях на серці чи хіміотерапії, ми повністю брали на себе витрати. До Дня незалежності минулого року на заводі реконструювали їдальню: тепер вона більше схожа на ресторан.
Крім того, у нас практикується надання безвідсоткових позик працівникам, які себе добре зарекомендували, для придбання житла. Надаємо авансові виплати і на утеплення будинків, і на встановлення котлів для опалювання тощо. А ще оплачуємо частину вартості обідів в нашій їдальні. Таким чином повноцінний обід із трьох страв, з м'ясною чи рибною стравою, для працівника коштує близько 18 гривень. Для нас важливе здоров'я співробітників, тому ми заохочуємо і до занять спортом. Усім працівникам, які виявляють бажання, даємо безкоштовні абонементи в плавальний басейн і оплачуємо половину вартості абонементу в спортзал – співпрацюємо із "Інтер-Атлетикою" та "Sport-Life". Важливим для нас є й знання працівниками англійської, тому на заводі постійно діють десять груп із вивчення та вдосконалення цієї мови. Залежно від рівня – кожен працівник може відвідувати навчання в тій чи іншій групі.
– Відчуваєте на луцькому ринку праці брак кадрів? Чи завжди є достатньо спеціалістів?
– Загалом, у нас ніколи не було особливих проблем із кадрами. Ми стабільно працювали ще з радянських часів, виплачували нормальну заробітну плату і вакансії завжди швидко заповнювалися. Хоча з деякими професіями все-таки є проблеми. Перш за все – з інженерами електронщиками. Справа в тому, що обладнання стає все складнішим і вимагається висока кваліфікація. А в наших вузах, на жаль, не кажучи вже про професійно-технічні заклади, дуже слабка база для навчання електронщиків. Також є певні проблеми із підготовкою кваліфікованих слюсарів-ремонтників. Тому зараз ми разом із Баварським центром економіки розпочинаємо у Луцьку проект із організації дуального навчання робітників. Ми створюємо на своїй території навчальний центр, де будемо готувати фахівців. Не лише для СКФ, інші підприємства теж зможуть співпрацювати і замовляти собі кадри. Принцип роботи цього навчального центру буде таким, як в Європі. Молода людина, яка приходить на навчання, уже з першого дня буде отримувати заробітну плату від свого потенційного роботодавця. Звісно, не таку, як в кваліфікованих робітників, але все-одно це стає своєрідною гарантією, що після навчання підприємство забере його на роботу.
– Коли цей навчальний центр розпочне роботу?
– Проект розрахований на три роки. Вже багато підготовчої роботи ми зробили, але, думаю, навчання почнеться або восени цього року, або на початку наступного. Кожен із працівників "СКФ Україна" хоча б один раз в рік проходить навчання. Хто знає англійську – за кордоном
– Є на "СКФ" можливість кар'єрного росту? Так, щоб прийти працювати на лінію і стати вашим замом?
– У нас кар'єрний ріст – це навіть не можливість, а обов'язок. Було б бажання… Кожен працівник заводу мусить щороку проходити навчання. Якщо знає англійську – можна навіть закордоном. У нас є внутрішній сайт для працівників всієї корпорації, там завжди вказується перелік доступних курсів. Працівник сам реєструється, а його керівнику приходить запит на підтвердження. Підприємство повністю оплачує навчання. Минулого року на такі цілі ми витратили майже 3 мільйони гривень. Деякі наші співробітники за рік встигають пройти навчання в чотирьох напрямках. Тобто – можливості є, треба лише старанність. За останні роки у нас "виросло" кілька дуже хороших потенційних керівників. Не зважаючи на досить молодий вік вони вже – в резерві на посади менеджерів вищої ланки.
– А є можливість влаштуватися закордон, на інше підприємство корпорації SKF?
– Я вже згадував про наш внутрішній корпоративний сайт. Окрім навчальних програм, там щодня публікуються оголошення про вакансії. Будь-який працівник може подати резюме і взяти участь у конкурсі. І поїхати працювати хоч в Мексику, хоч в Австралію…
Наші працівники і без того мають багато закордонних відряджень, особливо – в Німеччину. Ми – в одному підрозділі з німецькими заводами, тому найчастіше для передачі обладнання, навчання працівників їздимо саме туди. Компанія фінансує участь юних футболістів з Луцька в найкрупнішому міжнародному змаганні "Gotia Cup" у Швеції, Гетеборг. У 2014 році чемпіонат зібрав 43 тисячі дітей з усього світу
– "СКФ Україна" інвестує не тільки в своїх працівників, а й в місто. Окрім тих податків, які ви називали, також відгукуєтесь на різні ініціативи влади… Більше того, Ви є одним із фундаторів Благодійного фонду "Волинь 2014", який відомий важливими справами.
– Ми це робимо не для влади, а для міста і лучан. Ми тісно співпрацювали з Миколою Романюком як керівником Луцька, він часто звертався з різними проханнями, бо його турбувала доля міста і людей. Особливо, що стосувалося сімей учасників АТО та сімей загиблих героїв. Ми вже три роки підряд фінансуємо підготовку діток з таких сімей до школи. Починаючи із 2014 року виділяли по 120 тисяч гривень на те, щоб цих дітей зібрати до школи. Крім того, два роки підряд у День Миколая ми дітям, чиї батьки загинули в АТО, дарували подарунки: в 2015 році – планшети, а в 2016 році купили спортивні велосипеди. На благодійність виділяємо значні кошти, але стараємося робити такі справи не для піару, а для душі, і в більшості випадків без реклами. Що стосується Благодійного фонду, можу сказати, що тут зібрались відповідальні і самодостатні люди, котрі роблять велику справу заради збереження Української незалежної держави. Окрім того, що "СКФ Україна" є одним із найкрупніших платників податку для Луцька, постійно долучаються і до благодійності. На День Миколая усім діткам загиблих бійців АТО подарували велосипеди.
– До благоустрою мікрорайону ГПЗ теж долучаєтесь? До речі, ви не проти, що завод вже 20 років, як змінив назву, а лучани все-одно цілий район називають за звичкою – ГПЗ?
– Звісно, до благоустрою свого мікрорайону долучаємось. В кінці минулого року, наприклад, на бульварі Дружби Народів допомагали встановити сучасну систему вуличного освітлення. Щороку перед Великоднем наші працівники прибирають парк Дубки, чистять річку Жидувку. Цей рік теж не став винятком: з 1 по 8 квітня працює дві бригади, щоб розчистити території, привести до нормального вигляду.
А стосовно "ГПЗ"… Люди звикли – хай так і говорять, раз прижилося. Головне ж не назва, а що за нею стоїть. А за нашим ім'ям сьогодні – багатолітня і головне – безперервна історія успіху та розвитку.
Спілкувалася Людмила ЯВОРСЬКА ("Волинь24")
ДОДАТОК №3
Суспільне Суми
Сергій Зеленський, начальник регіонального відділення Фонду державного майна України у 1990-х роках, згадує як проходила тоді приватизація:
"Пропонували такі компромісні рішення: що давайте роздамо людям все, а там розберуться. І начебто це справедливо... 20 тисяч людей на заводі Фрунзе отримали шматочок власності у вигляді акцій. Ефективно управляти цим майном неможливо".
Проте для рядового працівника тоді ще заводу імені Фрунзе Олександра Вичисенка приватизація запам'яталася по-іншому:
"Розписано красиво, що я стаю акціонером цього підприємства. Ми робили, а зарплату нам затримували. І коли затримували зарплату, людям же теж ніде було діватися — вони продавали акції свої. Коли закінчилася скупка цих акцій, ми знов почали в цеху отримувати заробітну плату". Таких хвиль із затримкою зарплати та подальшим масовим скуповуванням акцій у заводчан у 90-ті було декілька.
"Я не в першій хвилі здав акції, першу хвилю я протримався, не здав. А я свої акції здав у другій хвилі. Жінка була у декретній відпустці, потрібні були гроші, і я тоді продав акції", — згадує Олександр Вичисенко.
Та не тільки працівники заводу були його першими акціонерами. Одним з етапів приватизації була роздача громадянам України спеціальних ваучерів.
"Кожному роздали ваучер, записали ще і в паспорт тобі, що ти отримав цей ваучер, і ти міг розпорядитися ним, як хочеш: міг купити акцій заводу Фрунзе, а міг прийти на сертифікатний аукціон купити акцій м'ясокомбінату", — роз'яснив механізми ваучерної приватизації Сергій Зеленський.
Так свої два ваучери родина Олександра Вичисенка обміняла на акції заводу Фрунзе. Про долю цих акцій він розповідає наступне:
— Залишились тільки акції у жінки, вона акціонер до цього дня, і дочка старша теж акціонер до цього дня.
— А Ви особисто хоч раз отримали дивіденди?
— Ні, ні разу.